ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
23.08.06 Справа № 5/33-А
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Процик Т.С.,
Галушко Н.А.,
при секретарі Чубатюк О.
з участю представників:
від скаржника (відповідач) -не з'явився
від позивача -не з'явився
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Іршавському районі НОМЕР_1
на постанову господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року(підписана 10.04.2006 року), суддя О.С.Йосипчук
у справі №5/33-А
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача Державної податкової інспекції у Іршавському районі , м.Іршава
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_2.
собам, які беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено.
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року по справі №5/33-А задоволено позов суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення НОМЕР_2.
При винесенні постанови господарський суд Закарпатської області виходив з наступного:
На протязі 2001 року між позивачем та ТОВ "Форум" укладено договір комісії, для виконання якого позивач отримав кошти в сумі 92183 грн., які, в свою чергу були використані для оплати послуг інших перевізників, з якими позивач в інтересах ТОВ «Форум»уклав відповідні договори.
Таким чином, суд приходить до висновку, що кошти в сумі 92183 грн., отримані позивачем від комітента і використані для виконання доручення останнього, не являються виручкою позивача від реалізації товарів (робіт, послуг). Той факт, що кошти в сумі 92183 грн. не являються виручкою від реалізації товарів (робіт, послуг) позивача на думку суду підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ "Форум", у якому визначено, що кошти в сумі 92183 грн. сплачені ТОВ "Форум" через позивача іншим перевізникам на умовах комісії.
Одночасно господарським судом відзначено, що позивач будучи у 2001 році платником єдиного податку, не подавав податкові декларації, у яких би визначалась сума податкових зобов'язань по прибутковому податку з громадян, що унеможливлює застосування відповідачем норми підпункту "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" як підстави для визначення спірної суми податкових зобов'язань - 87537,30 грн. по прибутковому податку.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ДПІ у Іршавському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року по справі №5/33-А скасувати, в позові СПД-фізичної особи ОСОБА_1 відмовити, мотивуючи тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, покликаючись на ті обставини, що відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При розгляді адміністративної справи судом не взято до уваги постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.07.2004 року по справі № 14/331 за позовом підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним того самого податкового повідомлення-рішення і яка вступила в законну силу в якій вказано, що податковою інспекцією правомірно було визначено податкові зобов'язання по прибутковому податку з доходів, одержаних підприємцем протягом 2002 року за загальною системою оподаткування.
Поряд з цим, апелянт вказує на те, що судом порушено норму частини першої статті 396 Цивільного кодексу Української РСР, відповідно до якої договір комісії має бути укладено у письмовій формі та частини третьої, відповідно до якої недотримання письмової форми договору комісії тягне за собою наслідки, передбачені статтею 46 названого кодексу.
Представник скаржника (відповідача) в попередніх судових засіданнях вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив постанову господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року по справі №5/33-А скасувати, прийняти нову, якою в задоволенні позову СПД-фізичної особи ОСОБА_1 відмовити.
Представник позивача у попередніх судових засіданнях проти апеляційної скарги заперечував, з підстав наведених у запереченні на апеляційну скаргу, просив постанову господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року по справі №5/33-А залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема представник позивача вказував на те, що посилаючись на процесуальні документи Львівського апеляційного господарського суду по справі № 14/331 відповідач не враховує, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2005 року по справі № 01-25/14-7719 встановлено, що приймаючи процесуальні документи по справі № 14/331 суди виходили з інших підстав, ніж ті, що зазначені у позовній заяві по даній справі, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з даним позовом.
Крім того представник позивача зазначав, що доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі про недотримання письмової форми договору комісії не заслуговують на увагу і спростовуються нормою ч.2 ст. 154 ЦК УРСР, яка передбачає, що якщо згідно з законом чи угодою сторін договір повинен бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, що їх надсилає. При цьому, відповідно до ч.2 ст.156 ЦК УРСР якщо пропозиція укласти договір зроблена в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні докази по справі, встановив наступне:
ДПА у Закарпатській області проведено документальну перевірку з питань дотримання податкового законодавства протягом 2001-2002 років приватним підприємцем ОСОБА_1, про що складено акт НОМЕР_3.
Перевіркою встановлено, що у 2001 році на рахунки позивача в банківських установах надійшли грошові кошти в сум 578235,90 грн., які є його виручкою за надані транспортні послуги.
Відповідно з чим, податковим органом зроблено висновок про вчинене позивачем порушення вимог ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва», згідно з якими у спірній ситуації позивач повинен був з 01.01.2002 року перейти на загальну систему оподаткування із сплатою прибуткового податку з громадян.
На підставі акту перевірки відповідачем 25.11.2003 року прийнято податкового повідомлення-рішення за НОМЕР_2, яким позивачу згідно із п.п. «б»п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до п.8 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначено суму податкового зобов'язання за платежем -прибутковий податок з сум заробітків, одержаних громадянами за виконання трудових обов'язків в сумі 87537,30 грн.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Форум» укладено договір за НОМЕР_4, згідно якого позивач зобов'язувався надати послуги з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Зазначений договір передбачав обов'язок позивача як перевізника особисто доставити ввірений йому відправником вантаж, тобто за своєю правовою природою зазначений договір є договором перевезення. Кошти сплачені позивачу безпосередньо за надані ним транспортні послуги не є транзитними і розглядаються як виручка від реалізації послуг.
Проте слід також зазначити, що між позивачем та ТОВ «Форум» існували як правовідносини, засновані як на договорі перевезення, так і правовідносини комісії.
Одночасно, 07.12.2000 року між ТОВ «Форум» та СПД-фізичною особою ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду НОМЕР_5 до договору НОМЕР_4 на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, яка надавала позивачу повноваження залучати інших перевізників та укладати з ними в інтересах замовника відповідні договори у разі неможливості самостійного здійснення перевезень. Згідно із п.1.4 додаткової угоди НОМЕР_5, при використанні автотранспорту інших перевізників ТОВ «Форум»зобов'язувалось оплатити позивачу кошти для оплати вартості таких перевезень, а позивач в свою чергу за рахунок отриманих коштів оплатити транспортні послуги інших перевізників. Позивач при цьому мав право на винагороду, розмір якої не міг перевищувати три відсотки вартості транспортних послуг.
14.12.2000р. ТОВ "Форум" надіслало на адресу позивача пропозицію укласти за дорученням та за рахунок ТОВ "Форум" і від імені позивача договори з іншими перевізниками на умовах, аналогічних до умов договору НОМЕР_4. При цьому, було передбачено що оплата вартості послуг перевізників, винагороди позивача та інші суттєві умови здійснюватимуться в порядку, передбаченому додатковою угодою від 07.12.2000 року. У відповідь на звернення контрагента позивач 21.12.2000р. надіслав в адрес ТОВ „Форум” листа із згодою на пропозицію вступити у правовідносини ч.2 ст.154 ЦК УРСР (чинного у період, що досліджувався судом), передбачено - якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
Згідно з ч.2 ст.156 ЦК УРСР якщо пропозиція укласти договір зроблена в письмовій формі, договір вважається укладеним коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу.
Відповідно, між позивачем і ТОВ "Форум" укладено договір, який, як слідує із змісту, передбачав прийняття позивачем зобов'язання за дорученням в інтересах та за рахунок ТОВ "Форум" укласти від свого імені з третіми особами договори перевезення. За своєю правовою природою правовідносини між сторонами у спірній ситуації слід визнати такими, що побудовані на договорі комісії (ст.395 ЦК УРСР).
На виконання прийнятих на себе зобов'язань по договору комісії, позивачем укладено договори доручення з іншими перевізниками, які надавали транспортні послуги по перевезенню вантажів ТОВ "Форум". Таким чином, правовідносини з перевезення вантажу виникали між перевізниками, та ТОВ „Форум" в інтересах якого і діяв позивач.
Факти надання транспортних послуг ТОВ „Форум" іншими перевізниками підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями міжнародних товарно-транспортних накладних та актами виконаних робіт.
За рахунок коштів, отриманих від ТОВ "Форум", позивач провів оплату послуг перевізників, сплативши їм кошти в сумі 92183 грн., що підтверджується відповідними платіжними документами.
Згідно з вимогами ст.404 ЦК УРСР позивачем було надано звіт та підтверджуючі документи про виконання доручення ТОВ "Форум". З вказаного звіту випливає, що на протязі 2001 року позивачем отримано на умовах комісії 92183 грн., які в повному обсязі використані для оплати послуг інших перевізників. При цьому у звіті обумовлено, що розмір комісійної винагороди позивача становить 2765,49 грн., що відповідає умовам, визначеним п.1.4 додаткової угоди від 07.12.2000 року.
Отже, кошти в сумі 92183 грн., отримані позивачем від комітента і використані для виконання доручення останнього, не являються виручкою позивача від реалізації товарів (робіт, послуг).
Той факт, що кошти в сумі 92183 грн. не являються виручкою від реалізації товарів (робіт, послуг) позивача підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ "Форум", у якому визначено, що кошти в сумі 92183 грн. сплачені ТОВ "Форум" через позивача іншим перевізникам на умовах комісії.
Відповідно, безпідставними є заперечення відповідача про те, всі отримані позивачем у 2001 році кошти в сумі 578235,90 грн. є його виручкою, отриманою від надання транспортних послуг.
Отже, підстав для висновку про порушення позивачем ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" щодо максимального обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) не має, а отже позивач у 2001 році на законних підставах перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності.
Згідно із ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкти малого підприємництва, що сплачують єдиний податок, не являються платниками податку на доходи фізичних осіб, відповідач не мав правових підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань за платежем, зазначеним у оскарженому податковому повідомленні-рішенні від 25.11.03р. по прибутковому податку з сум заробітків, одержаних громадянами за виконання трудових обов'язків в сумі 87537,30 грн., тим більше що доходи, що стали базою для визначення спірної суми податкових зобов'язань не мають відношення до виконання позивачем трудових обов'язків.
Одночасно слід зазначити, що підставою для визначення спірної суми податкового зобов'язання в оскарженому податковому повідомленні-рішенні від 25.11.2003 року вказано підпункт "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", проте, як передбачено вказаною правовою нормою, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто на підставі підпункту "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" можуть бути визначені податкові зобов'язання виключно у разі, якщо платником податків подана податкова декларація з відповідного виду податку (обов'язкового платежу), однак у такій декларації занижена або завищена сума податкових зобов'язань (сума коштів, що підлягає сплаті до бюджету).
Позивач же, будучи у 2001 році платником єдиного податку, не подавав податкові декларації, у яких би визначалась сума податкових зобов'язань по прибутковому податку з громадян, що унеможливлює застосування відповідачем норми підпункту "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" як підстави для визначення спірної суми податкових зобов'язань - 87537,30 грн. по прибутковому податку.
Так, суд при прийнятті постанови правомірно прийшов до висновку, що позивачем не було допущено порушення податкового законодавства.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідачем неправомірно визначено суму податкового зобов'язання позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням.
Постанова місцевого суду прийнята у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Іршавському районі від 19.04.2006 року по справі залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Закарпатської області від 04.04.2006 року по справі №5/33-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Процик Т.С.
Галушко Н.А.