УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-22338/11
Справа № 22-ц-22338/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія - 26 (Ш) Українець Ю.Й.
Доповідач – Михайлів Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
01 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Михайлів Л.В.
суддів: Митрофанової Л.В., Савіної Г.О.
при секретарі: Євтодій К.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_2 та його – ОСОБА_3,
представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - Донченко Ольги Сергіївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 20 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійних захворювань внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах на підземних роботах. Висновком МСЕК від 05.10.2006 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 45%, з них: 40% - по радикулопатії, 5% - по хронічному бронхіту, а також третю групу інвалідності.
Вважаючи причиною отримання професійних захворювань тривалу роботу в умовах важкої фізичної праці та шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 100000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 20 грудня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, а також - на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення.
Зокрема, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України та не враховано, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню відповідно до Закону, а тому ВАТ «Кривбасзалізрудком» не є належним відповідачем по справі.
В матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, в тому числі, немає висновку відповідних медичних органів щодо наявності моральних страждань у нього, а судом не проведено огляду МСЕК для встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, тривалість його роботи на ВАТ «Північний ГЗК», а також те, що ОСОБА_2 добровільно погодився на виконання робіт у шкідливих умовах праці, які і призвели до втрати ним частини здоров’я, не перевірено причин пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду. Розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Крім того, вважає, що судом неправомірно стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ в сумі 30 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу, впродовж 21 року 5 місяців виконував роботи в умовах важкої фізичної праці, запиленості повітря робочої зони, параметри яких перевищували нормативи, несприятливого мікроклімату, працюючи на посадах електрослюсаря чергового та з ремонту обладнання, машиніста скреперної лебідки і гірничого робітника очисного вибою на шахті «Гвардійська» РУ ім. Р. Люксембург тресту «Ленінруда», РУ ім. Леніна ВО «Кривбасруда», «КДЗРК», ВАТ «КЗРК».
Рішенням ЛЕК НДІ Промислової медицини від 01.06.2006р. у ОСОБА_2 встановлена наявність професійних захворювань з діагнозом – 1) радикулопатія попереково-крижова та шийна з вираженим порушенням біомеханіки хребта і стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді дв. плечолопаткового періартрозу ПФС 2 ст., гіпотрофії м’язів плечового поясу, помірні вазоморно-трофічні розлади на кистях; 2) хронічний бронхіт. ЛН 1ст.; 3) катаракта 1 ст. обох очей.
Актом № 11 розслідування хронічного професійного захворювання від 10.06.2006р., встановлена причина зазначених професійних захворювань – тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, запиленості повітря робочої зони, параметри яких перевищували нормативи, несприятливого мікроклімату, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Висновком МСЕК від 05.10.2006 року первинно ОСОБА_2 встановлена стійка втрата професійної працездатності в загальному розмірі 45%, з них: 40% - по радикулопатії, 5% - по хронічному бронхіту, а також третю групу інвалідності. Висновками МСЕК від 11.02.2008 року, 22.10.2009 року при переогляді ОСОБА_2 підтверджено незмінність ступеню втрати профпрацездатності та групи інвалідності.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями моральної шкоди відповідачем, з вини, якого її й заподіяно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту № 11 розслідування хронічного професійного захворювання від 10.06.2006р. (а.с. 11-13) причиною професійних захворювань ОСОБА_2 є тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, запиленості повітря робочої зони, параметри яких перевищували нормативи, несприятливого мікроклімату, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2009 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я ОСОБА_2, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 05.10.2006 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.
При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем, не знімають з відповідача обов’язку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено ч. 2 ст. 153 КЗпП України.
Також, спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2, моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний та амбулаторний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з 05.10.2006 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.
Не погоджується й колегія суддів з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров’я потерпілого, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У зв’язку з вищевикладеним, доводи відповідача щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, визначеної судом, безпідставні.
Безпідставними вважає й колегія суддів доводи відповідача щодо неврахування судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди тривалості роботи позивача на ВАТ «Північний ГЗК», оскільки актом № 11 розслідування хронічного професійного захворювання від 10.06.2006р. не встановлено вини вказаного підприємства в порушенні законодавства про охорону праці.
Разом з тим, колегія суддів зважує на доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного визначеного судом розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Згідно Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.2009 року, по справі з розгляду позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, розмір витрат становить 15 грн.
Однак, стягуючи з ВАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суд першої інстанції вказаних вимог закону не врахував й стягнув витрати в розмірі 30 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в частині визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 20 грудня 2010 року в частині визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – змінити, зменшивши розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, стягнутих з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави з 30 грн. до 15 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: