ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2011 р.  Справа № 2а-5735/10/0470

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О. В  

при секретаріКравець Є.С.

за участю:

позивача

відповідача Сорокіна В.В., Шаповал Т.В., Вельтищева Л.В.

Лукашевич Я.С., Лигун Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, в якому позивач, з урахуванням зміни до адміністративного позову, просить визнати недійсними повністю податкові повідомлення-рішення:  №0000208812/0 від 29.03.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3961745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2955035,00 грн., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1006710,00 грн. та штрафні санкції в сумі 503355,00 грн., всього на загальну суму 4465100,00 грн.; № 0000218812/0 від 29.03.2010 року на суму 387765,29 грн.; №0000208812/1 від 26.04.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3961745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2955035,00 грн., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1006710,00 грн. та штрафні санкції в сумі 503355,00 грн., всього на загальну суму 4465100,00 грн.; №0000218812/1 від 26.04.2010 року на суму 387765,29 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі Акту про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року від 13.03.2010 року №406/08-02/2-05393122 відповідачем 29.03.2010 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000208812/0 та  рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000218812/0, які в подальшому оскаржувалися в адміністративному порядку, проте скаргу залишено без задоволення та винесено податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 року №0000208812/1 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.04.2010 року №0000218812/1. Проте, позивач не погоджується з висновками відповідача, оскільки вони не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення, в яких зазначає, що  позивачем порушено п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством завищено суму податкового кредиту на загальну суму 6462568,00 грн.; в порушення ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортна продукція на суму 1 117 747,81 євро отримана з порушенням встановленого терміну розрахунків з яких: на суму 1 054 282,50 євро - порушення складає 6 днів; на суму 63 465,31 євро - порушення складає 79 днів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, у задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ ВПП) проведено планову виїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт  від 13.03.2010 року №406/08-02/2-05393122, за висновками якого винесено податкове повідомлення-рішення від 29.03.2010 року за №0000208812/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1006710,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 503355,00 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.03.2010 року №0000218812/0 на суму 387765,29 грн., які в подальшому оскаржувалися в адміністративному порядку. Проте скаргу залишено без задоволення та винесено податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 року №0000208812/1 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1006710,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 503355,00 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26.04.2010 року №0000218812/1 на суму 387765,29 грн.

Актом перевірки від 13.03.2010 року №406/08-02/2-05393122 зазначено, що позивачем порушено п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством завищено суму податкового кредиту на загальну суму 6462568,00 грн. Порушення полягає  в тому, що позивач за 9 місяців 2009 року завищив суму податкового  кредиту в частині матеріальної складової запасів, а саме необгрунтовано відніс до складу валових витрат витрати, які не вважаються витратами пов'язаними з веденням господарської діяльності - реалізація за цінами, що є нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої  продукції у загальній сумі 32312840,04 грн.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали такі товари (послуги) та основні фонди використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ч.1,2 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно зі ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Пункти 5.3 - 5.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачають обмежень щодо віднесення до валових витрат, витрат на придбання матеріалів, які були використані у виробництві, а отримана з них продукція була реалізована нижче собівартості.

Водночас абзацом четвертим п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не належать до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Факт придбання сировини та використання її у господарській діяльності підтверджено первинними документами, які були надано СДПІ в ході проведення перевірки.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно з п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.2 ст.44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Визначення господарської операції міститься у ч. 4 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", де господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вищевикладених норм права свідчить про те, що термін "господарська діяльність" не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності, зокрема, діяльність позивача з придбання первинної сировини та виробництва з неї продукції при здійсненні окремих господарських операцій супроводжується лише витратами, крім того, за своїм змістом термін "господарська діяльність" значно ширше "господарської операції", оскільки передбачає сукупність здійснюваних платником податку господарських операцій, і у відповідності до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оподаткуванню підлягають не господарські операції, а господарська діяльність за звітний податковий період.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

П.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно з приписами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від  31.03.99 року, прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Таким чином, продаж товарів нерезиденту навіть за ціною нижчою ціни придбання є господарською діяльністю в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та діяльністю, направленою на отримання доходу.

Як зазначено вище, абзацом 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

Абзацом 4 цього пункту встановлено, що в разі, якщо податкові органи за результатами документальних перевірок мають підстави для висновків щодо мірності визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи мають право звернутися із запитом, а платник податку зобов'язаний за таким запитом надати обґрунтування рівня таких цін.

Вказані норми не надають права податковому органу самостійно встановлювати рівень звичайних цін.

Пунктом 13 Указу Президента України "Про деякі  заходи дерегулювання підприємницької діяльності" № 817/98 від 23.07.98 року встановлено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Таким чином, оскільки ВАТ "Дніпропетровський трубний завод" у звітному періоді придбана сировина в подальшому була використана в його господарській діяльності (тобто виробництві продукції з метою реалізації), то її вартість правомірно віднесено до складу валових витрат виробництва, а тому і вимоги п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дотримано.

2. Згідно акту перевірки від 13.03.2010 року №406/08-02/2-05393122 встановлено, що позивачем порушено ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортна продукція на суму 1 117 747,81 євро отримана з порушенням встановленого терміну розрахунків з яких: на суму 1 054 282,50 євро 4.09.2009р.- порушення складає 6 днів; на суму 63 465,31 євро 16.11.2009р.- порушення складає 79 днів.

Зазначені обставини виникли за рахунок того, що, на думку податкової служби гранічний строк отримання імпортной продукції має відліковуватись від платежа від 02.03.2009 року та настав 29.08.2009 року.

Судом встановлено, що згідно кредитного договору №188-В/07 від 10.07.2007 року ПАТ "Альфа-Банк" надав на користь позивача грошові кошти в сумі 1170000 євро.

Зазначені кошти використовувались для обслуговування акредитиву № ІА 27/2070-ІТL від 10.07.2007 року, відкритого у ПАТ "Альфа-Банк".

Платіжним дорученням №41892 від 02.03.2009 року грошові кошти перераховані на рахунок ПАТ "Альфа-Банк" для подальшої оплати фінансуючому банку згідно умов акредитиву №ІА 27/2070-ІТL від 10.07.2007 року.

Згідно SWIFT-повідомлень від 02.09.2009 року  ПАТ "Альфа-Банк" проведено платежі на користь фінансуючого банку нерезидента на суму 409386,20 євро, від 02.03.2010 року - на суму 399342,90 євро, від 10.08.2010 року - на суму 393794,61 євро.

Статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", зазначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Відповідно до п.3.1 Постанови Правління Національного Банку "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують одержання висновку.

Відповідно до п.3.2 Постанови Правління Національного Банку "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями" відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення операцій, вказаних у п. 3.1 цієї Інструкції.

При застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здійснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку банку. При цьому банк повинен надати клієнту належним чином оформлене письмове повідомлення про списання коштів з рахунку банку на користь нерезидента, яке зобов'язане містити таку інформацію: назва нерезидента та банк нерезидента, N договору та N акредитива, валюта платежу та сума списаних коштів, дата списання коштів з рахунку банку.

Таким чином, в судовому засіданні підтверджено фактичну трансакцію коштів з України на користь бенефіціара через фінансуючий банк 02.09.2009 р., 02.03.2010р. та 10.08.2010 р., тому саме ці дати є моментом здійснення платежу, та у відповідності до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" граничний строк отримання імпортної продукції має розраховуватись із зазначених дат та настає 3.02.2010 року за першим платежем. Тому відсутні порушення з боку позивача термінів, передбачених ст.2 вищезазначеного Закону, та як наслідок відсутні підстави для нарахування пені.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги повністю доведені позивачем, підтверджується матеріалами справи та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000208812/0 від 29.03.10 року та № 0000208812/1 від 26.04.10 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3 961 745,00 грн., у тому числі - невідшкодованого на момент перевірки у розмірі 2 955 035,00 гри., відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1 006 710,00 грн.; штрафні (фінансові санкції) в сумі 503 355,00 грн.,  всього на загальну суму 4 465 100,00 грн..

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000218812/0 від 29.03.10 року та № 0000218812/1 від 26.04.10 року щодо нарахування штрафних санкцій на суму 387 765, 29 грн. .  

          Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 16.02.2011 року.

Суддя                       

О.В. Єфанова