ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3130/24 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

02.10.2024р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.09.2024р., якою задоволено клопотання прокурора та щодо обвинуваченого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м. Мурманськ РФ, громадянина України, зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1

продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.11.2024р. включно без визначення застави

за участю захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6

обвинуваченого(в режимі ВКЗ) ОСОБА_7

прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.11.2024р. включно без визначення застави.

Ухвалу суду першої інстанції оскаржено захисником в інтересах обвинуваченого, який в апеляційній скарзі:

- вважає, що судом першої інстанції були допущені істотні порушення норм процесуального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення;

- вказує, що підозра та обвинувальний акт щодо обвинуваченого є необґрунтованими та незаконними, обвинувачений не вчиняв інкримінованого йому злочину, в його діях відсутні ознаки складу інших кримінальних правопорушень;

- зазначає, що за час розгляду кримінального провадження судом були досліджені матеріали кримінального провадження у кількості дев`яти томів допитано свідка обвинувачення, а саме співробітник СБУ, інші свідки сторони обвинувачення прокурором не забезпечені, у зв`язку з чим протягом 2,5 роки сторона захисту та протягом 1,7 років суд не має можливості допитати свідків обвинувачення, вказуючи, що вони перебувають на непідконтрольній території; показання свідків, які стали одним із основних доказів, як під час обрання запобіжного заходу, так і при його продовженні, суду не були представлені суду, з усіма правовими та процесуальними наслідками з огляду на необґрунтованість кримінального правопорушення;

- наголошує, що до 9-ти томів матеріалів кримінального провадження прокурором суду не надано жодного доказу про причетність обвинуваченого до вчинення перших трьох із чотирьох епізодів, викладених у підозрі та обвинувальному акті, та фактично не заперечується самим прокурором;

- вказує, що обвинувачення носить формальний характер та є мінімально обґрунтованим, оскільки відсутня відповідь, у який спосіб мав діяти цивільний громадянин на тимчасово окупованій території, взявши в полон військовослужбовця зс рф, та про що було відомо широкому колу осіб, при цьому відсутні докази, що полонений військовослужбовець був переданий представникам окупаційної влади;

- зазначає, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та судом не враховано, що обвинувачений самостійно виїхав те територію, підконтрольну України, достовірно знаючи що його підозрюють у державній зраді, для зустрічі із представниками правоохоронних органів та передання їм відомостей про дислокацію окупаційних військ в м. Херсон; обвинувачений, маючи можливість, не виїхав до анексованого Криму;

- вказує, що обвинувачений є загальновідомою особою в м. Херсон, має авторитет серед депутатів, міської ради, виключно позитивно характеризується, є підприємцем та меценатом, має міцні соціальні зв`язки, родину в якій утримує та виховує шістьох дітей, перед окупацією міста сховав зброю ЗСУ, яку повернув після деокупації міста, переховував військовослужбовців ЗСУ;

- зазначає, що обвинувачений перебуває під вартою понад два роки, та вказаний строк є тривалим, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України суттєво зменшився, чи взагалі перестав існувати та подальше перебування обвинуваченого під вартою суперечить вимогам п. 3 ст. 5 ЄКПЛ, зокрема як наголошено у рішенні ЄСПЛ «Штепа проти України» ;

- прохає оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відмовити, обрати інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КПК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та економічній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту вчиненого в умовах воєнного стану і наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Справа розглядається в суді першої інстанції по суті.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення, керуючись вимогами ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199 КПК України зазначив про неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, вказав про наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, тим самим виправдовують тримання особи під вартою.

При цьому суд першої інстанції належним чином врахував, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який є виправданим у разі підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім того судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна, у зв`язку з чим ризик переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення можливого покарання за вчинення інкримінованого йому злочину, продовжує існувати, та існує ризик вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

На думку суду першої інстанції, ризик переховування від суду підтверджується наявністю у обвинуваченого громадянства іншої країни, користуючись правами громадян інших держав обвинувачений може намагатись уникнути відповідальності за кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, а також, що обвинуваченому не забороняється покидати межі країни для супроводження або відвідування неповнолітніх дітей.

Суд першої інстанції за сукупності наведених обставин, прийнявши до уваги запровадження в Україні воєнного стану, вважав необхідним продовжити дію раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, та його належну процесуальну поведінку. При цьому більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, на час розгляду клопотання буде недостатнім для запобігання спробам обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду, або уникнути кримінальної відповідальності шляхом виїзду за територію України.

