Справа № 2-187/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

30 березня 2011 року                                                                                         м. Кузнецовськ  

Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого  судді                                           Зейкана І.Ю.

при секретарі судового засідання                    Нафєєвій Н.В.

за участю

позивача                                                             ОСОБА_1

відповідачів                                                     ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника третьої особи                               Кречик С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні  Кузнецовського міського суду Рівненської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,-

В С Т А Н О В И В:

До Кузнецовського міського суду звернувся ОСОБА_1  до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з вимогою зняти їх з реєстрації та виселити з квартири АДРЕСА_1

У судовому засіданні позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, а саме просить зняти з реєстрації та виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Свої вимоги обґрунтовує тим, що за договором купівлі - продажу квартири від 12 листопада 1996 року, купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1. У квартиру був прописаний його син ОСОБА_2. Після одруження сина, в квартиру була його невістка ОСОБА_3 та, після народження, внуки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

2 серпня 2010 року рішенням Кузнецовського міського суду шлюб між сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано у зв’язку негативними відносини між сином та бувшою невісткою.

Після розірвання шлюбу я звернувся до сина та бувшої невістки з проханням, щоб вони сплатили заборгованість за квартиру, яка сягає більше 1000 грн. та сплатили за електроенергію, тому що від несплати відключали електроенергію від квартири і він вимушений з пенсії, яка є невеликою, сплачувати за відповідачів всі витрати, що ставить його в тяжке матеріальне становище. Також попросив відповідачів щоб вони знялися з реєстрації з квартири АДРЕСА_1, оскільки бажає розміняти квартиру, а доплату розділити між своїми синами. Проте, відповідачі ухиляються добровільно знятись з реєстрації.

Оскільки відповідачі не виконали своїх обіцянок знатись з реєстрації з квартири АДРЕСА_1, не виконують обов'язків по утриманню квартири, не сплачують комунальні послуги та за використану електроенергію, то він не може вільно розпоряджатись своєю власністю.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та дав пояснення аналогічні за змістом до обставин, якими обґрунтовував позов. Також додав, що з 1999 року до дня розірвання шлюбу між його сином та ОСОБА_3, остання була членом його сім’ї, оскільки проживала у його квартирі, вели спільний побут.

Представник позивача ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у частині виселення відповідачів, та пояснив, що позивач є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу. У свою квартиру він зареєстрував, зокрема, свого сина ОСОБА_2, та його дружину ОСОБА_3, яка стала членом сім’ї позивача. Після розірвання шлюбу між відповідачами, він попередив відповідачів, про те, що якщо вони хочуть проживати у цій квартирі, то щоб сплачували плату за комунальні послуги та квартплату. Відповідачі продовжували проживати не оплачуючи будь-яких послуг. Тому він вирішив розміняти квартиру на однокімнатну, доплату розділити між синами. Проте, відповідачі відмовляються виселитись, що перешкоджає позивачу вільно розпоряджатись своєю квартирою, якою він володіє на праві приватної власності.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю, та пояснив, що після реєстрації шлюбу у 1999 році з ОСОБА_3, вона зареєструвалась у спірній квартирі і вони почали проживати сім’єю.  Дійсно батько ОСОБА_1 неодноразово звертався до нього та його дружини, щоб вони сплачували квартплату та комунальні послуги по спірній квартирі. Проте, у них не було коштів, і тому позивач сам їх оплачував. У серпні 2010 року, після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 батько попросив, щоб вони знялись з реєстрації, для того щоб обміняти квартиру, але до цього часу вони з реєстрації не знялись. Також додав, що ОСОБА_3 постійно влаштовує дома сварки, а після того, коли він починає їй відповідати викликає працівників міліції, які складають протоколи про адміністративні правопорушення на нього.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги у судовому засіданні не визнала повністю.  Дала пояснення щодо порядку її вселення у спірну квартиру, які аналогічні за змістом до пояснень ОСОБА_2 Крім того вказала, що вона частково оплачувала комунальні послуги по квартирі. З вересня 2010 року не оплачує квартплату, оскільки немає коштів.

ОСОБА_2 постійно влаштовує дома сварки, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.

Також додала, що вона не може бути виселена, оскільки рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02.08.2010 року, після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, двоє неповнолітніх дітей залишені їй на виховання до досягнення ними повноліття.

Визнала, що позивач звертався до неї та ОСОБА_2, щоб вони знялись з реєстрації. Проте, не бажає цього робити, оскільки у неї немає іншого житла.

Представник третьої особи –органу опіки та піклування Кречик С.В. позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки у іншому випадку будуть порушені права дітей, так як діти повинні проживати разом з батьками, а тому не можна виселяти батьків, не виселяючи дітей.

Заслухавши та проаналізувавши пояснення сторін, дослідивши інші докази, які є у матеріалах справи, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову, з наступних підстав.

За договором купівлі-продажу від 20 листопада 1996 року, ОСОБА_1 придбав у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Мікрорайон Бегми у м.Кузнецовську перейменований на мікрорайон Будівельників,  що сторонами визнається та не оспорюється.

З копії інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2010 року, ОСОБА_1 є приватним власником спірної квартири.

Із копії довідки житлово-експлуатаційної дільниці №1 м.Кузнецовська від 30.11.201о року №2105, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані та проживають ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, та неповнолітні діти відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Законність вселення відповідачів до спірної квартири сторонами не оспорюється, а тому суд не досліджує цю обставину та визнає, що вони законно вселились.

З обґрунтування позову та пояснень сторін, вбачається, що позивач виявив бажання здійснити обмін спірної квартири, але відповідачі відмовляються добровільно виселитись, що позбавляє його права вільно здійснювати своє право власності, незалежно від волі інших осіб.  

Відповідно до ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно з ч.2 ст. 48 Закону України «Про власність», власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння і заподіяння цим шкоди. Захист права власності від порушень не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачено ст.391 ЦК України, а саме вказано, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З пояснень сторін вбачається, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім’ї. Сам визнає факт, що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, у тому числі останній раз у 2011 році. Систематичне порушення громадського порядку та правил співжиття також підтверджується листом Кузнецовського МВ УМВС України №54/7214 від 05.08.10, згідно з яким, ОСОБА_3 зверталась до відділу міліції щодо ОСОБА_2 09.06.2009 року за фактом отримання тілесних ушкоджень, 14.10.2009 року за фактом образ нецензурними словами, 10.04.2010 року за фактом отримання тілесних ушкоджень, 07.05.2010 року за фактом, що він закрив двері і вона не може потрапити у квартиру, 12.05.2010 року за фактом погрози фізичною розправою, 22.07.2010 року за фактом погрози фізичною розправою.

Відповідно до ст.157 СК України, членів сім’ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 СК України. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з ч.1 ст.116 СК України, якщо члени сім’ї наймача, зокрема, які систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу, виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця проводиться без надання їм іншого жилого приміщення.

На підставі цього суд приходить до висновку, що є підстави виселити ОСОБА_2 із спірної кватири як члена сім’ї позивача, без надання йому іншого жилого приміщення, оскільки заходи запобігання та громадського впливу у виді звернення до органів внутрішніх справ та притягнення до адміністративної відповідальності, виявились безрезультатними.

Щодо задоволення позову у частині про виселення відповідача ОСОБА_3 суд, виходив з того, що згідно з ч.4 ст. 156 ЖК України, до членів родини власника квартири відноситься особи, зазначені в частині другої ст. 64 Кодексу. Припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє їхнього права користування зайнятим приміщенням. У випадку відсутності угоди між власником квартири і колишнім членом родини про безкоштовне користування житловим приміщенням до їхніх відносин застосовуються правила, установлені ст. 162 Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 64 ЖК України, до членів родини наймача відносяться дружина наймача їхні діти і батьки. Членами родини наймача можуть бути визнані інші особи, якщо вони постійно проживають із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

З пояснень сторін випливає, що вони спільно проживали в зазначеному житловому приміщенні та вели спільне господарство до серпня 2010, тобто суд вважає, що ОСОБА_3 може бути визнана членом родини ОСОБА_1,   а в даний час є колишнім членом родини, оскільки сумісне проживання і ведення спільного господарства припинені.

Суд вбачає, що законом не врегульовано правовідносин, окрім стягнення плати за користування житлом (ч.3 ст.156, ст.162 ЖК України), щодо виселення колишніх членів сім’ї власника квартири, які продовжують користуватись житлом, проте не уклали письмову угоду про найм житла, як того вимагає ст. 811 ЦК України.

Зважаючи на те, що відповідно до ст.41 Конституції України, право приватної власності є непорушним та кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, а також те, що власник майна, згідно із ст.391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, суд вважає, що в цій частині можливо застосувати аналогію закону. Зокрема, застосувати порядок виселення до осіб, які втратили статус члена сім’ї власника квартири, відповідно до ст.169 ЖК України, як до наймачів.

Суд враховує також же, що відповідно до вимоги закону, між власником квартири ОСОБА_1 і колишнім членом його родини ОСОБА_3   укладений усний договір за умовами якого ОСОБА_3 зобов’язувалась сплачувати вчасно квартплату та комунальні послуги за користування спірною квартирою.

Суд вважає, що недотримання сторонами встановленої ст.811 ЦК України письмової форми договору найму житлового приміщення, не тягне його недійсності по підставах, передбачених ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 169 ЖК України, договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з вересня 2010 року квартплату за користування спірною квартирою не вносить, а комунальні платежі вносить частково, проте не у повному розмірі. На підтвердження часткової оплати комунальних платежів по спірній квартирі ОСОБА_3 подані квитанції про сплату платежів за електроенергію № 108 від 17.11.10 на суму 97,71 грн. та №459 від 18.02.2011 року на суму 25,00 грн., а також рахунок за комунальні послуги та квартплату за вересень 2010 року на суму 144,69 грн. з відміткою відділу зв’язку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для припинення договору найму між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Згідно зі ст.169 ЖК України, у разі припинення договору найму жилого приміщення у квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач, зобов’язаний звільнити жиле приміщення, а у разі відмовлення –підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Розглянувши вимогу про зняття з реєстрації відповідачів, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні цієї вимоги. Суд виходив з того, що зняття з реєстрації передбачає втрату права користування житлом. Проте, у зв’язку із задоволенням позову у частині виселення відповідачів втрачається і їхнє право користування цим житлом. А тому немає необхідності задовольняти позов у цій частині. Крім того, вирішення цієї вимоги вплине не права та обов’язки Кузнецовського МВ УМВС України в Рівненській області, а позивач позов до цього органу не заявляв.

На підставі викладеного, керуючись ст.64, 156, 157, 162, 169 ЖК України, ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Виселити  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні інших вимог відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя                                                                                                                        І.Зейкан