КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2011 № 40/462
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1.,
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головне управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.12.2010
у справі № 40/462 ( .....)
за позовом ТОВ "Золота Нива"
до Головне управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення боргу 1361091 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Золота Нива” (позивач) звернулось до Господарського суд міста Києва з позовом до Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач) про стягнення боргу у розмірі 1 361 091,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 у справі №40/462 позов задоволено в частині. Стягнуто з Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Золота Нива” 3% річних у розмірі 51 117,00 грн., суму інфляційних у розмірі 192 913,00 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 000,00 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 11 330,30 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. В іншій частині позовних вимог припинено провадження.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт вважає, що судом при винесенні рішення були порушені норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 10.03.2011.
Представник позивача в судовому засіданні для долучення до матеріалів справи надав відзив на апеляційну скаргу.
У зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, ухвалою суду від 10.03.2011 розгляд справи було відкладено на 05.04.2011.
В судове засідання 05.04.2011 з’явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з’явився вдруге, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.
Колегія суду, заслухавши думку представника позивача, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами та без участі представника відповідача, оскільки неявка вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
В судовому засіданні представник позивача просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.05.2008 між Головним управлінням соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) (замовник, відповідач) та ТОВ „Золота Нива” (виконавець, позивач) було укладено договір № 3, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання з надання послуг з організації санаторно-курортного лікування та оздоровлення дітей-інвалідів м. Києва в санаторно-курортному закладі „Золота Нива” Одеської області м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка.
Предметом зазначеного договору є закупівля замовником 500 шт. санаторно-курортних путівок матері та дитини в санаторно-курортний заклад „Золота Нива” у виконавця на загальну суму 3 045 000,00 грн. (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору загальна кількість путівок визначається в залежності від наявності фінансування та потреб в лікуванні інвалідів м. Києва.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що замовник зобов’язується прийняти у виконавця путівки та оплатити їх відповідно до умов цього договору
Розділом 4 договору сторони визначили термін та порядок передачі путівок, згідно з яким путівки повинні бути передані замовнику після підписання цього договору, але не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку чергового заїзду. Передача путівок здійснюється згідно накладної по ціні та кількості передбаченими п.1.3. договору.
Загальна сума договору складає 3 045 000,00 грн. Оплата санаторного лікування інвалідів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця за фактом надання путівок, по мірі надходження бюджетного фінансування на зазначені цілі на реєстраційний рахунок замовника (розділ 6 договору).
Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008 року.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання умов договору передано відповідачу путівки у кількості 500 шт. на загальну суму 3 045 000,00 грн., що підтверджується накладною № 28 від 06.05.2008 у кількості 190 на суму 1 157 100,00 грн. та накладною № 25 від 11.06.2008 у кількості 310 на суму 1 887 900,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання та не здійснив оплату за отримані путівки у повному розмірі, в результаті залишок боргу станом на 24.09.2010 складає 889 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем путівки отримані, що підтверджується відповідними довіреностями ИАЖ № 959687 від 06.05.2008 та ИАЖ № 959712 від 11.06.2008 та частково оплачено на загальну суму 2 156 000,00 грн. (згідно витягу з банківських рахунків позивача: 13.06.2008 перераховано 866 000,00 грн..; 11.07.2008 – 598 900,00 грн.; 15.07.2008 – 291 100,00 грн., платіжне доручення № 1 від 22.10.2008 на суму 400 000,00 грн.).
Згідно зі ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов‘язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов‘язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
При цьому, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов’язання за договором виконав, а відповідач в свою чергу за отримані путівки розрахувався частково, у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 3 від 06.05.2008 на момент пред’явлення позову становила 889 000,00 грн.
Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач погасив заборгованість в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 911 від 29.10.2010, № 941 від 02.11.2010 та № 1093 від 26.11.2010, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження в частині стягнення 889 000,00 грн. – основного боргу, у зв’язку з тим, що вказана сума була сплачена відповідачем після подання позову до суду і до прийняття рішення по справі.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В ч. 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача є порушенням грошового зобов’язання, оскільки відповідач погасив суму основної заборгованості вже після порушення провадження у справі, а тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача розмір інфляційних втрат в сумі 192913,00 грн. та 3% річних в сумі 51117,00 грн., оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.
Враховуючи, що позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 228 008,00 грн., і вказана відмова прийнята судом першої інстанції, то відповідно, в цій частині провадження підлягає припиненню на підставі ст. 78, п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Щодо вимоги позивача про відшкодування йому понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 1000,00 грн., то колегією суддів слід зазначити наступне.
27.09.2010 між ТОВ „Золота Нива” (клієнт) та адвокатом ОСОБА_1. було укладено угоду № 15 про надання юридичної допомоги, відповідно до п.1 якої адвокат зобов’язався надавати клієнту правову допомогу по складанні позовної заяви та представляти інтереси підприємства у Господарському суді м. Києва у справі за позовом ТОВ „Золота Нива” до Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) про стягнення боргу.
Право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1. підтверджується свідоцтвом № 443, виданим Житомирською обласною КДК адвокатури від 25.12.2007.
Пунктом 2 угоди сторони погодили, що за виконану роботу клієнт виплачує адвокату гонорар у сумі 1 000,00 грн.
На виконання умов угоди № 15 про надання юридичної допомоги від 27.09.2010, позивачем було сплачено на рахунок адвоката 1 000,00 грн., що підтверджується актом прийому-здачі робіт від 01.12.2010 на суму 1 000,00 грн. та випискою з рахунку адвоката від 09.11.2010.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.
З урахуванням обставин справи та суми позову, апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у сумі 1000,00 грн.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі про відсутність повного фінансування на здійснення закупівлі путівок, колегією суддів до уваги не приймаються оскільки документи, надані відповідачем на підтвердження даних доводів, а саме звіт про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2д, №2м) за 2008 рік, звіт про заборгованість за бюджетними коштами (форма №7д, №7м) за 2008 рік та звіт про заборгованість за бюджетними коштами (форма №7д, №7м) станом на 01.12.2009 року, не є належним доказом відсутності повного фінансування на оплату заборгованості за надані путівки.
Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2010.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 – без змін.
Матеріали справи № 40/462 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді