ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
08 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1176/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., перевіривши матеріали за адміністративним позовом адвоката Коляди Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Коляди Сергія Михайловича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.07.2016;
-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 01.07.2016 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року.
За приписами пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов такого.
Згідно із частиною сьомою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Адвокатом позивача у позові заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обґрунтування підстав зазначив, що у даній справі ОСОБА_1 оскаржуються протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати в неповному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.07.2016. На думку представника позивача, при вирішенні спору щодо оплати праці за період до 19.07.2022 особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь – яким строком (з огляду на що позовні вимоги за період з 01.01.2016 по 01.07.2016 не можуть бути обмежені будь-яким строком в силу норм закону). Крім того, про порушення своїх прав позивач дізнався після свого переведення та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2016 №147, який був отриманий позивачем на адвокатський запит від 19.09.2024 (від 30.09.2024 №35/1584), у зв`язку з чим просив поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із даним позовом.
Розглянувши заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, дослідивши матеріали додані до позову, суд дійшов наступного.
Позивач оскаржує бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.07.2016.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2016 № 147 капітана ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року виключено зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення.
При цьому, заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати працівникам, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення стосується заробітної плати військовослужбовця.
Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, або під час було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду, а саме 03.10.2024 з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.07.2016, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що дає підстави для застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України в редакції з 19.07.2022.
Висновки суду узгоджуються з останньою правовою позицією Верховного Суду, викладені у постанові від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб`єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позивач достовірно знав про виплачені йому суми ще протягом періоду проходження служби та мав можливість вчинити дії для з`ясування складових виплачених сум однак, позивачем не зазначено жодних об`єктивних причин неможливості звернення до відповідача для такого з`ясування.
Крім того, Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Матеріалами позову підтверджено, що на адвокатський запит від 19.09.2024 відповідачем надано відповідь листом від 30.09.2024 №35/1584, до якої долучено витяги із наказів щодо позивача, а також копії особового рахунку за 2015-2016 роки.
При цьому, отримання відповіді на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач в особі його представника почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19).
КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Представник позивача у заяві не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду.
Будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому за період з 01.01.2016 по 01.07.2016 індексації грошового забезпечення, у т.ч протягом розумного строку до відповідача, позовна заява та заява про поновлення строку звернення не містять.
Водночас суд відхиляє посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, оскільки така не є релевантними до спірних правовідносин, так як у згаданій справі позивач звертався до суду в строк дії карантину.
Щодо посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, то суд зазначає, що вирішений Верховним Судом спір стосувався невиплати середнього заробітку, а не індексації грошового забезпечення.
Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені адвокатом Колядою Сергієм Михайловичем в інтересах ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом, є неповажними.
Як наслідок, у задоволенні заяви адвоката Коляди Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом слід відмовити.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Таким чином позивачу слід надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, тому адміністративний позов адвоката Коляди Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії підлягає залишенню без руху з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків протягом десяти календарних днів з дня отримання копії даної ухвали суду.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені адвокатом Колядою Сергієм Михайловичем в інтересах ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом.
У задоволенні заяви адвоката Коляди Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом відмовити.
Позовну заяву адвоката Коляди Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити адвокату Коляді Сергію Михайловичу в інтересах ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду через підсистему "Електронний суд":
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення з 01.07.2023 до дня подачі позову до суду.
В разі не усунення вказаних недоліків у встановлений термін, позовну заяву буде повернуто позивачеві.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяН.М. Басова
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 03.10.2024
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Залишено без руху
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 08.10.2024
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Відкрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 16.10.2024
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 28.10.2024
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Виконання рішення
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 04.12.2024
- Номер: п/360/1279/24
- Опис:
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 360/1176/24
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Басова Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.10.2024
- Дата етапу: 28.11.2024