Справа № 953/6321/24

Провадження № 1-кп/953/952/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року                                                                         м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

за участю прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань Київського районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020001424 від 11.03.2024 року, щодо:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, який на час вчинення інкримінованого йому діяння проходив військову службу за мобілізацією на посаді стрільця 3 відділення 1 взводу 1 роти 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , проходячи з 13 липня 2022 року військову службу за мобілізацією на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 187 на посаді стрільця 3 відділення 1 взводу 1 роти 4 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, і неодноразово продовженого, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за таких обставин.

Проходячи військову службу, ОСОБА_5 був достеменно обізнаний з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положеннями Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян нашої держави, а військовослужбовець зобов`язаний: свято та непорушно дотримуватись Конституції України, законів України та Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження доповідати безпосередньому начальникові.

Обвинувачений був поінформований і про зміст ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Як унормовано ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці офіцерського, сержантського (старшинського) складу, які проходять службу за контрактом, що виїжджають за межі гарнізону, письмово повідомляють про це командира військової частини.

Достовірно знаючи й усвідомлюючи свій обов`язок неухильно дотримуватися наведених нормативно-правових актів, ОСОБА_5 , усупереч вимогам ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вирішив ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи такий умисел, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з мотивів небажання переносити труднощі служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, 25 січня 2024 року самовільно залишив місце служби – військову частину НОМЕР_1 .

В подальшому у період з 25 січня 2024 року по 19 червня 2024 року обвинувачений незаконно перебував поза межами розташування особового складу зазначеної вище військової частини та проводив час на власний розсуд.

За час відсутності на службі ОСОБА_5 обов`язки за своєю військовою посадою не виконував, у медичні установи не звертався і не повідомляв органи державної влади або місцевого самоврядування про проходження ним військової служби, залишення військової частини та його причини. Зазначений триваючий злочин було закінчено 19 червня 2024 року, коли ОСОБА_5  прибув до Територіального управління ДБР у м. Полтаві.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю. Пояснив суду, що військову службу проходив з 2018 року у Національній Гвардії України. З липня 2022 року брав участь у заходах щодо відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, а також в операції щодо звільнення окупованих територій Харківської області у вересні 2022 року. У січні 2024 року він дійсно самовільно залишив військову частину через нестерпні умови служби, відсутність життєво необхідного матеріально-технічного забезпечення, що мало місце впродовж тривалого часу і з приводу чого військовослужбовці зверталися до командування, однак ці звернення ігнорувалися. Гнітючий вплив такої ситуації посилювався на тлі значних людських втрат на фронті. Не витримавши цього, він у січні 2024 року без дозволу командира, нікого не повідомляючи, покинув місце служби і вирушив до батьків у село, де перебував упродовж кількох місяців. Коли він у червні 2024 року приїхав у м. Харків в особистих справах, його на вулиці зупинили працівники ТЦК і, оскільки обвинувачений не пред`явив військово-облікового документа, доставили його до центру для перевірки даних. Він намагався приховати своє дійсне становище, і його спочатку мали намір мобілізувати. Проте у подальшому за результатами перевірки відомостей за інформаційними базами працівники ТЦК з`ясували, що ОСОБА_5 проходив службу у ЗСУ і самовільно залишив військову частину, після чого його затримали і передали правоохоронним органам. У вчиненому обвинувачений щиро кається і бажає надалі проходити військову службу.

За результатами допиту ОСОБА_5 у судовому засіданні суд переконався, що обвинувачений правильно розуміє зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, і повністю визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення у зазначені в обвинуваченні час, місці і спосіб. Цих обставин не оспорюють і інші учасники судового провадження, і суд не має жодних сумнівів у добровільності й істинності їх позицій.

Враховуючи наведене суд, з`ясувавши думку учасників процесу щодо порядку судового розгляду, роз`яснив їм процесуальні наслідки застосування скороченої процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме, що у цьому разі вони будуть позбавлені можливості оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, а також оскаржувати вирок до суду вищої інстанції з підстав недослідження судом доказів.

За таких обставин суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і розглядає справу у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, які характеризують його особу.

Суд вважає повністю доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення в обсязі пред`явленого обвинувачення і кваліфікує його дії, які полягали у самовільному залишенні військової частини тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану, за ч. 5 ст. 407 КК України.

Частиною 5 ст. 401 КК України (у редакції Закону № 3902-IX від 20 серпня 2024 року) передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Положення Закону України № 3902-IX від 20 серпня 2024 року, якими у статтю 401 КК України внесено зміни і передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності за наведених вище умов, набрали чинності після вчинення ОСОБА_5 інкримінованих йому дій і у силу ст. 5 КК України мають зворотну дію у часі як норми закону про кримінальну відповідальність, що поліпшують становище людини. Отже, положення ч. 5 ст. 401 КК України у редакції Закону № 3902-IX від 20 серпня 2024 року поширюють свою дію на ОСОБА_5 як на особу, що вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, до набрання ними чинності.

З огляду на висловлене ОСОБА_5 у судовому засіданні бажання продовжити військову службу, суд для вирішення питання про можливість звільнення його від кримінальної відповідальності на зазначеній вище підставі, за клопотанням сторони захисту оголошував у судовому засіданні перерву для надання обвинуваченому та його захиснику достатнього часу та можливостей звернутися до військової частини з приводу подальшого проходження ОСОБА_5 військової служби й одержати згоду командира.

