У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Пшонки М.П.,
суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,
Дербенцевої Т.П., Мартинюка В.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-банк» (далі ПАТ КБ «Правекс-банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 29 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2009 року ПАТ КБ «Правекс-банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на наступні обставини. 4 серпня 2006 року між ПАТ КБ «Правекс-банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит на загальну суму 32 000 доларів США із розрахунку 12% річних за час фактичного користування кредитом, а ОСОБА_3 зобов'язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування ним і виконати свої зобов'язання за договором у повному обсязі. Станом на 30 квітня 2009 року за ОСОБА_3 наявна заборгованість в сумі 29 858 доларів США, в тому числі: непогашений кредит - 28 882 доларів США, пеня на суму непогашеного кредиту - 10 доларів США, несплачені відсотки за користування кредитом - 948 доларів США, пеня на суму несплачених відсотків - 18 доларів, що за курсом НБУ на 30 квітня 2009 року становить 229 906 грн. 60 коп.
Крім того, 04 серпня 2006 року між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким відповідачка у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п.п. 2.1.6, 3.1.1 договору іпотеки та ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Також порушення умов кредитного договору є підставою, що надає позивачеві право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, сплати належних відсотків, передбаченої договором неустойки, а також відшкодування збитків, заподіяних позивачу.
Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 29 квітня 2010 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача загальну суму заборгованості за кредитним договором від 4 серпня 2006 року в розмірі 229 906 грн.60 коп. В задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-банк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 229 906 грн. 60 коп. шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
У касаційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, просять скасувати зазначені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира на момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 11 квітня 2008 року під забороною не перебувала, ОСОБА_4 є добросовісним покупцем, власником спірної квартири. Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 порушуються умови кредитного договору, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення вимог банку шляхом стягнення з неї суми боргу і несплачених відсотків за користування кредитом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, та задовольняючи вимоги банку про звернення стягнення на спірну квартиру, апеляційний суд виходив із того, що право власності на квартиру, яка передана позивачу в іпотеку, набула ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_4 не була повідомлена про те, що квартира є предметом іпотеки. Проте згідно з положеннями закону "Про іпотеку" до ОСОБА_4 як власника квартири перейшли права та обов’язки іпотекодавця.
З такими висновками суду безспірно погодитись не можна.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк, як іпотекодержатель, згоди на її відчуження не давав.
За правилами ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Оскільки ОСОБА_3 відчужено предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя, що є порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», то договір купівлі-продажу квартири не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону.
Виходячи з положень ст. 216 ЦК про те, що нікчемний правочин не породжує юридичних наслідків, у апеляційного суду не було підстав стверджувати, що до ОСОБА_4 перейшли права та обов`язки іпотекодавця.
Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
З положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
В порушення зазначених вимог закону апеляційний суд не з`ясував, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.
Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права при постановленні рішення та неправильно застосовані норми матеріального права, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Пшонка М.П.
Судді: Гончар В.П.
Дербенцева Т.П.
Євграфова Є.П.
Мартинюк В.І.