Єдиний унікальний номер 741/168/22

Номер провадження 1-кп/741/52/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

                       головуючого – судді ОСОБА_1 , 

                                    з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

                                    за участю прокурора ОСОБА_3 , 

                                    обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 ,

                                    обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 ,                             

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Носівка в порядку, передбаченому статями 314, 315, 316 КПК України, обвинувальний акт, а також клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270000000462 від 26 серпня 2021 року, за обвинуваченням   

          - ОСОБА_4 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Котовськ Одеської області, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 353 КК України;

       - ОСОБА_6 ,   ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ленінград, СРСР (Російська Федерація, м. Санкт-Петербург), громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,  у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 353 КК України, 

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2022 року до Носівського районного суду Чернігівської області з Чернігівської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270000000462 від 26 серпня 2021 року, за обвинуваченням   ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 353 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 353 КК України.

Цього ж дня відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначений обвинувальний акт надійшов у провадження головуючого судді ОСОБА_1 та отриманий головуючим суддею.

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 03 лютого 2022 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

08 лютого 2022 року до Носівського районного суду Чернігівської області з Чернігівської обласної прокуратури надійшли клопотання про продовження строку застосування ОСОБА_4 та ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 315 KПК під час підготовчого провадження суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Під час розгляду таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II КПК України.

Копію   даного   клопотання   з доданими документами обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 отримали 08 лютого 2022 року, про що наявні їх розписки.

У підготовчому судовому засіданні 16 лютого 2022 року прокурор підтримав клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів, зазначив, що існує обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_4 та ОСОБА_6 інкримінованих їм злочинів. Прокурор уважає, що наявні та продовжують існувати ризики, передбачені   п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1   ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки вони обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, обвинувачений ОСОБА_4 неодноразово судимий за корисливі та насильницькі злочини, місця проживання обвинувачених зареєстровані на території іншої області, в обвинувачених відсутні достатньо міцні соціальні зв`язки, місце роботи та постійне джерело прибутку. Існує ризик того, що обвинувачені можуть незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки їм відомо місце проживання потерпілого ОСОБА_8 , показання якого вказують на причетність саме цих обвинувачених до вчинення інкримінованих правопорушень. Обвинувачені можуть спробувати незаконно впливати на потерпілого з метою зміни його показань на свою користь та уникнення кримінальної відповідальності, а також викривлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Також існує ризик того, що обвинувачені можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки, усвідомлюючи невідворотність покарання та будучи обізнаними про наявні на даний час докази у кримінальному провадженні, можуть створювати штучні докази захисту для їх спростування, а саме підбурення осіб, які не були свідками злочину до дачі завідомо неправдивих показів на підтвердження висунутих ними у подальшому захисних версій. Також наявний ризик того, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не працевлаштовані та не мають постійного джерела прибутку, сталих соціальних зв`язків. Беручи до уваги характер антисоціальності вчиненого обвинуваченими злочину створює обґрунтований ризик того, що обвинувачені можуть продовжувати займатися злочинною діяльністю.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання про продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Пояснив, що  викладені  у клопотанні прокурора обставини, не відповідають фактичним обставинам, підозра є необґрунтованою. У зв`язку зі станом здоров`я (хворе серце) він не може перебувати під вартою. Слідчий ізолятор не може забезпечити йому необхідних дороговартісних ліків. Справа щодо нього сфабрикована, а пістолет йому підкинули. Обвинувачений ОСОБА_4 просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного, заперечував проти задоволення клопотання прокурора та указав, що клопотання є необґрунтованим та немотивованим.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання про продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зазначив, що він проживає з матір`ю, у матері більше немає рідні, мати в силу стану здоров`я потребує постійної допомоги, таку допомогу може надати тільки ОСОБА_6 . 

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 . ОСОБА_7 у підготовчому судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного, заперечував проти задоволення клопотання прокурора та указав, що клопотання є необґрунтованим та немотивованим, його підзахисний має достатньо міцні соціальні зв`язки, має постійне місце проживання, постійне джерело прибутку (приватне таксі), позитивно характеризується за місцем проживання, має матір, яка залишилася сама та потребує допомоги. У клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу відсутні посилання на статті КК України, за якими обвинувачується його підзахисний, у клопотанні йдеться про досудове розслідування, немає жодного слова про судовий розгляд, зазначив, що статтею ст. 315 КПК України не передбачено такої процесуальної дії, як продовження запобіжного заходу, а є тільки поняття обрання запобіжного заходу. У зв`язку з цим просив застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Потерпілий у підготовче судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, у якій просив проводити підготовче судове засідання за його відсутності.

Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вислухавши учасників процесу, суд робить нижченаведений висновок.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходами   забезпечення кримінального провадження є, крім іншого, запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

З положень ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України слідує, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, доданого до обвинувального акта в цьому кримінальному провадженні, ухвалами слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2022 року обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_6 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 18 лютого 2022 року.

Підготовче судове засідання відбувається згідно з правилами, передбаченими КПК України, для судового розгляду (ч. 2 ст. 314 КПК України). У ході судового розгляду кримінального провадження вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України, якою, зокрема, врегульовано порядок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК). Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що (1) обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, (2) обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою (ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК).

Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу, суд має перевірити, чи продовжують існувати ризики, які були заявлені прокурором, їх обґрунтованість, та чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому, суд ураховує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Сторона обвинувачення у клопотанні посилалась на наявність чотирьох ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд погоджується з доводами, наведеними у клопотаннях прокурора, про продовження існування ризику переховування від суду.

Указаний ризик суд оцінює з огляду на обставини кримінального провадження та обставини, що стосуються безпосередньо обвинувачених.

Ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинувачених наслідками, а також суворістю передбаченого покарання, оскільки злочини, у яких обвинувачуються ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , передбачають покарання у виді позбавлення волі.

Так, у розумінні Кримінального кодексу України злочин за ч. 4 ст. 187 КПК України, інкримінований обвинуваченим, є особливо тяжким, а тому при визначенні імовірності переховування обвинувачених від суду відповідно до п. 2 ч. 1ст. 178 КПК України також слід враховувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні злочинів, за якими вони обвинувачуються. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні злочину із погрозою застосування насильства до особи, що свідчить про антисоціальний характер вчиненого злочину.

Отже, фактичні дані кримінального провадження та особисті обставини щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у сукупності дають підстави суду дійти висновку про наявність ризику переховування від суду.

Також суд погоджується з доводами прокурора щодо наявного ризику незаконного впливу обвинувачених на свідків та потерпілого.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого, суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду   на   стадії   судового розгляду – усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілого та дослідження їх судом.

На думку суду, з урахуванням особи обвинувачених, є велика вірогідність того, що вони, перебуваючи на волі, будуть мати реальну можливість впливати на свідків, потерпілого у кримінальному провадженні задля спонукання їх до надання неправдивих свідчень, введення суду в оману та викривлення відомостей, які мають значення для даного кримінального провадження.

Суд погоджується з доводами прокурора щодо наявного ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки, усвідомлюючи невідворотність покарання та будучи обізнаними про наявні на даний час докази у кримінальному провадженні, обвинувачені можуть створювати штучні докази захисту для спростування доказів сторони обвинувачення, а саме підбурення осіб, які не були свідками злочину до дачі завідомо неправдивих показів на підтвердження висунутих ними у подальшому захисних версій.

Оцінюючи можливість застосування щодо обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів (такими є: особисте зобов`язання; особиста порука; застава), які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, суд бере до уваги наведені вище характеристики кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , та вагомість встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

При цьому, суд не вирішував ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не оцінював докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначив, що причетність осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для продовження застосування відносно них запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Указане прямо узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, відображеною у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, у змісті яких ідеться про те, що обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом.

Виходячи з наведеного вище та згідно зі статтями 7-9 КПК України, якими визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, а має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченим злочину свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння у вчиненні якого останні обвинувачуються. Разом з тим, на теперішній час ще не вирішено питання про призначення у справі судового розгляду. Отже, продовжуючи такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих злочинів, а також бере до уваги ту обставину, що підстави, за яких слідчим суддею було обрано обвинуваченим запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не відпали і під загрозою можливого застосування покарання, передбаченого санкцією статті, яка інкримінована обвинуваченим, останній може переховуватись від суду, впливати на свідків і потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Будь-яких нових обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжних заходів обвинуваченим та які не існували і не розглядались на час обрання та продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у судовому засіданні не встановлено.

Отже, виходячи з положень статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також частини першої статті 197 КПК України, згідно з якими строк застосування запобіжних заходів, в тому числі, і тримання під вартою або продовження тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів, обрані відносно обвинувачених запобіжні заходи відповідають характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується, та спрямовані на уникнення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а тому суд робить висновок про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

При цьому необхідно зауважити, що суд ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміновані обвинуваченим діяння.

У зв`язку з цим, суд відхиляє доводи сторони захисту про можливість застосування до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 більш м`яких запобіжних заходів, а саме особистого зобов`язання чи домашнього арешту, оскільки перебування обвинувачених на волі на даному етапі створює реальну небезпеку для потерпілого, свідків й може перешкодити досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Крім того, як зазначалося вище відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. Указаним розділом передбачено, в тому числі і порядок подачі, розгляду клопотань про застосування та продовження запобіжних заходів. При постановленні ухвали суд враховує, що, виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України, терміни "обрання запобіжного заходу" та "продовження запобіжного заходу" використовуються як синонімічні, за своїм правовим значенням. Крім того, обрання – є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження – вторинна стадія, яка наступає за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується. Отже, суд не бере до уваги доводів захисника ОСОБА_7 про те, що стаття 315 КПК України не передбачає такого поняття, як продовження запобіжного заходу.

Також, вирішуючи питання про продовження застосування обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд з огляду на усталену практику ЄСПЛ ураховує не лише потреби конкретної особи, а й загальні суспільні інтереси, які, зважаючи на велику суспільну небезпечність інкримінованого злочину, вимагають більш суворого підходу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 134, 314, 315, 316, 369, 372, 381, 382 КК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Котовськ Одеської області, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 60 (шістдесят) днів до 16 квітня 2022 року включно з утриманням у Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор».

Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ленінград, СРСР (Російська Федерація, м. Санкт-Петербург), громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на строк 60 (шістдесят) днів до 16 квітня 2022 року включно з утриманням у Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор».

Ухвала суду про продовження застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятиденний строк з дня проголошення ухвали; у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Повний текст ухвали складено 16 лютого 2022 року.

Суддя         ОСОБА_1