ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8320/24 Справа № 212/6446/24 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Зубакової В.П., Корчиста О.І.

сторони справи :

позивач – ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Амельчишина Олега Валерійовича на ухвалу Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року, постановлену суддею Зіміним М.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення не зазначено),

ВСТАНОВИВ

26 червня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Амельчишиним О.В. подано заяву про забезпечення позову одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсним рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності та договору дарування, яка передана у провадження судді Зіміна М.В. 27 червня 2024 року.

Так, предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсним рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності та договору дарування є квартира АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсним рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності та договору дарування повернуто заявнику.

Адвокат Амельчишин О.В. в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нове рішення, яким забезпечити позов шляхом накладення заборони відчуження спірної однокімнатної квартири, яка належить відповідачу ОСОБА_2 на термін до набрання рішенням законної сили за результатами розгляду цивільної справи.

При цьому скаржник зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не є вимогами майнового характеру, а тому грошовій оцінці не підлягають. Вказує, що позовна вимога про визнання права власності на спірну квартиру або її витребування в позові не заявлена, а також відсутні вимоги про застосування судом наслідків недійсного правочину. Окрім того, оскаржуваний правочин є безгрошовим, а тому в разі визнання їх недійсними, з відповідачів не підлягають стягненню будь-які суми грошових коштів.

Представник ОСОБА_3 наголошує на тому, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є позовними вимогами немайнового характеру, тому відсутні підстави для зазначення у заяві про забезпечення позову ціни позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки переглядається ухвала, зазначена у п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Амельчишина О.В. підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 ЦПК України, оскільки позивачем не визначено ціни спірної квартири, відповідно не зазначено у заяві про забезпечення позову ціни позову, про забезпечення якого просить заявник.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та погоджується з доводами представника позивача ОСОБА_3 , з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Норми статті 151 ЦПК України містять вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення позову, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову (п.3 ч.1); захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (п.4 ч.1); ціну позову, про забезпечення якого просить заявник (п.5 ч.1); інші відомості, потрібні для забезпечення позову (п.7 ч.1 ).

Нормами ч.10 ст.153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

У поданій позовній заяві ОСОБА_1 в першу чергу оскаржує рішення виконкому Покровської районної в місті ради №85 від 15.02.2017, згідно якому органом приватизації зазначеного виконкому 20.02.2017 було видано Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на ОСОБА_4 – чоловіка рідної сестри позивача ОСОБА_5 , а також Договір дарування спірної квартири від 23.03.2017 ОСОБА_4 своїй доньці ОСОБА_2 відповідачу по справі.

При цьому, у заяві про забезпечення позову, стороною позивача зазначено, що сестра позивача ОСОБА_5 з 14.05.1996 і по час смерті -19.08.2023 була зареєстрована та проживала у спірній квартирі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , проте в приватизації житла участі не брала та письмової згоди чоловікові на приватизацію квартири лише на нього одного не надавала, тобто під час приватизації житла були порушені майнові права спадкодавці та після її смерті порушуються майнові права спадкоємиці ОСОБА_1 . В заяві про забезпечення позову зазначено про те, що відповідач ОСОБА_2 , будучи власницею спірного нерухомого майна може здійснити відчуження квартири, що може ускладнити судовий розгляд справи через необхідність залучення до участі у справі інших учасників нових власників спірної квартири) та може зробити неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах №914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

63. У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив: «У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».

64. З урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду мотивів цієї постанови підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на які послався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає».

Так, у справі, що переглядається в апеляційному порядку встановлено, що представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Амельчишиним О.В. подано заяву про забезпечення позову одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дацко Ярослав Олексійович, про визнання недійсним рішення про приватизацію, свідоцтва про право власності та договору дарування.

Сторона позивача просила забезпечити позов шляхом заборони відчуження спірної однокімнатної квартири, яка належить відповідачу ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Отже, між сторонами виник спір з приводу правомірності набуття відповідачем права власності на спірну квартиру на підставі оспорюваних ОСОБА_1 рішення  виконкому Покровської районної в місті ради №85 від 15.02.2017, Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , яке видане органом приватизації зазначеного виконкому 20.02.2017, який обґрунтовано порушенням прав спадкодавці ОСОБА_5 , а в подальшому спадкоємиці, позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру шляхом її передачі у власність відповідачу на підставі Договору дарування від 23.03.2017, реальну можливість відповідача здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження спірної квартири.

Суд першої інстанції, повертаючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23), де у п.46, зазначено, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову не мають вирішального значення, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню.

Отже, суд першої інстанції, повернувши заяву про забезпечення позову з підстав не зазначення у заяві ціни позову (вартості спірної квартири), порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Вирішуючи вимогу апеляційної скарги про ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за наслідками розгляду по суті заяви про забезпечення позову, колегія суддів зауважує наступне.

Наразі подана скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову.

Частиною першою ст.381 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст.35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст.382 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 6 частини першої ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до змісту частини першої ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі ст.379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стаття 379 ЦПК України передбачає підстави для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду справи, що означає, що розгляд справи не було завершено, а ухвала, якою такий розгляд завершено, не відповідає нормам процесуального права та розгляд справи потрібно продовжити по суті.

Нормами ЦПК України визначено порядок вирішення судом питання забезпечення позову.

Так, згідно з пунктом 3 частини першої ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову після відкриття провадження у справі подається до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина сьома ст.153 ЦПК України).

Відповідно до частини одинадцятої ст.153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Апеляційний суд, вирішуючи справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції про повернення позивачу заяви про забезпечення позову, позбавлений процесуальної можливості прийняти рішення по суті заяви про забезпечення позову, як про це просить скаржник, зважаючи на процесуальний порядок вирішення цього питання, яке не було предметом розгляду суду першої інстанції.

Із огляду на положення ст.379 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, уповноважений скасувати ухвалу про повернення заяви про забезпечення позову та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а не вирішувати питання забезпечення позову по суті, до вирішення цього питання судом першої інстанції.

Саме такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі №234/604/16-ц.

Отже, клопотання на відповідній стадії цивільного процесу є передчасним.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 та за положеннями ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції і направляє справу для продовження розгляду до Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, оскільки порушення норм права призвело до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст.268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Амельчишина Олега Валерійовича задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: