ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Апеляційне провадження № 11-кп/818/1287/22         Доповідач – ОСОБА_1                

Справа № 629/205/17                                       Головуючий І інстанції – ОСОБА_2

Категорія: у порядку КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:        

головуючого                                   - ОСОБА_1 ,

суддів                                            - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря                        - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.01.2022 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в об`єднаних кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за № 12019220730000180 від 13.08.2019, № 12016220380002721 від 09.10.2016, № 12021220380000264 від 04.03.2021, за частиною 4 статті 358, частиною 1 статті 364-1, частиною 2 статті 15 частиною 2 статті 364-1, частиною 1 статті 259 КК України, -

встановила:

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.01.2022 клопотання прокурора задоволено.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 358, частиною 1 статті 364-1, частиною 2 статті 15 частиною 2 статті 364-1, частиною 1 статті 259 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на строк до 27.03.2022 в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Визначено суму застави у розмірі 198 480 (сто дев`яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят) гривень.

Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що строк дії запобіжного заходу йому продовжено за відсутності його захисника – адвоката ОСОБА_7 .

Крім того, зазначає, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу прокурором не підписано, йому не вручалося та прокурором невірно зазначено дату та місце його народження.

Також зауважує, що з моменту народження та до 26.02.2020 він мешкав в м.Кокчитав країни Казахстан. 26.02.2020 він придбав домоволодіння в АДРЕСА_1 , де зареєстрований та проживає, є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням, не працює, на пенсійному обліку в Україні не перебуває, живе за рахунок підсобного господарства. Він ніколи не був в смт Близнюки та не здавав туди документів. В судові засідання Лозівського суду не з`являвся через те, що не отримував судових повісток.

Відповідно до положень частини 4 статті 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється без участі прокурора, обвинуваченого та його захисника.

Згідно з частиною 4 статті 107 КПК України фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів в суді не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з таких підстав.

Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що на час розгляду клопотання судовий розгляд не завершено, існують обставини, які свідчать про те, що не відпали ризики передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України, які виправдовують необхідність застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: можливість переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений був відсутній за місцем проживання, в судові засідання не з`являвся, був оголошений у розшук, заощаджень не має, офіційно не працює, не має законного джерела доходу, має слабкі соціальні зв`язки, не одружений, маючи на розгляді два невирішених кримінальних провадження, йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 1 статті 259 КК України, яке надійшло до суду для розгляд, та дійшов висновку, що запобіжний захід, непов`язаний з триманням під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 . При цьому, судом першої інстанції визначено суму застави.

З такими висновками суду погоджується й суд апеляційної інстанції, вважає їх обґрунтованими та вмотивованими.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.

Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою та постановлена з дотриманням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Разом з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статті 358, частиною 1 статті 364-1, частиною 2 статті 15 частиною 2 статті 364-1, частиною 1 статті 259 КК України, серед яких є тяжкі злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років, у зв`язку з чим обвинувачений може також переховуватися від суду та органу досудового розслідування.

Крім того, апеляційний суд також враховує, що обвинувачений оголошувався у розшук у зв`язку з відсутністю за місцем проживання та неявкою в судові засідання Лозівського міськрайонного суду Харківської області, офіційно не працює, на пенсійному обліку в Україні не перебуває, не одружений, стосовно нього до Лозівського міськрайонного суду Харківської області скеровано ще 3 обвинувальних акти за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 259, частиною 1 статті 364-1, частиною 2 статті 393, частиною 2 статті 384 КК України.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.

Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тієї обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до неналежного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Отже, на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об`єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.

Враховуючи вищенаведені відомості, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними ризики, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.

Колегія суддів виходить з принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред`явленого обвинувачення, суспільну небезпеку злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , у зв`язку з чим не перевіряє доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_6 ніколи не був у смт Близнюки та не подавав ніяких документів.

Надаючи оцінку посиланням обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що він є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням, не працює, на пенсійному обліку в Україні не перебуває, живе за рахунок підсобного господарства, має постійне місце проживання та реєстрації, колегія суддів зауважує, що вказані обставини жодним чином не свідчать про зменшення існуючих ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, та, враховуючи тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та строк покарання, який загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винним, не можуть слугувати стримуючими факторами для запобігання існуючим ризикам та не є підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу непов`язаного з триманням під вартою.

Матеріали справи не містять медичного висновку щодо неможливості обвинуваченого перебувати в умовах слідчого ізолятора за станом здоров`я.

Доводи апеляційної скарги щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутністю захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_7 апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

З матеріалів судового провадження встановлено, що в судовому засіданні 27.01.2022 обвинувачений ОСОБА_6 заявив відвід захиснику – адвокату ОСОБА_7 , який було задоволено судом.

Підстави для обов`язкової участі захисника, передбачені статтею 52 КПК України, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 висновків суду щодо доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не спростовують та не свідчать про наявність підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу.

З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.01.2022 за доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 .

Керуючись ст.ст.177, 178, 199, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.01.2022 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.

Головуючий –

Судді: