Справа № 22-ц-404/11Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А.
Категорія - 20Доповідач - Бершадська Г.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 квітня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючої –Бершадської Г.В.
Суддів –Міщія О.Я., Ткача З.Є.
при секретарі –Галкіній О.О.
з участю представника апелянта ОСОБА_7. - ОСОБА_2, представника
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на рішення Кременецького районного суду від 20 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, МСТ «Діброва», Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь»(далі ТОВ «Волинь»), третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача Кременецьке РК БТІ, державний реєстратор Кременецкої райдержадміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ресторану «Волинь», визнання недійсним свідоцтва про право власності на ОСОБА_3 та визнання недійсною державної реєстрації приміщення ресторану за ОСОБА_4,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Кременецького районного суду від 20 січня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянти, позивачі по справі, просять рішення суду скасувати і ухвалити нове по суті вимог посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_7 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та суду пояснив, що приміщення ресторану “Волинь” було власністю 50 осіб, які придбали його за майнові сертифікати і передали до статутного фонду ТОВ “Волинь”. Оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення ресторану “Волинь”, укладений 23 грудня 2003 року між ТОВ “Волинь” та МСТ “Діброва” і за МСТ “Діброва” не було зареєстровано право власності на спірне приміщення вважає, що укладений договір купівлі-продажу між МСТ “Діброва” та ОСОБА_3 та подальша державна реєстрація права власності на приміщення ресторану є недійсними.
Інші апелянти, будучи належним чином повідомлені про місце і час розгляду справи, в судове засідання не з’явились та не повідомили суд про причини свої неявки.
Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційної скарги не визнала та пояснила, що приміщення ресторану є власністю ТОВ “Волинь” і учасники товариства не вправі звертатись з позовом за захистом прав інших учасників і товариства поза відносинами представництва.
Заслухавши пояснення учасників процесу та вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарзі не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 23 грудня 2003 року між ТОВ “Волинь” та МСТ “Діброва” було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення ресторану “Волинь” площею 227.4 м2, який знаходиться в АДРЕСА_1.
Рішенням Кременецького районного суду від 2 серпня 2007 року (яке набрало законної сили згідно ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 8.11.2007 року та ухвали Верховного Суду України від 16.09.2009 року) визнано дійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу приміщення ресторану “Волинь” площею 227.4 м2, укладений 28 липня 2005 року між МСТ “Діброва” та ОСОБА_3, і визнано за нею право власності на вказане спірне нежитлове приміщення. 22 серпня 2007 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності.
Рішенням Кременецького районного суду від 27 травня 2010 року визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення ресторану “Волинь” укладеного 21 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_4 право власності на це приміщення. 26 серпня 2010 року здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року прийнято нове рішення, яким визнано недійсним купівлі-продажу приміщення ресторану “Волинь” укладений 23 грудня 2003 року між ТОВ “Волинь” та МСТ “Діброва”, (постановою Вищого господарського суду України від 11 червня 2009 року вказане рішення залишено без змін).
Позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду визнано недійсним договір купівлі-продажу ресторану “Волинь” від 23 грудня 2003 року укладений між ТОВ “Волинь” та МСТ “Діброва”, а тому послідуючий договір купівлі-продажу приміщення ресторану укладений між МСТ “Діброва” та ОСОБА_3 та реєстрація права власності є недійсними.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з ухваленим по справі рішенням виходячи з наступного.
Згідно ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_2 та вбачається з постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року, що спірне приміщення ресторану “Волинь” було внеском учасників товариства статутного капіталу (фонду), а значить було власністю ТОВ “Волинь”.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи те, що ТОВ “Волинь” було власником спірного приміщення, то право на вказане майно належить юридичній особі, а не його учасникам –позивачам по справі. Так як позивачі звернулись з позовом як фізичні особи, а не в порядку представництва інтересів ТОВ “Волинь” вірною є відмова у задоволенні позову.
Крім цього, відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування із чужого незаконного володіння є підставою для державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст.ст. 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”).
За таких обставин рішення суду є законним і підстав для його скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 відхилити.
Рішення Кременецького районного суду від 20 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Г.В. Бершадська