Справа № 1519/2а-1031/11
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2011р. м. Одеса
Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Роїк Д.Я., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити та нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни" безпідставною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив :
21 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити та нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни" безпідставною та зобов'язання вчинити певні дії згідно вимог ст.6 Закону України "'Про соціальний захист дітей війни" за № 2195 - 4 від 18.11.2004 року за період з 01 січня 2009р. до моменту ухвалення постанови.
Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2011 року скорочене провадження у справі було відкрито.
Вивчивши надані матеріали, суд приходить до висновку про залишення адміністративного позову вищевказаної особи в частині позовних вимог за період з 01.01.2009р. до 21 серпня 2010 року, без розгляду, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другої цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Чинними положеннями частини першої статті 100 КАС передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Так, згідно наданих матеріалів позивач є отримувачем державної соціальної допомоги згідно вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за № 2195-4 від 18.11.2004 року, яка нараховується у вигляді надбавки до основної пенсійної виплати та виплачується щомісячно.
Частиною 3 ст. 103 КАС України встановлено, що строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Як вбачається з матеріалів справи, з відповідним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів особа звернулася тільки 21 лютого 2011 року, тобто з пропущенням строків звернення до адміністративного суду встановлених ч.2 ст.99 КАС України. Поважних причин пропуску строку судом не встановлено.
За таких обставин та враховуючи положення ч.2 ст.100 КАС України та особливості обчислення строків встановлених ч.2 ст. 99, ч.3 ст. 103 КАС України, позовна заява вказаної особи за період з 01 січня 2009р. до 21 серпня 2010 року, підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 99,100,103, 107,165 КАС України, суд,
ухвалив :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити та нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни" безпідставною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 січня 2009р. до 21 серпня 2010 року - залишити без розгляду.
В інший частині розгляд справи продовжити.
Ухвалу може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду, шляхом подання через Малиновський районний суд м. Одеси апеляційної скарги на протязі 5-ти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя:
Справа № 1519/2а-1031/11
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2011р. м. Одеса
Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Роїк Д.Я., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити та нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни" безпідставною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив :
21 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити та нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни" безпідставною та зобов'язання вчинити певні дії згідно вимог ст.6 Закону України "'Про соціальний захист дітей війни" за № 2195 - 4 від 18.11.2004 року за період з 01 січня 2009р. до моменту розгляду справи.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є «Дитиною війни»і має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, відповідно до ст. 6 вказаного Закону він має право на одержання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивачка також зазначила, що бездіяльністю відповідача грубо порушені її законні права, вона позбавлена права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2011 року, по даній справі, частина позовних вимог, а саме зобов'язання вчинити певні дії з 01 січня 2009р. до 21 серпня 2010 року було залишено без розгляду, отже суд розглядає вимоги, що заявлені починаючи з 21 серпня 2010 року.
Представник управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси надав суду заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. При цьому посилався на те, що виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за Законом України «Про соціальний захист дітей війни»здійснюється за рахунок Державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду України, а при нарахуванні оспорюваної допомоги управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси керується постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, тобто не допускає порушень законодавства, тому в діях управління відсутня вина.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативну базу, що регулює галузь спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Згідно положень ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року N 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
У судовому засіданні встановлено, що особа, яка звернулася до суду, належить до соціальної групи дітей війни, що підтверджується паспортом громадянина України та іншими наданими суду документами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за період з 01.11.2008 року до 31.10.2009 року включно нараховував останній щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, виходячи з розміру 10% мінімальної пенсії за віком.
З урахуванням того, що оспорювана державна соціальна допомога носить щомісячний характер, а також з урахуванням особливостей обчислення строків встановлених ч.2 ст. 99, ч.3 ст. 103 КАС України, суд вважає за можливе розглядати позовні вимоги починаючи з першого дня місяця в якому особа звернулася до суду.
Враховуючи те, що особа, що звернулася до суду, має правовий статус дитини війни, то на неї розповсюджуються всі пільги та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року (п. 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України») викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розділ ІІ цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 01.01.2008 року.
Рішенням Конституційного суду України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення.
При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з того, що редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним судом України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, оскільки було скасовано не саму статтю, а лише статтю Закону який вносив до неї зміни, то з 22 травня 2008 року відновилася попередня редакція цієї статті, а також право осіб, які віднесені до соціальної групи «діти війни»на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Отже у такий редакції стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була дійсна з моменту звернення особи до суду і до моменту винесення постанови по цій справі.
Тому враховуючи пріоритет закону над підзаконним нормативно-правовим актом, суд не може взяти до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, якою встановлені менші розміри підвищення до пенсії дітям війни, ніж передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Крім того, статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами вказана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
У 2011 р. Законом України «Про державний бюджет України на 2011 рік »та у 2011році будь-яких обмежень взагалі не встановлювалося, згідно з Прикінцевих Положень вказаного Закону предписано Кабінету Міністрів України на основі моніторингу виконання Державного бюджету України за підсумками 1 кварталу 2011 року внести пропозицій щодо можливості підвищення соціальних гарантій.
Таким чином, нарахування та виплата у 2010 році та у 2011 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Суд вважає, що питання обчислення розміру пенсії дітям війни цілком врегульоване чинним законодавством України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 За