РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року серпня місяця 14 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Яковенко Л.Г.
суддів Синельщікової О.В. Куриленка О.С. при секретарі Джемілєвій А.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріального збитку і відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 березня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 березня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено матеріальний збиток з урахуванням індексу інфляції у сумі 4689 грн. 18 коп., 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 9689 грн. 18 коп. і судові витрати у сумі 2 грн. 15 коп. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Горшкова В.В. залишено без задоволення у повному обсязі. З ОСОБА_2 на користь держави стягнено державне мито у сумі 51 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що висновки суду неповні, необ'єктивні і односторонні, не враховані причини та умови, які сприяли виникненню ДТП і заподіянню шкоди. Також, вказує, що суд необгрунтовано і незаконно позбавив її права на відшкодування на санаторно-курортне лікування, сторонній догляд і втрату заробітку, в результаті втрати загальної працездатності, яка виникла внаслідок ДТП. Крім того, не згодна з сумою, яку стягнув суд у відшкодування моральної шкоди. Вважає, що суд неправомірно зменшив суму моральної шкоди, оскільки сума стягнена судом у відшкодування моральної шкоди не може відшкодувати той об'єм фізичних та душевних страждань, які вона зазнала внаслідок ДТП.
Справа № 22-3915/2006 р. Головуючий у першій
інстанції Долженко Ю.П. Доповідач Синельщікова О.В.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки, відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню за таких підстав.
При розгляді справи встановлено, що 24 червня 2002 року о 21-30 год. на вул. Севастопольській напроти будинку АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, коли автомашина ГАЗ -31029 держномер НОМЕР_1, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, під керуванням відповідача ОСОБА_2 здійснила наїзд на позивачку ОСОБА_1, завдавши їй тілесних ушкоджень.
Позивачка знаходилася на лікуванні в реанімаційному і травматологічному відділеннях 6-ій міській лікарні м. Сімферополя з 26 червня по 26 липня 2002 року, з 17 жовтня 2002 року позивачці встановлена 1 група інвалідності до 1 листопада 2002 року (довідки на а.с. 4, 12).
Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, який діяв на час заподіяння шкоди позивачці, як в частині визначення особи, відповідальної за заподіяння шкоди, так в частині покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди, визначення її розміру.
Відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України установи і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеної небезпекою для оточуючих, повинні відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.
Таку шкоду повинен відшкодувати володілець джерела підвищеної небезпеки, яким по справі є відповідач ОСОБА_2 Його визнано винним в скоєні ДТП постановою Центрального районного суду міста Сімферополя від 21 вересня 2005 року, яким кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 за статтею 286 ч. 2 Кримінального кодексу України закрито за амністією.
При апеляційному перегляді цивільної справи встановлено, що власник автомашини ОСОБА_3 передав право керування ОСОБА_2 на нетривалий час, сам слідом рухався в іншій машині на невеликій відстані, а тому не можна зробити висновок про те, що водій ОСОБА_2 неправомірно заволодів джерелом підвищеної небезпеки. У момент дорожньо-транспортної пригоди автомашина перебувала у його володінні, а тому саме цей відповідач несе відповідальність за матеріальну і моральну шкоду, завдану потерпілій.
Вирішуючи питання про об'єм відповідальності і розмір завданої шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 455 Цивільного кодексу України 1963 року у разі завдання каліцтва чи іншого пошкодження здоров'я організація або громадянин, відповідальні за шкоду, повинні відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (підвищене харчування, протезування, сторонній догляд і т.і.).
Згідно довідки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (а.с.32) позивачка ОСОБА_1 у 2002 році до ушкодження здоров'я отримувала заробітну плату розміром менш мінімальної, тому колегія суддів вважає, що суму відшкодування втраченого доходу за період з 1 листопада 2002 року по 31 жовтня 2004 року ій слід визначити, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена на час відшкодування - 375 грн. Таким чином сума відшкодування складає 375 грн. х 24 місяця = 9000 грн.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частини стягнення втраченого заробітку за положеннями частини 1 статті 1197 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року про обчислення середнього заробітку, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли до вступу Цивільного кодексу України 2004 року в закону силу, а тому розмір шкоди визначається за раніше діючими правилами.
Підлягають відшкодуванню витрати на сторонній догляд та побутове обслуговування. За час знаходження в лікарні і час інвалідності 1 групи позивачка потребувала такого догляду і обслуговування.
Відшкодування таких витрат слід визначити, застосовуючи положення частини 4 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно яких сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць): половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати - на постійний сторонній догляд, чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо). Виплати на догляд за потерпілим відшкодовуються незалежно від того, ким вони здійснюються. Інвалід 1 групи подає висновок МСЕК тільки для встановлення спеціального медичного догляду.
Позивачкою складено розрахунок витрат на догляд і обслуговування, який додано до апеляційної скарги, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням індексації. Колегія суддів вважає такий розрахунок прийнятним до уваги, і в межах заявлених позовних вимог слід стягнути вказані витрати в розмірі 5205,55 грн.
У зв'язку з ушкодженням здоров'я позивачка зазнала матеріальну шкоду у вигляді витрат на придбання ліків в сумі 4689,18 грн., ця сума правильна стягнута з відповідача.
Апеляційний суд погоджується також з висновками суду про стягнення з винного в ДТП відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, і з визначеною сумою відшкодування у 5000 грн., як такою, що враховує суть позовних вимог, характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичні і моральні страждання потерпілої, яка неповоротно втратила здоров'я, інші негативні наслідки у вигляді інвалідності та додаткових зусиль по налагодженню життя.
Стягненню з відповідача підлягаю судовий збір на користь держави у розмірі 188,95 грн. + 8,50 грн. = 197,73 грн., а також витрати на інформаційне-технічне забезпечення 30 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відмови у позові про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування за таких підстав.
Позивачка ОСОБА_1 дійсно потребує санаторно -курортного лікування згідно лікарського висновку (а.с. .4) Позивачка не проходила такого лікування, витрат на нього не понесла, а даних щодо рекомендованої тривалості такого лікування, його періодичності, вартості повного курсу лікування не надала, тому суд позбавлений можливості, визначити суму відшкодування в цій частині.
Позивачка має можливість вирішити це питання в іншому провадженні, звернувшись з відповідним позовом.
З урахуванням викладеного, рішення суду слід змінити, часткового задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 березня 2006 року змінити, виклавши його в наступній редакції.
Позов ОСОБА_1 задовольнити часткового. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_1 у відшкодування втрачених доходів 9000 грн., витрати на сторонній догляд і побутове обслуговування 5205,55 грн., на придбання ліків 4689,18 грн., в відшкодування моральної шкоди 5000 грн., а всього 23894,73 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 судових збір на користь держави у розмірі 197,45 грн. і витрати на інформаційне-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.
В решті позову і в позові до ОСОБА_3 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Судді: Яковенко Л.Г.
Синельщікова О.В
Куриленко О.С.