Справа № 341/1717/18

Провадження № 22-ц/4808/152/22

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого                Девляшевського В.А.,

               суддів:                Пнівчук О.В., Томин О.О.,

               секретаря                Пацаган В.В.,

з участю:        представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

       відповідачки – ОСОБА_3 , представника Івано-Франківської районної державної адміністрації – Голубчак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Івано-Франківської районної державної адміністрації, третьої особи – Галицької міської ради про визнання недійсним та скасування правовстановлюючих документів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Гаполяком Т.В. 04 листопада 2021 року, повний текст якого складено 15 листопада 2021 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , Івано-Франківської районної державної адміністрації, третьої особи – Галицької міської ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати недійсним та скасувати: сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 0107557; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Кіщук Л.І. 29.042015, зареєстроване в реєстрі за № 383 про право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники; розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 28.12.2015 за № 611 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 » в частині передачі у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в урочищі «Збіч» на території Блюдниківської сільської ради, кадастровий номер: 2621280300:06:001:0939.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом своєї баби ОСОБА_4 . До складу спадщини входило також право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники, Галицького р-ну (колишнього), Івано-Франківської обл. розміром 11.86 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості, відповідно до сертифікату серії РН № 282835, виданого Галицькою районною державною адміністрацією і зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 635. Вказану спірну земельну частку-пай ОСОБА_4 успадкувала після смерті чоловіка та діда позивача ОСОБА_5 . Позивач зазначив, що 10.11.2017 ним отримано новий сертифікат на земельну частку-пай та виготовлено технічну документацію із встановлення меж земельної ділянки на місцевості в натурі. Вказав, що при внесенні відомостей щодо сформованої земельної ділянки до Державного земельного кадастру йому відмовлено у внесенні таких, оскільки земельна ділянка його діда передана у власність ОСОБА_3 ОСОБА_1 вказав, що спірну земельну ділянку сформовано на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 0107557, виданого на ім`я однофамільця його діда – теж ОСОБА_5 . Зазначає що спадкодавець відповідача – однофамілець ОСОБА_5 , який теж проживав у с. Блюдники, не мав права на земельну ділянку пай, оскільки не працював у Селянській спілці «Лімниця» на відміну від його діда. Зважаючи на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду від 04 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржене рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не взято до уваги вимоги ч.1 ст. 25 ЗК України та той факт, що дід позивача працював технічним працівником Темерівської школи, яка розташована на території Блюдниківської сільської ради та набув права власності на спірну земельну ділянку. Зазначає, що батько відповідачки ОСОБА_5 працював директором Межигорецької школи, яка знаходиться на території Межигорецької сільської ради, а не Блюдниківської сільської ради та повинен був отримати земельну ділянку на території Межигорецької сільської ради. Також вважає, що місцевий суд залишив поза увагою той факт, що оригіналу сертифікату на право на земельну частку-пай серії ІФ №0107557 у відповідачки не було, оскільки ОСОБА_3 оформляла спадщину на підставі дублікату від 26.12.2014. Оригінал сертифікату серії ІФ №0107557 знаходиться у нього, оскільки належав його діду ОСОБА_5 . Крім того, в матеріалах справи є договір оренди земельної ділянки, яку дід позивача здавав в оренду ще з 1992 року. Апелянт зауважує, що Блюдниківська сільська рада повністю визнає позов, що також не взято до уваги місцевим судом. На думку представника ОСОБА_1 , віндикація, якою суд обґрунтував своє рішення, не може бути застосована у даному спорі, оскільки дані відносини не базуються на правочині.

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному об`ємі.

У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила, оскаржене рішення вважає законним і обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги надуманими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що ОСОБА_5 (її батько) володів правом на земельну частку – пай у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості. Процедуру визначення паю на місцевості та отримання земельної ділянки у власність здійснено спадкоємцем ОСОБА_3 . Крім того, в судовому засіданні був допитаний в якості свідка колишній сільський голова села Темерівці ОСОБА_6 , який підтвердив, що саме її батьку було видано сертифікат на право на земельну частку – пай, а не діду позивача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечила, просила її відхилити з огляду на законність рішення суду першої інстанції. Додатково зауважила, що земельний пай було надано ї батьку на законних підставах. Цей пай ним багато років здавався в оренду. Право на цей пай нею успадковано після смерті батька. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Представник Івано-Франківської районної державної адміністрації апеляційну скаргу заперечила, просила у її задоволенні відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, представника Івано-Франківської районної державної адміністрації, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 (батько відповідачки) на законних підставах отримав і володів правом на земельну частку (пай). І судом не встановлено порушень, допущених відповідачкою при здійсненні процедури визначення цього паю на місцевості та отримання земельної ділянки у власність, що могло зумовити як наслідок порушення прав та інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 (дід позивача) володів правом на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники, Галицького р-ну (колишнього), Івано-Франківської обл. розміром 11.61 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості, що підтверджується сертифікатом серії РН № 282835, виданим Галицькою районною державною адміністрацією і зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 635 (т.1 а.с. 8).

