2-550/11

          Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 березня 2011 року                                         Личаківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді -                                                      Мармаша В.Я.

при секретарі -                                                                               Орловській К.А.

за участю позивача -                                                   ОСОБА_1

представника позивача -                                                  ОСОБА_2

представника відповідача -                                                  ОСОБА_3

представника третьої особи Личаківської РА ЛМР -          Михальської І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третіх осіб: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»про визнання права власності у спільному майні подружжя, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив визнати житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма господарськими спорудами об’єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя та визнати за ним право власності на ? ідеальну його частину. Позов мотивує тим, що 16.10.1982р. між сторонами був укладений шлюб. На підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.10.1979р. після смерті бабці відповідач набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Ще до моменту набуття нею права власності на вказаний будинок у 1976 році до нього було здійснено самовільну добудову, яка складалася з двохповерхового тамбуру розміром 2,73х3,90м., коридору пл. 7,5 кв.м., житлової кімнати пл. 20 кв.м., ванни пл. 5,2 кв.м., кухні пл. 8,10 кв.м. Крім того, за час шлюбу було здійснено надбудову мезоніну загальною площею 60,7 кв.м, який складається зі сходової клітки пл. 8,40 кв.м., коридору пл. 12,2 кв.м. та трьох житлових кімнат пл. 11,50 кв.м., 11,10 кв.м., 11,50 кв.м. Вказане будівництво було узаконено в період шлюбу. Крім того, на території будинковолодіння ним здійснено будівництво господарських споруд: гаражу розміром 6,25х9,07 м., сараю 5,40х6,45 м., теплиці 6,60х9,80 м., тамбуру 2,40х1,70 м. З підстав, передбачених ст. 62 СК України, оскільки за час шлюбу майно дружини істотно збільшилось у своїй вартості, а тому вважає, що житловий будинок АДРЕСА_1 з усіма господарськими спорудами повинен бути визнаний їх об’єктом спільної сумісної власності.

У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позов підтримали, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позові. У додаткових поясненнях визнали, що будівництво, у тому числі мезоніну було здійснено ще до їх шлюбу у 1976 році, однак воно не було завершеним, будівельні роботи із штукатурки стін, влаштування дверей, паркетного покриття, системи опалення були здійснені вже за час шлюбу.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечив, пояснивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 був наданий у власність бабці відповідача ОСОБА_6 Усі роботи із здійснення самовільної добудови, що складалася з двохповерхового тамбуру розміром 2,73х3,90м., коридору пл. 7,5 кв.м., житлової кімнати пл. 20 кв.м., ванни пл. 5,2 кв.м., кухні пл. 8,10 кв.м., а також із здійснення надбудови мезоніну були завершені до 1976 року ще бабцею та батьками відповідача. Після смерті бабці у 1979 році до відповідача перейшло право власності на будинок, самовільне будівництво у якому було узаконено лише в 1991 році. За час шлюбу сторонами здійснювались лише поточні ремонтні роботи, однак визначити у них частку кожного із членів сім’ї (сторін, їх дітей, брата та батька відповідача) неможливо. Із нового будівництва, яке було здійснено за час шлюбу, були самочинно влаштовані господарські споруди: гараж розміром 6,25х9,07 м., сарай 5,40х6,45 м., теплиця 6,60х9,80 м., тамбур 2,40х1,70 м., які однак як самочинні в силу вимог цивільного законодавства об’єктом поділу бути не можуть.

Представник третьої особи Личаківської районної адміністрації ЛМР Михальська І.М при вирішенні спору поклалась на розсуд суду та пояснила, що об’єктом поділу може бути лише житловий будинок АДРЕСА_1. Самочинно здійснена добудова господарських споруд: гаражу розміром 6,25х9,07 м., сараю 5,40х6,45 м., теплиці 6,60х9,80 м., тамбуру 2,40х1,70 м. об’єктом поділу бути не може, так як згідно ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Представник третьої особи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»Іващук О.М. у судовому засіданні 03.11.2010р. при вирішенні справи поклалась на розсуд суду та пояснила, що, як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1, за відповідачем ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.10.1979р. після смерті ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1. Спадкодавець набула права власності на будинок, що складався із однієї кімнати площею 17,60 кв.м. та кухні на підставі рішення виконкому Шевченківської районної ради депутатів трудящих від 21.02.1964р. Із матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що в період до 1976 року попереднім власником будинку ОСОБА_6 самовільно було здійснено добудову, що складається з двохповерхового тамбуру розміром 2,73х3,90м., коридору пл. 7,5 кв.м., житлової кімнати пл. 20 кв.м., ванни пл. 5,2 кв.м., кухні пл. 8,10 кв.м., а також здійснено надбудову мезоніну площею 66,5 кв.м. Узаконені вказані об’єкти були на підставі рішення виконкому Червоноармійської ради народних депутатів від 29.01.1991р. № 52. В подальшому були самочинно зведені господарські споруди: гараж розміром 6,25х9,07 м., сарай 5,40х6,45 м., теплиця 6,60х9,80 м., тамбур 2,40х1,70 м., будівництво яких виявлено у 2008 році.

