Ухвала

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 1412/9569/12

провадження № 61-18385ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опята Юрія Юрійовича щодо реалізації майна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса (далі - Заводський ВДВС у м. Миколаєві) Опята Ю. Ю. щодо реалізації майна.

Заяву обґрунтовувала тим, що головний державний виконавець Заводського ВДВС у м. Миколаєві Опят Ю. Ю. у межах проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні № 61857777 про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства «ПУМБ» (далі - ПАТ «ПУМБ») заборгованості за споживчим кредитом у розмірі 602 684,74 грн здійснив передачу для проведення електронних торгів, арештованих та належних їй житлового будинку, що на АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .

16 листопада 2020 року та 01 березня 2021 року Заводським ВДВС у м. Миколаєві направлено заявки на реалізацію арештованого майна до ДП «Сетам».

11 березня 2021 року були проведені електронні торги з реалізації житлового будинку, що на АДРЕСА_1 та складено протокол від 11 березня 2021 року № 529402, згідно з якого переможцем визнано ОСОБА_2 . Квартиру АДРЕСА_2 знято з торгів у зв`язку з погашенням боржником залишку заборгованості в повному обсязі.

Реалізація житлового будинку, який знаходиться в іпотеці банку за споживчим кредитом, та реалізація квартири були проведені без відповідного рішення суду.

Просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві щодо реалізації майна та зобов`язати його поновити порушене право шляхом відкликання з ДП «Сетам» дозволу на реалізацію зазначеного майна.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем проведено виконавчі дії щодо реалізації майна відповідно до вимог закону, квартиру АДРЕСА_2 знято з торгів у зв`язку із погашенням боржником залишку заборгованості у повному обсязі. Звернення заявниці зі скаргою про визнання дій головного державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві щодо реалізації житлового будинку та зобов`язання відкликати з ДП «Сетам» дозвіл на реалізацію цього майна не забезпечує ефективного відновлення її порушених прав на нерухоме майно, оскільки такий спір підлягає розгляду за правилами позовного провадження.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а вимоги заяви задовольнити.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Суди встановили, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 04 липня 2013 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» стягнута заборгованість за договором кредиту у розмірі 602 684,74 грн.

30 вересня 2013 року Заводський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист, на підставі якого державний виконавець Заводського ВДВС у м. Миколаєві 25 жовтня 2013 року відкрив виконавче провадження №40361263.

У Заводському ВДВС у м. Миколаєві перебувало зведене виконавче провадження №61857777 з примусового виконання виконавчого листа, №1412/9569/12, виданого 30 вересня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» 605 903,74 грн.

Суди також встановили, що боржниця рішення суду не виконала, заборгованість за виконавчим документом не погасила, у зв`язку з чим, 16 жовтня 2020 року державний виконавець провів опис майна боржника - житлового будинку АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_2 , про що винесені постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При проведенні цих виконавчих дій від боржника зауважень, заяв, скарг, пропозицій не надходило, про що зазначено в постановах державного виконавця.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишено без розгляду скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними постанов головного державного виконавця Заводського ВДВС у м. Миколаєві Опята Ю. Ю. від 16 жовтня 2020 року ВП № 61857777 про опис та арешт майна боржника - житлового будинку АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_2 та його дій щодо опису та арешту зазначеного майна.

16 листопада 2020 року та 01 березня 2021 року Заводський ВДВС у м. Миколаєві до ДП «Сетам» направив заявки на реалізацію арештованого майна.

11 березня 2021 року були проведені електронні торги з реалізації житлового будинку АДРЕСА_3 , та складено протокол від 11 березня 2021 року № 529402, згідно з яким переможцем визнано ОСОБА_2 . Квартиру АДРЕСА_2 , знято з торгів у зв`язку з погашенням боржником залишку заборгованості в повному обсязі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статей 10, 48 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (частина дев`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

Звертаючись у березні 2021 року до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії щодо реалізації майна, яке було предметом іпотеки.

Зважаючи на те, що предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_1 є дії головного державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника в примусовому порядку, яке на момент подання скарги вже передано стягувачу в межах процедури продажу майна на прилюдних торгах, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 50 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Отже, за встановлених обставин, ефективним способом захисту прав боржника на нерухоме майно є пред`явлення до суду відповідного позову із залученням до участі у справі, крім приватного виконавця та стягувача, організатора торгів, в межах якої і буде надаватися оцінка, у тому числі й діям приватного виконавця щодо передачі майна на реалізацію.

Відповідно до частин першої-другої статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.

Отже, скарга ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця у цій справі не є ефективним способом захисту прав, які заявник вважає порушеними, зокрема не призведе до відновлення прав на нерухоме майно, а фактично спрямована на отримання преюдиційного судового рішення з метою його використання під час розгляду справи про визнання торгів недійсними.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц та Верховний Суд в постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 755/10301/18, від 12 березня 2020 року у справі № 766/9982/17, від 25 березня 2020 року у справі № 756/13851/15, від 28 жовтня 2020 року у справі № 753/13011/14, від 28 жовтня 2020 року у справі № 214/3501/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 753/23824/18, від 27 січня 2021 року у справі № 569/12688/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 757/9754/13, від 17 березня 2021 року у справі № 545/3103/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 755/15712/19, від 26 травня 2021 року у справі № 727/2176/20.

Ураховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги скарги мають вирішуватися у порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Водночас за наслідками вирішення скарги, у зв`язку з наявністю спору про право, суд першої інстанції мав залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду, а не ухвалювати рішення про відмову у задоволенні скарги.

Разом з тим, Верховний Суд констатує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду.

Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).

Таким чином, суд першої відмовляючи у задоволенні скарги, з чим погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, зазначаючи що вимоги скарги мають вирішуватися у порядку позовного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Отже, відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опята Юрія Юрійовича щодо реалізації майна відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик