№  2а-511/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

1 квітня 2011 року                                                                                                           м. Ізюм

Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бутенко В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання вчинити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни, -

встановив:

У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області (далі по тексту – Управління) про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання вчинити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни.   

Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона наділена правовим статусом дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Просить зобов’язати відповідача провести відповідні нарахування і виплати державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року (а.с. 2-3).           

В запереченні проти позову відповідач Управління адміністративний позов не визнали, пояснивши, що позивачеві як дитині війни правомірно підвищення до пенсії з 2006 року не нараховувалося та не виплачувалося. Виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України, в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими було передбачено виплату підвищення до пенсії позивачеві тільки з 1 січня 2008 року у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи також і те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.   

Оскільки від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, ухвалою судді від 25.03.2011 року постановлено розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалів.  

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в адміністративному позові та в запереченні проти цього позову докази, суддя приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.   

Суддею встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.   

Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195–IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 1 січня 2006 року (далі по тексту –Закон № 2195–IV), дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України (а.с. 4). Відповідно, позивачка є дитиною війни в розумінні Закону № 2195–IV.

Встановлено, що позивачка наділена правовим статусом дитини війни, знаходиться на обліку в Управлінні, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_2, з проставленим в ньому штампом «Дитина війни»(а.с. 5).

Протягом 2006-2007 років їй нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком без доплати як дитині війни, а з 2008 року їй нараховувалася та виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.   

У жовтні 2010 року позивачка зверталася до Управління з заявою про здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни за 2007, 2008, 2009 роки згідно статті 6 Закону № 2195–IV (а.с. 6).

Листом № 2994/Г-14 від 9.11.2010 року Управлінням надана відповідь позивачу, в якій роз'яснено, що здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни за 2007, 2008, 2009 роки обчислені ОСОБА_1 з дотриманням вимог чинного законодавства (а.с. 7).

Виходячи з викладених вище обставин, вважаю даний позов поданий позивачкою в межах встановленого статтею 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто з 9.11.2010 року.       

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Відповідно до статті 8 Конституції України діє принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.   

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 6 Закону № 2195–IV дітям війни пенсії, щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.   

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.   

Згідно із пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року дію статті 6 Закону № 2195–IV було зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195–IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.                               

Проте рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007р. від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195–IV, з урахуванням статті 111 цього Закону.

Положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Оскільки дія статті 6 Закону № 2195–IV була відновлена з 9 липня 2007 року, а позивачеві у 2007 році не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону України, то суддя приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному статтею 6 Закону № 2195–IV за період 2007 року з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.   

Відповідно до пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності 1 січня 2008 року, текст статті 6 Закону № 2195–IV було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008р. від 22 травня 2008 року у справі №1-28/2008р. було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.

Оскільки дія статті 6 Закону № 2195–IV в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22 травня 2008 року, а позивачеві у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то суддя приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному статтею 6 Закону № 2195–IV за період 2008 року з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суддя зазначає наступне.   

Сторонами по справі не заперечується, що позивачка, відповідно до статті 6 Закону № 2195–IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.   

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 квітня 2002 року №80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року №5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року) управління Пенсійного фонду України в місті відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивачці нараховувалося та виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війни з 1 січня 2008 року управлінням Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області, де позивачка перебуває на обліку.   

На час розгляду цієї справи розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність.   

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.   

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривень, з 1 липня - 482 гривень, з 1 жовтня - 498 гривень.   

За таких обставин, суддя приходить до висновку, про необхідність зобов’язати Управління провести нарахування позивачці державної соціальної допомоги, як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 9 липня 20007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року та провести відповідні виплати.   

Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та невиплати їй підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року. Протягом цього часу Управління діяли у відповідності з приписами діючого законодавства.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачці щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2009 року з 1 січня по 31 грудня 2009 року суддя вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню з таких підстав.   

В частині першій статті 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI (далі - Закон № 835-VІ) зазначено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.

Законом № 835-У1 ніяких змін до статті 6 Закону № 2195–IV не вносилось.   

Тобто, при нарахуванні позивачці пенсії з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року відповідач Управління повинен брати прожитковий мінімум в сумі станом на грудень 2008 року, тобто - 498 гривень, а на підставі Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 року № 1646-У1 з 1 листопада 2009 року по 31 грудня 2009 року відповідач Управління повинен брати прожитковий мінімум в сумі 701 гривня, оскільки саме ці розміри беруться для визначення мінімальної пенсії за віком при нарахуванні та виплаті щомісячну доплату до пенсії згідно Закону № 2195–IV.   

Дія статті 6 Закону № 2195–IV не зупинялася на 2009 рік.  

Крім того, суддя вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються.

Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом частини 1 статті 26 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом № 2195–IV реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплат до пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

Згідно до абзацу 1 Положення про Пенсійний фонд України –ПФУ є  центральним органом виконавчої влади, на який відповідно до зазначеного положення покладено обов'язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах міста є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів ПФУ та мають завданням –забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом № 2195–IV, покладено саме на органи ПФУ.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суддя вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Суддя звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суддя вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.        

Крім того, відповідачем, в порушення частини 2 статті 71 КАС України, не доведено та не надано суду доказів, щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку, щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від  мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 20007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачці виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суддя вважає необхідним, на підставі частини 2 статті 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнання протиправною бездіяльність Управління по не виконанню з 9 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року приписів статті 6 Закону № 2195–IV, яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд визнає такі дії незаконними і зобов’язує відповідача діяти відповідно до закону, вказавши яким чином має бути здійснено перерахунок.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про те, що позивачу раніше було відомо, з яких саме виплат складається її пенсія, і входить чи ні до їх складу підвищення до пенсії як дитині війни, та в якому розмірі виплачувалось дане підвищення.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до частини 3 статті  94 КАС України.

Керуючись статтями 22, 46, 64, 124, 152 Конституції України, статтями 1, 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195–IV, Законом України «Про державний бюджет України на 2007»№ 489-V від 19.12.2006 року, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007р. від 09 липня 2007 року, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року №107-УІ, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за №10-рп/2008 року, Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 №835-VI, статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058 від 09.07.2003 року, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, статтями 2, 9, 11, 21, 71, 72, 94, 99, 105, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання вчинити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і провести відповідні виплати з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з урахуванням здійснених виплат.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1,  витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 гривні 70 копійок (однієї гривні 70 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом  десяти  днів з дня отримання копії постанови, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                                    В.М. Бутенко