П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

31 серпня 2006 року                                                                         м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого     Кривенка В.В.

суддів:                 Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Мушинського М.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.                                       

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за скаргою про перегляд за винятковими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 квітня 1999 року задоволено позов ОСОБА_1 до Державної будівельно-промислової компанії “Атомспецбуд” про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді водія в Державній будівельно-промисловій компанії “Атомспецбуд” та стягнуто з відповідача на користь позивача 6348 грн.       62 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішення набрало законної сили.

У вересні 2001 року ОСОБА_1звернувся в Печерський районний суд м. Києва з позовом до держави Україна в особі Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України, Міністерства юстиції України про відшкодування спричиненої йому невиконанням вищезгаданого судового рішення матеріальної шкоди в сумі 9588 грн. 66 коп. та моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

Позивач зазначав, що виконавчий лист було звернено до виконання, однак виконання рішення в частині стягнення грошової суми було проведено лише в незначній частині і стягнуто 321 грн. 81 коп. В решті судове рішення не виконано у зв'язку з ліквідацією підприємства-боржника.

Посилаючись на те, що невиконання судового рішення сталося з причини бездіяльності органів державної влади в особі відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень і саме цим йому спричинено матеріальну та моральну шкоду, ОСОБА_1просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційному та касаційному порядку рішення не переглядалось.

30 листопада 2004 року Європейський Суд з прав людини (далі-Суд) розглянув об'єднані в одну справу заяви громадян України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про порушення державою Україна прав заявників, захищених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

В рішенні від 30 листопада 2004 року Суд дійшов висновку про порушення параграфу 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Відносно ОСОБА_1 Суд постановив, що держава Україна має сплатити заявнику 962,52 євро  на відшкодування матеріальної, 1680 євро на відшкодування моральної шкоди та 135 євро судових витрат.

У липні 2005 року ОСОБА_1звернувся у Верховний Суд України зі скаргою про перегляд за винятковими обставинами та скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року.

Ухвалою судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 10 липня 2006 року скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження за винятковими обставинами з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 237 Кодексом адміністративного судочинства України (далі-КАС України.

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ст. 237 КАС України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

В даному випадку Рішенням Суду від 30 листопада 2004 року у справі за заявами громадян України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до держави Україна про порушення нею норм Конвенції та Протоколу № 1 до Конвенції, яке набуло чинності 6 червня 2005 року, визнано порушення Україною параграфу 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до того ж суду  відповідно до ст. 24 КАС України.

         На підставі наведеного та керуючись статтями 241-244 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

         Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

         Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2002 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

         Постанова є остаточною і не може бути оскарженою, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС України.

         Головуючий                                                     Кривенко В.В.

         Судді                                                                           Гусак М.Б.        

                                                                                                                                                                                                               Маринченко В.Л.

                                                                                     Мушинський М.М.

                                                                                                                                                                                                               Самсін І.Л.

                                                                                                          Терлецький О.О.