Суд першої інстанції також наголосив, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При цьому суд першої інстанції керуючись дискреційними повноваженнями, відповідно до положень абз. 8 ч. 4 ст.183 КПК України, не знайшов підстав для визначення щодо обвинуваченого розміру застави.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши підстави для продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, на які послався суд першої інстанції, вважає їх правильними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що є підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч . 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріальноправовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, то суд апеляційної інстанції вважає, що цей ризик, поряд з іншими, є найбільш підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Також суд апеляційної інстанції вважає необхідним наголосити, що в умовах воєнного стану, продовжуваної збройної агресії та окупації окремих територій України, кримінальні правопорушення, які загрожують суверенітету та територіальній цілісності держави набирають більшої актуальності та суспільної стурбованості. Суспільний інтерес до вказаних кримінальних правопорушень виразився у відповідній реакції держави шляхом внесення до КК України низки змін, які започаткували кримінальну відповідальність за дії, які можуть шкодити державі, зміни до КК України торкнулися й ст. 111 КК України, посиливши кримінальну відповідальність.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у свої рішеннях, що питання про те, чи є період попереднього ув`язнення розумним, не можна оцінювати абстрактно. Чи розумно для обвинуваченого залишатися під вартою, необхідно оцінювати на основі фактів кожної справи та відповідно до її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим у конкретному випадку лише за наявності фактичних ознак справжньої потреби суспільного інтересу, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над правилом поваги до індивідуальної свободи, викладеним у ст. 5 Конвенції (див., серед інші органи влади, «Кудля проти Польші», №30210/96, § 110, «Ідалов проти Росії», №5826/03, § 139).

На переконання суду апеляційної інстанції, у даному кримінальному провадженні суспільний інтерес є істотним та актуальним, а висновки суду першої інстанції з цього приводу є правильними.

Доводи апеляційної скарги захисника, що підозра та обвинувальний акт щодо обвинуваченого є необґрунтованими та незаконними, обвинувачений не вчиняв інкримінованого йому злочину, в його діях відсутні ознаки складу інших кримінальних правопорушень, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки наведене питання є предметом розгляду виключно суду першої інстанції, та не є предметом розгляду справи даної категорії, а саме щодо продовження дії запобіжного заходу.

Доводи апеляційної скарги захисника, що за час розгляду кримінального провадження судом були досліджені матеріали кримінального провадження у кількості дев`яти томів, допитано свідка обвинувачення, а саме співробітника СБУ, інші свідки сторони обвинувачення прокурором не забезпечені, у зв`язку з чим протягом 2,5 роки сторона захисту та протягом 1,7 років суд не має можливості допитати свідків обвинувачення, вказуючи, що вони перебувають на непідконтрольній території; показання свідків, які стали одним із основних доказів, як під час обрання запобіжного заходу, так і при його продовженні, суду не були представлені суду, з усіма правовими та процесуальними наслідками з огляду на необґрунтованість кримінального правопорушення суд апеляційної інстанції вважає неслушними за таких підстав.

Суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не втручається у судовий розгляд кримінального провадження по суті, у провадженні даної категорії не наділений правом надавати вказівки суду першої інстанції, а досліджує виключно наявність чи відсутність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, як підґрунтя для обрання чи продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. Сукупність фактичних обставин, покладених у зміст обвинувального акту та загальна військово-політична ситуація, яка певним чином відображена і в змісті обвинувального акту щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , створюють у суду обґрунтоване переконання до обґрунтованості прийнятого рішення щодо подовження строку тримання під вартою.

Доводи апеляційної скарги захисника, що до 9-ти томів матеріалів кримінального провадження прокурором не надано суду жодного доказу про причетність обвинуваченого до вчинення перших трьох з чотирьох епізодів, викладених у підозрі та обвинувальному акті, та фактично не заперечується самим прокурором, також є предметом судового розгляду справи по суті, та не стосуються перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою.

Доводи апеляційної скарги захисника, що обвинувачення носить формальний характер та є мінімально обґрунтованим, оскільки відсутня відповідь у який спосіб мав діяти цивільний громадянин на тимчасово окупованій території, взявши в полон військовослужбовця зс рф, та про що було відомо широкому колу осіб, при цьому відсутні докази, що полонений військовослужбовець був переданий представникам окупаційної влади, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки вони також не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.

