Справа  № 2 - 5 / 11 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

                    12  березня 2011 року                                   Драбівський районний суд

                                                                                          Черкаської області

                                        в складі: головуючого судді    -  Фай В.Г.

                                                            при секретарі    -  Медведенко С.О.

                                        з участю представника позивачів  - ОСОБА_1

                                                  та представника відповідачів  -  ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Драбів справу за позовом

                                                  ОСОБА_3

                                                  ОСОБА_4                              

                                        до:

                                                  ОСОБА_5,

                                                  ОСОБА_6

                    Треті  особи :

                                                  Драбівська державна нотаріальна контора

                                                  Драбівська селищна рада

                   про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності

на 7/8 частин будинковолодіння та визнання свідоцтва  про право особистої власності на житловий будинок з надвірними спорудами частково недійсним

                                             в  с  т  а  н  о  в  и  в :

          Позивачі  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6,  треті особи –Драбівська державна нотаріальна контора та Драбівська селищна рада, в якому просять суд  постановити рішення, яким визнати заповіт вчинений ОСОБА_7 на ім’я відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 посвідченого Драбівською державною нотаріальною конторою 31.07.1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1283 –частково недійсним, визнати право власності за ОСОБА_3 на  4 / 8 частини, ОСОБА_4 на 3 / 8 частини будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 визнати свідоцтво    № 879 про право особистої власності на житловий будинок з надвірними спорудами видане 20.02.1968 року Драбівською селищною радою, що розташоване по АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_7 частково недійсним,  та відповідно до вимог ст. ст. 79, 88 ЦПК України стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати відповідно до квитанцій.  

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3, яка  також діє і від імені позивача ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_9 заявлені позовні вимоги підтримують і просять суд позов задоволити.

          Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представник ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги не визнають повністю і просять суд в позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

          Суд, вислухавши доводи сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення  з наступних підстав.

          В судовому засіданні доведено, що ОСОБА_7 згідно свідоцтва № 879 на право особистої власності на житловий будинок, виданого 20 лютого 1968 року на підставі рішення виконкому Драбівської селищної ради від 8.02.1968 року на праві особистої власності мало житловий будинок з надвірними спорудами  в АДРЕСА_2 ЇЇ господарство відносилося до суспільної групи –колгоспний двір, головою якого вона і була. До складу колгоспного двору крім неї входили:  її син - позивач ОСОБА_3, бувша дружина ОСОБА_3 – ОСОБА_10 та відповідачі по справі  ОСОБА_5 та ОСОБА_6  

Рішенням  Драбівського районного народного суду від 24 грудня 1979 року проведено виділ майна із колгоспного двору , яким  були виділені частки  неповнолітніх на той час ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В господарстві продовжували проживати ОСОБА_7 та ОСОБА_3  

В 1986 році  в господарство ОСОБА_7 поселилася на правах співмешканки ОСОБА_3  ОСОБА_4 Після введення в дію Закону України «Про власність»від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ, який був введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР від 26.03.1991 року  з 15.04.1991 року  почали діяти положення статей 17, 18 цього Закону щодо спільної сумісної власності і поширюватися на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону.

          До правовідносин, що виникли раніше, суд вважає за необхідне застосувати діюче на той час законодавство.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові № 20  від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»роз’яснив, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

          - право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування,  мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на  частку  в  його майні.  Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору,  які не менше трьох років підряд  до  цієї  дати  не  брали участі  своєю  працею  і  коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк  не  включається  час  перебування  на  дійсній строковій   військовій   службі,   навчання  в  учбовому  закладі, хвороба);

    - розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток  усіх   його  членів,    включаючи    неповнолітніх    та непрацездатних.  Частку  працездатного  члена  двору  може    бути зменшено або відмовлено у її  виділенні  при  недовгочасному  його
перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи  коштами в господарстві двору.  

          Таким чином суд вважає, що по-скільки позивачка ОСОБА_4 до набрання чинності Законом України «Про власність»недовгочасно перебувала у складі двору, у будівництві житлового будинку  та надвірних споруд участі не приймала, тому суд вважає за необхідне відмовити їй у визнанні за нею права власності на частку у майні колишнього колгоспного двору.

Такими, що набули право власності на майно бувшого колгоспного двору, що розташований в АДРЕСА_2, суд визнає  ОСОБА_7 та ОСОБА_3 в рівних долях.

31 липня 1996 року ОСОБА_7 вчинила заповіт на ім’я відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який був посвідчений Драбівською державною нотаріальною конторою,  яким заповіло їм належний їй житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2

Суд вважає, що заявлені позивачами вимоги, щодо визнання вказаного заповіту недійсним є безпідставними. Згідно ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таких обставин в судовому засіданні  не встановлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилась спадщина.

Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_7 суд вважає відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних долях.

Крім цього суд вважає, що позивач ОСОБА_3, набув право власності на майно колишнього колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_7 на 1/2 його частину, та як непрацездатний син ОСОБА_7 має право незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом (обов’язкову частку). Така частка становить половину майна померлої ОСОБА_7, так як інших спадкоємців по закону крім ОСОБА_3 немає.

Суд вважає, що не підлягають до задоволення вимоги позивачів про визнання свідоцтва № 879 на право особистої власності на житловий будинок з надвірними спорудами видане 20.02.1968 року Драбівською селищною радою, що розташоване по АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_7 частково недійсним, так як підстав для його недійсності в судовому засіданні добуто не було.  Вказане свідоцтво видане відповідним органом, зареєстроване в бюро технічної інвентаризації.  

          Суд вважає, що вимоги позивачів, щодо стягнення на їх користь судових витрат підлягають також до часткового задоволення, по-скільки згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

          Керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 213, 215  ЦПК України ,  ст. ст. 120, 123 ЦК України ( в ред.. 1963 року)  ст.. 1241 ЦК України ( в ред.. 2003 року)   -    с   у   д  ,   -

в  и  р  і  ш  и  в :

          Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволити частково.

           Визнати  за ОСОБА_3 право власності на ? частини будинковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_2 Драбівського району Черкаської області.

          Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в суді  по 41 грн. 50 коп з кожного та  за надання юридичної допомоги в розмірі по 1000 гривень з кожного.

          В решті позовних вимог позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 –відмовити.

          Рішення може бути оскаржено до судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області  протягом десяти днів з часу його проголошення.

          Головуючий :           підпис :

           Вірно :

           Суддя

Драбівського  райсуду                                                  В.Г. Фай