П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –
при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,
за участю позивача ОСОБА_36,
представників:
відповідача – Каленюк Т.А.,
Міністерства праці та соціальної політики України – Савицької І.В., –
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_36 до Липовецького районного центру зайнятості Вінницької області (далі – Центр зайнятості) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
У лютому 2007 року ОСОБА_36 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Центру зайнятості щодо видання їй клопотання про достроковий вихід на пенсію для подання у місцеві органи Пенсійного фонду України та зобов’язати відповідача видати таке клопотання.
На обґрунтування позову ОСОБА_36 посилалася на те, що 12 грудня 2006 року вона звільнена з роботи в зв’язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. 14 грудня 2006 року вона зареєструвалася у Центрі зайнятості, а 21 грудня 2006 року отримала статус безробітної. Ще до отримання статусу безробітної з призначенням допомоги по безробіттю позивач, маючи передбачене підпунктом "г" пункту 1 статті 26 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" (далі – Закон № 803-XII) , право на достроковий вихід на пенсію, неодноразово зверталася до начальника Центру зайнятості із проханням видати клопотання про достроковий вихід на пенсію. Однак відповідач зазначене клопотання їй не видав.
Липовецький районний суд Вінницької області рішенням від 19 липня 2007 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив: визнав неправомірною бездіяльність Центру зайнятості стосовно внесення подання до управління Пенсійного фонду України в Липовецькому районі Вінницької області про призначення пенсії ОСОБА_36 та зобов’язав відповідача внести таке подання.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 березня 2010 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Центр зайнятості просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2010 року і постанову апеляційного суду від 24 лютого 2009 року скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції від 19 липня 2007 року посилаючись на те, що касаційним судом у подібних правовідносинах неоднаково застосовано підпункт "г" пункту 1 статті 26 Закону № 803-XII та пункт 38 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі – Закон № 489-V). На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2010 року (№ К-17832/08) та від 19 січня 2011 року (№ К-13709).
Заслухавши пояснення представника Центру зайнятості, позивача та представника Міністерства праці та соціальної політики України, перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Так, в ухвалі від 25 серпня 2010 року, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, касаційний суд дійшов висновку про правомірність відмови Івано-Франківського міського центру зайнятості видати у 2007 році особі, яка має передбачене підпунктом "г" пункту 1 статті 26 Закону № 803-XII право на достроковий вихід на пенсію, відповідне клопотання, оскільки дію вказаної норми закону відповідно до пункту 38 статті 71 Закону № 489-V зупинено на 2007 рік.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_39 до Центру зайнятості про визнання протиправною бездіяльності, касаційний суд скасував ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення і направив справу на новий розгляд через неповне з’ясування судами попередніх інстанцій обставин у справі, тобто у зв’язку із порушенням ними норм процесуального права.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову, виходив з того, що Центр зайнятості як державний орган, на якого відповідно до Закону № 803-XII покладено обов’язок по обліку та працевлаштуванню безробітних, зважаючи на те, що позивач має право на достроковий вихід на пенсію, не виконав свого обов’язку щодо роз’яснення ОСОБА_36 під час постановлення на облік та отримання у грудні 2006 року статусу безробітної встановленого законом порядку реалізації такого права.
Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Таким чином, оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви Липовецького районного центру зайнятості Вінницької області відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік
Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська
М.І. Гриців В.С. Гуль
В.І. Гуменюк А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний
П.І. Колесник М.Є. Короткевич
О.А. Коротких В.І. Косарєв
О.В. Кривенда О.Т. Кузьменко
Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко
В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук
П.В. Панталієнко М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук
Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко
Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров А.Г. Ярема