Доводи апеляційної скарги захисника, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та судом не враховано, що обвинувачений самостійно виїхав на територію, підконтрольну України, достовірно знаючи, що його підозрюють у державній зраді, для зустрічі із представниками правоохоронних органів та передання їм відомостей про дислокацію окупаційних військ в м. Херсон; при цьому обвинувачений, маючи можливість не виїхав до анексованого Криму, суд апеляційної інстанції також вважає неслушними, оскільки наведені факти є також предметом судового розгляду в суді першої інстанції у сукупності із всіма наявними доказами та їх оцінкою відповідно до вимог ст. 91 КПК України.

Доводи апеляційної скарги, що обвинувачений є загальновідомою особою в м. Херсон, має авторитет серед депутатів міської ради, виключно позитивно характеризується, є підприємцем та меценатом, має міцні соціальні зв`язки, родину в якій утримує та виховує шістьох дітей, перед окупацією міста сховав зброю ЗСУ, яку повернув після деокупації міста, переховував військовослужбовців ЗСУ, є неспроможними за таких підстав.

Так судом першої інстанції досліджено наведені позитивні характеристики обвинуваченого, проте, на думку суду першої інстанції, вказані обставини не виключають наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким обґрунтуванням, та вважає його правильним, оскільки сукупність усіх чинників, які стали підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме, тяжкість обвинувачення та імовірного покарання, невідворотні негативні наслідки, які відбуваються в країні, переважають над позитивною характеристикою обвинуваченої особи.

Доводи апеляційної скарги , що обвинувачений перебуває під вартою понад два роки, та вказаний строк є тривалим, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України суттєво зменшився, чи взагалі перестав існувати та подальше перебування обвинуваченого під вартою суперечить вимогам п. 3 ст. 5 ЄКПЛ, зокрема як наголошено у рішенні ЄСПЛ «Штепа проти України» є також неспроможними з наступного.

Як було наголошено вище, військово-політичний стан в Україні є беззаперечним чинником для відповідної реакції державних органів, яка виражається, у тому числі, і продовжуваному утриманні особи під вартою, яка підозрюється у тяжкому злочині проти основ національної безпеки. Тривала агресія з боку російської федерації, та обраний нею шлях злочинної війни із порушенням численних норм, як статуту ООН, так і інших міжнародних актів, наголошують на безальтернативному підході до злочинів даної категорії. У зв`язку з чим також істотно збільшується суспільний інтерес до події, який є переважаючим над особистою свободою особи.

Щодо доводів порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ на прикладі рішення ЄСПЛ «Штепа проти України», то суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлене Європейським Судом вказане порушення Суд обґрунтував тим, що коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди упродовж усього періоду тримання заявника під вартою посилалися на однакові підстави, якщо вони взагалі існували, не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи, та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, (п. 26, 27 Рішення)

Суд апеляційної інстанції вважає необхідним наголосити, що підставою, як обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і його продовження є виключно існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Інші підстави для обрання/продовження запобіжного заходу відсутні, та суди не мають інших, передбачених законом підстав, для обґрунтування своїх рішень, при цьому спираючись також і на рішення ЄСПЛ щодо врахування істотного чинника у виді переховування обвинуваченого від суду внаслідок тяжкості покарання, для достатності застосування та тривалого утримання під вартою за вчинення тяжкого злочину, який має значний суспільний інтерес.

Таким чином суд апеляційної інстанції встановив, що рішення суду про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим судом рішенням, підстави для його скасування або зміни відсутні.

Оскаржуване рішення не є остаточним, а є засобом забезпечення у кримінальному провадженні виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, покладених на нього.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою, а тому доводи апеляційної скарги про скасування оскаржуваної ухвали, та постановлення нової ухвали, якою обрати щодо обвинуваченого більш м`який запобіжний захід, не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище та керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.09.2024р., якою задоволено клопотання прокурора та щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.11.2024р. включно без визначення застави - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.09.2024р., якою задоволено клопотання прокурора та щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.11.2024р. включно без визначення застави - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде оголошений 08.10.2024р. о 15-30 год. в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг проспект Героїв Підпільників, 31 Дніпропетровської області.

Судді