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . До складу спадкового майна входить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники, Галицького р-ну, Івано-Франківської обл. розміром 11.86 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості. Дане право ОСОБА_4 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_5 (т.1 а.с. 7).

В межах здійснення процедури визначення паю на місцевості, при внесенні відомостей щодо сформованої земельної ділянки до Державного земельного кадастру позивачу відмовлено у внесенні таких, оскільки сформована земельна ділянка на 99.97 % перекривається земельною ділянкою кадастровий № 2621280300:06:001:0939, яка належить ОСОБА_3 (т.1 а.с. 9).

ОСОБА_5 (батько відповідачки) також володів правом на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники, Галицького р-ну (колишнього), Івано-Франківської обл. розміром 11.61 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості, що підтверджується сертифікатом серії ІФ № 0107566, зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № б/н.; (т.1 а.с. 194).

Відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_7 . До складу спадкового майна входить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Лімниця», що в с. Блюдники, Галицького р-ну, Івано-Франківської обл. розміром 11.86 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки на місцевості. Дане право ОСОБА_7 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_5 . Належність права на цю земельну частку ОСОБА_5 підтверджується сертифікатом серії ІФ № 0107566, виданого на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 29 березня 2000 року за № 104 (т.1 а.с. 195), зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № б/н. (т.1 а.с. 10).

Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_3 здійснила процедуру визначення паю на місцевості. Так, сформованій земельній ділянці присвоєно кадастровий № 2621280300:06:001:0939. Розпорядженням Галицької районної державної адміністрації від 28 грудня 2015 року за №611 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 (т.1 а.с. 193).

Відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Даним указом також передбачено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку (пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16 провадження № 14-208цс18).

Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 0107566, виданий ОСОБА_5 (батьку відповідачки) на підставі чинного, ніким не скасованого і не оскарженого розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 29 березня 2000 року за № 104.

Апеляційний суд також зауважує, що ОСОБА_3 з моменту здійснення процедури визначення паю на місцевості та отримання земельної ділянки у власність набула статусу власника конкретної земельної ділянки з кадастровим номером № 2621280300:06:001:0939, а сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 0107566 був дійсний до моменту виділення вказаної земельної ділянки в натурі та отримання ОСОБА_3 права власності на таку земельну ділянку.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять документальних відомостей, які могли б підтвердити посилання позивача на те, що згадана вище земельна частка (пай) батьку ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ) видана безпідставно. Навпаки, таке твердження спростовано поясненнями свідка ОСОБА_6 - колишнього голови Темерівської сільської ради, копією трудової книжки ОСОБА_5 .

Посилання позивача ОСОБА_1 , на те, що у список громадян власників земельних часток (паїв) в дійсності включено його діда – ОСОБА_5 , а не його однофамільця ОСОБА_5 (батька ОСОБА_3 ) не підтверджено об`єктивними документальними доказами.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 зазначено, що: «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Колегія суддів погоджується, що відповідач на виконання вимог ст. 12, 81, 89 ЦПК України не довів, а місцевий суд на підставі поданих сторонами доказів не встановив порушення відповідачкою прав та законних інтересів ОСОБА_1 під час реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки у власність.

Однак, у мотивувальній частині рішення місцевий суд вказав, що належним способом захисту порушених прав позивача є віндикація. Колегія суддів вважає таке посилання в оскаржуваному рішенні безпідставним. Тому його необхідно з мотивувальної частини виключити.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 268, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду від 04 листопада 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач:                                                        В.А. Девляшевський

Судді:                                                                        О.В. Пнівчук

                                                                               О.О. Томин

Повний текст постанови складено 16 лютого 2022 року.