Заслухавши пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст. 215 ЦПК України, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23.10.1979р. після смерті бабці ОСОБА_6

До вказаного будинку, як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи та копії технічного паспорту на будинок від 05.05.2008р., були самочинно зведені господарські споруди: гараж розміром 6,25х9,07 м., сарай 5,40х6,45 м., теплиця 6,60х9,80 м., тамбур 2,40х1,70 м.

Згідно ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У зв’язку з цим, об’єктом поділу може бути лише будинок АДРЕСА_1 із господарським спорудами без врахування самочинно здійснених.

Як встановлено судом, що стверджується копією відповідного свідоцтва та рішення про розірвання шлюбу, сторони в період з 16.10.1982р. по 06.04.2010р. перебували у зареєстрованому шлюбі. У сторін є повнолітні діти ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, які разом із ними зареєстровані за місцем проживання на АДРЕСА_1. Крім них, у будинку зареєстровані за місцем проживання також батьки відповідача та її брат, що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї та прописку.

Як встановлено судом, право власності на будинок АДРЕСА_1 відповідач набула 23.10.1979р., тобто за три роки до моменту реєстрації шлюбу між сторонами.

Відповідно до положень КпШС України, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (СК України набув чинності лише з 01.01.2004р.), права та обов’язки подружжя породжує шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Відповідно до ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 25 КпШС, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічне положення міститься і в ст. 62 СК України. Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об’єкту, його якісних характеристик

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте позивачем у встановленому цивільним процесуальним законом порядку належними й допустимими доказами у справі не доведено факту істотного збільшення цінності нерухомого майна –будинку АДРЕСА_1 саме внаслідок трудових або грошових затрат подружжя.

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, що самовільно здійснена добудова, що складається із двохповерхового тамбуру розміром 2,73х3,90м., коридору пл. 7,5 кв.м., житлової кімнати пл. 20 кв.м., ванни пл. 5,2 кв.м., кухні пл. 8,10 кв.м., а також здійснена надбудова мезоніну площею 66,5 кв.м., були зведені до 1976 року попереднім власником будинку ОСОБА_6 (узаконені вказані об’єкти були на підставі рішення виконкому Червоноармійської ради народних депутатів від 29.01.1991р. № 52). Жодних доказів щодо участі сторін (позивача та відповідача) у зведенні вказаної прибудови та надбудови до будинку суду представлено не було.

Надані позивачем докази з достовірністю не підтверджують і факту істотного збільшення цінності нерухомого майна. Жодних клопотань про проведення у справі судової експертизи на предмет визначення початкової вартості будинковолодіння та вартості його із врахуванням здійсненої реконструкції, проведених будівельних та ремонтних робіт суду не було заявлено.

Показання свідків як зі сторони позивача (ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_9.), так і зі сторони відповідача (ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20) жодним чином не вказують на капітальний характер здійснених будівельних робіт, так само як і представлені позивачем у судовому засіданні 03.11.2010р. чи відповідачем у судовому засіданні 25.11.2010р. квитанції на придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, а стосуються ступеня участі сторін та їх родичів (знайомих) у проведення поточних ремонтних робіт у будинку за період після його реконструкції, зокрема робіт із штукатурки стін, влаштування дверей, паркетного покриття, систем опалення і т.д. Докази, наведені позивачем про проведення ним ремонтів у будинку, не можуть бути підставою для визнання факту істотного збільшення вартості будинку, оскільки ці ремонти були лише поточними і проведення їх було одним з обов’язків позивача, передбаченим ч. 4 ст. 55 СК України, відповідно до якої дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Представленими суду доказами встановлено, що витрати на проведення ремонтних робіт у будинку несли обоє сторін.

Виходячи із вищенаведеного, правові підстави для визнання будинку АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на ? його ідеальну частину суд вважає відсутніми, а тому у позові слід відмовити за безпідставністю вимог.

Виходячи із вищенаведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 205, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 376 ЦК України, ст.ст. 13, 22, 24, 25, 28, 29 КпШС України, ст. 55, 60, 62 СК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третіх осіб: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»про визнання права власності у спільному майні подружжя –відмовити за безпідставністю вимог.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області в порядку і строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.

          Суддя                                                                                          Мармаш В.Я.