Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року                                                             Справа№200/5252/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84112, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,-

                                                       ВСТАНОВИВ:

30 липня 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» №14028/86474/50251/27 щодо ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року;

- зобов`язати відповідача відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 01 жовтня 2022 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перебував на обліку та отримував страхові виплати у Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до 30.09.2022 року. З 01.10.2022 року виплата страхових виплат була припинена відповідачем з невідомих причин.

На адвокатський запит щодо підстав припинення страхових виплат та несплату заборгованості по страховим виплатам відповідачем було повідомлено, що щомісячні страхові виплати були припинені на підставі ч. 1 п. 6 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону №1105 (в редакції, чинній на 02.04.2022) Торецьким міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.10.2022 з позначкою «невідоме місце мешкання» на підставі постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27. З жовтня 2022 року нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не здійснювалась.

Позивач вважає постанову Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. або подання до суду клопотання про застосування пільг із сплати судового збору (відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати) разом із довідкою з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків отриманих позивачем у 2023 році доходів та довідкою з органу Пенсійного фонду України про отримані суми пенсії за 2023 рік, які дадуть підстави повно та об`єктивно оцінити майновий стан заявника в цілях розгляду процесуального питання.

05.08.2024 на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2024 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до суду:  засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача; засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію постанови «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 14.10.2022 № 14028/86474/50251/27 ОСОБА_1 ; довідку про розмір нарахованих та окремо виплачених сум страхових виплат ОСОБА_1 з січня 2022 року по теперішній час із зазначенням дат нарахування та виплат.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

26.08.2024 на адресу суду надійшов відзив у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував щомісячні страхові виплати в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 30.09.2022. Постановою відділення від 14.10.2022 № 14028/86474/50251/27 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» страхові виплати ОСОБА_1 були припинені з 01.10.2022 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105-XIV (невідоме місце мешкання). В період з 01.10.2022 по теперішній час щомісячні страхові виплати потерпілому не нараховувалися. Згідно актів прийому- передачі паперова справа ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалася.

Відповідач вказав, що ОСОБА_1 до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, а з 01.01.2023 до органів Пенсійного фонду України не звертався, необхідні документи так і не надав, тому постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІІ) припинено (затримано) щомісячні страхові виплати позивачу з 01.10.2022.

На виконання вимог ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2024 відповідачем надано витребувані документи.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 17.11.2014 № 1421111904.

Відповідно до довідки МСЕК серії ДОН № 127811 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково з 05.02.2004.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 06.03.2022 за № 14028/86474/50251/26 позивачу з 01.03.2022 призначено щомісячну страхову виплату.

Згідно постанови Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27 позивачу затримано нарахування та виплату страхових виплати у зв`язку із невідомим місцем проживання з 01.10.2022.

Суд зазначає, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX, відповідно до ч. 2 розд. VII Прикінцевих та перехідних положень якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Отже, з 01.01.2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

У зв`язку із невиплатою страхових виплат, представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача, у якому просив повідомити на яких підставах припинено та не сплачуються щомісячні страхові виплати, а також заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 .

Листом відповідача від 16.07.2024 представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені Торецьким міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.10.2022 (з позначкою «Невідоме місце мешкання») на підставі постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27. З жовтня 2022 року нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не здійснювалась

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірним питанням даної справи є правомірність припинення виплати страхових виплат позивачу.

Відповідно до ч. 2  ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).

Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено (затримано) у зв`язку з відсутністю інформації про місце мешкання позивача.

Вказані аргументи не приймаються до уваги, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону №1105-XIV.

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 200/4949/23.

Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних  відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року№ 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.

Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.

З врахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що відповідачем не доведена правомірність прийняття спірної постанови про затримання виплати позивачу щомісячної страхової виплати з 01.10.2022, а отже така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а виплата позивачу щомісячної страхової виплати підлягає поновленню з моменту її припинення, тобто з 01.10.2022.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 01.10.2022, то така не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, ця вимога охоплюється вимогою про зобов`язання відновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.10.2022, по-друге, згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що надана на вимогу ухвали суду від 09.08.2024 вбачається, що з 01.10.2022 розрахунок страхових виплат позивачу не здійснювався, а отже відсутня заборгованість.

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постановах від 01.02.2024 у справі № 200/4949/23, від 04.07.2024 по справі № 200/657/24.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправною та скасування постанови Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27 та зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату позивачу щомісячної страхової виплати з 01.10.2022.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

                                                       ВИРІШИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» від 14.10.2022 за № 14028/86474/50251/27.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.10.2022.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1  судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.     

Суддя                                                                                   О.С. Духневич