Однак у судовому засіданні захисник повідомив про отримання від командира військової частини НОМЕР_1 негативної відповіді, викладеної у листі від 25 вересня 2024 року № 40/05/12-7717/Т-720-А3. Згідно з цим листом, дослідженим у судовому засіданні, командування військової частини дійшло висновку про відсутність підстав для складання і направлення до суду клопотання відносно солдата ОСОБА_5 щодо подальшого проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1  Національної Гвардії України.

З урахуванням викладеного обвинувачений та його захисник у судовому засіданні вважали за необхідне і доцільне завершити судовий розгляд, зазначивши, що вони планують звертатися до інших військових частин з даного приводу на стадії виконання вироку. Прокурор у судовому засіданні також висловив правову позицію щодо закінчення судового розгляду ухваленням вироку.

За наведених обставин, з огляду на відсутність станом на зараз письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження особою військової служби, отримання якої є обов`язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, суд вважає неможливим на даній стадії процесу застосувати щодо ОСОБА_5 цю кримінально-правову норму.

Вирішуючи питання щодо обрання обвинуваченому виду, міри покарання і порядку його відбування, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Як унормовано п. 3 ч. 1 ст. 65 цього Кодексу, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно з частиною 2 цієї статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання новим кримінальним правопорушенням.

Призначаючи  ОСОБА_5 захід примусу, суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, що відповідно до ч.  5 ст. 12 КК України є тяжким злочином, проте не завдало нікому фізичної, матеріальної чи моральної шкоди, а конкретні обставини його вчинення не підвищують суспільної небезпеки правопорушення порівняно з типовими діяннями, що кваліфікуються за відповідною нормою закону про кримінальну відповідальність.

Бере суд до уваги і дані про особу ОСОБА_5 , котрий упродовж півтора роки брав участь у заходах щодо відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, не має судимості, неодружений, дітей не має, на диспансерних наркологічному та психіатричному обліках не перебуває, не має негативних характеристик за місцем проживання.

Сторона обвинувачення надала службову характеристику за підписами командира 1 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону, командира 4 стрілецького батальйону та командира військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої солдат ОСОБА_5 за професійними, діловими та моральними якостями не відповідає посаді і потребує постійного контролю з боку командування частини. Однак дану характеристику суд оцінює критично з огляду на таке.

Наведений документ містить твердження, зокрема, про те, що ОСОБА_5 свої посадові обов`язки виконує незадовільно, не береже державне майно, не виявляє поваги до командирів і старших за військовим званням, не дотримується правил поведінки та військового вітання, схильний до порушення військової дисципліни. Проте зазначені обставини не підтверджені жодними об`єктивними даними, зокрема, суду не надано матеріалів документування невиконання чи неналежного виконання обвинуваченим своїх службових обов`язків чи порушення ним військової дисципліни до вчинення кримінального правопорушення, за яке він притягується до відповідальності у цій справі. Як встановлено у ході судового розгляду, дисциплінарні стягнення щодо ОСОБА_5 не застосовувалися.

Водночас відповідно до ст. 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності – накласти дисциплінарне стягнення.

Викладений у характеристиці висновок про те, що ОСОБА_5 «може негативно впливати на інших військовослужбовців», на переконання суду, має ознаки суб`єктивного припущення, не підкріпленого будь-якими конкретними фактами.

Наведене у згаданому документі твердження про те, що ОСОБА_5  «не готовий до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України» є голослівним і спростовується самим фактом виконання обвинуваченим таких завдань з липня 2022 року до січня 2024 року.

Виходячи з наведеного, об`єктивність і неупередженість службової характеристики ОСОБА_5 викликає обґрунтовані сумніви, а тому суд не бере до уваги дані цього документа як такі, що негативно характеризують ОСОБА_5 за місцем служби.

       Обставинами, які пом`якшують покарання, суд відповідно до ст. 66 КК України визнає повне визнання обвинуваченим своєї винуватості, щире каяття, що виразилося у належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді і бажанні спокутувати провину шляхом продовження виконання обов`язків військової служби. Дійсність намірів ОСОБА_5 і надалі брати участь у заходах відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України підтверджено відповідним його зверненням до військової частини через свого захисника.

       Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, за результатами судового розгляду судом не встановлено.

Виходячи з наведеного, керуючись принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України.

Водночас суд позбавлений можливості застосувати щодо обвинуваченого захід примусу, нижчий від найнижчої межі, встановленої у санкції відповідної частини статті кримінального закону, а також звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з огляду на встановлену законодавцем у ч. 1 ст. 69 і ч. 1 ст. 75 КК України пряму імперативну заборону застосовувати положення цих статей щодо осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України.

       Під час досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн. У ході судового розгляду строк дії цього запобіжного заходу неодноразово продовжувався, останнього разу – ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2024 року. З огляду на призначення ОСОБА_5 цим вироком покарання у виді позбавлення волі, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у зазначеному вище розмірі.

       Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_5 слід обчислювати з дня ухвалення вироку - з 09 жовтня 2024 року.

       На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_5 необхідно зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 20 червня 2024 року до 08 жовтня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

       Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

       Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

       Підстав для застосування правових приписів ст. 174 КПК України немає.

       На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

        ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

       Запобіжний захід стосовно ОСОБА_5 у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн, до набрання вироком законної сили залишити без змін.

       Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання рахувати з дня ухвалення цього вироку – з 09 жовтня 2024 року.

       На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_5 зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 20 червня 2024 року до 08 жовтня 2024 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

       Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 діб з дня його проголошення, а засудженим - у той же строк з часу отримання копії вироку.

       Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

       Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, захиснику і прокурору.

Суддя: ОСОБА_1