Головуючий у 1 інстанції - Кудрявцев І.В.
Суддя-доповідач - Карпушова О.В.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2011 року справа №2а-3091/10/1230
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Карпушової О.В.
суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області на постанову Старобільского районного суду Луганської області від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-30913/10/1230 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
30 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року.
Постановою Старобільского районного суду Луганської області від 13 грудня 2010 року вищезазначений позов задоволений в повному обсязі: визнана неправомірною бездіяльність відповідача та зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни за період з 01 січня 2010 року по 29 листопада 2010 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, з урахуванням фактично здійснених виплат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права і просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги, зокрема вказав, що судом порушені вимоги ст.99 КАС Україні щодо застосування наслідків пропущення строку звернення до суду.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, перебуває на пенсійному обліку у відповідача, який відмовив позивачеві у виплаті підвищення до пенсії, як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з підстав відсутності врегулювання фінансування таких виплат на законодавчому рівні, відсутності виділених на це коштів.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, встановила порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи та дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач віднесений до соціальної групи “Дитина війни” відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджено датою народження у паспорті (арк. справи 5), відміткою органу соціального захисту населення у пенсійному посвідченні (арк. справи 6). З листа відповідача від 29 листопада 2010 року вбачається, що позивачеві відмовлено у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки питання щодо розміру мінімальної пенсії за віком, який повинний використовуватися при нарахування підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не визначений у законодавчому порядку, у 2008-2010 роках позивач отримав підвищення до пенсії, як дитина війни на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, з 1 вересня 2009 року розмір щомісячної надбавки до пенсії, як дитині війни визначений у 49,8 грн. (арк. справи 9).
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р. в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія даної норми була зупинена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-XII (далі Закон №2195).
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону №2195, а саме, текст ст. 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законами України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” та „Про Державний бюджет України на 2010 рік”, не внесено змін та не зупинено дію ст. 6 Закону №2195.
Таким чином, стаття 6 Закону № 2195 з 1 січня 2009 року та з 1 січня 2010 року є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Оскільки на час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про використання цього поняття тільки для призначення пенсій в межах зазначеного закону та неможливості використання вказаного розміру у розрахунку підвищення до пенсій особам з статусом дитини війни.
Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач як дитина війни має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В той же час, вирішуючи спір, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача за межами передбаченого ст. 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду. Суд першої інстанції в порушення процесуального закону не вирішив питання щодо поновлення строку звернення до суду при відкритті провадження у справі.
Відповідно ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміни щодо строків звернення до адміністративного суду внесені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010р., який набрав чинності 30 липня 2010 року.
Попередня редакція ст. 99 КАС України дозволяла позивачеві звернутися до суду з вищезазначеним позовом у річний строк.
Тобто за нормами КАС України, які діяли до 30 липня 2010 року, позивач мав право звернутися до адміністративного суду з зазначеним позовом до 1 січня 2008 року (враховуючи початок періоду позовних вимог 1 січня 2007 року).
Після вступу в дію нової редакції КАС України відносно строків звернення до адміністративного суду позивач фактично частково пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, але при цьому не вжив заходів для оперативного подання позову до суду та звернувся з позовом більш ніж через півроку після набрання чинності нової редакції ст. 99 КАС України.
Позивач отримував пенсію щомісячно та знав про її розмір, виходячи з отримуваних сум.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що коли йдеться про дію нормативно-правового акта, то строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це пояснюється тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку.
Опублікування Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010р. було зроблено у встановленому порядку.
У позовній заяві позивач не навів жодної поважної причини неможливості подачі позовної заяви до суду у скорочені строки та взагалі не просив поновити строк звернення до адміністративного суду.
За матеріалами справи позивач звернувся до суду з позовом 30 листопада 2010 року, тому вимоги заявлені поза межами шестимісячного строку звернення з позовом до адміністративного суду необхідно залишити без розгляду, а саме, заявлені до 30 травня 2010 року.
З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що у зв’язку з порушенням норм процесуального права суд першої інстанції невірно вирішив справу, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог з 30 травня 2010 та залишення без розгляду позовних вимог з 01.01.2010 року по 29 травня 2010 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст. 100, ст.195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст.198 ч.1 п.3, ст.202 ч.1 п.4, ст.205 ч.2, ст. 207, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області задовольнити частково.
Постанову Старобільского районного суду Луганської області від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-3091/10/1230 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії скасувати.
Залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії за період з 01.01.2010 року по 29 травня 2010 року включно.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити з 30 травня 2010 року.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області з 30 травня 2010 року до 29 листопада 2010 року щодо виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як дитині війни, в розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», враховуючи розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Старобільскому районі Луганської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої встановлений ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 30 травня 2010 року до 29 листопада 2010 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.А. Василенко М.М. Гімон