УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-20524/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія –27 ( 1 ) суддя Хардіна О.П.
Суддя-доповідач –Остапенко В.О.
У Х В А Л А
Іменем України
09 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Остапенко В.О.
суддів: Зубакової В.П., Деркач Н.М.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа –Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Україна», про визнання недійсним договору споживчого кредиту, договору поруки та договору застави транспортного засобу.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
представник позивача ОСОБА_3 –ОСОБА_4, -
В С Т А Н О В И Л А:
В червні 2010 року позивачі звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (надалі –ПАТ «УкрСиббанк») про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки до нього та договору застави транспортного засобу, посилаючись на те, що 02.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАКІП «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір №11124379000 та на забезпечення цього договору було укладено договір застави транспортного засобу –автомобіля Дачія Логан, модель 90L, реєстраційний номер НОМЕР_1, та укладено договір поруки між ОСОБА_2 та Банком №11124379000-П. Посилаючись на те, що засобом платежу в договорі визначено валюту, відмінну від гривні України, що суперечить вимогам законодавства, просив суд визнати кредитний договір, укладений між ним та відповідачем, договір поруки та договір застави до кредитного договору, недійсними.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 грудня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі та представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ставлять питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального закону та неповне з`ясування обставин справи. Зокрема, судом не взято до уваги, що Банком не виконано переддоговірної роботи з Позичальником в частині надання інформації для здійснення свідомого вибору; зміст кредитного договору не відповідає чинному законодавству; ціна договору визначена в іноземній валюті та Банк не мав повноважень на здійснення валютних операцій (відсутня індивідуальна ліцензія); при укладенні договору страхування транспортного засобу Позичальнику не на дано право на добровільний вибір страхувальника; пункти 9.11. та 9.12. договору суперечить абз.2 п.3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»; п.п. 4.5, 7.6. договору суперечать ч.3 ст.ст. 27, 203 ЦК України та обмежує вільне волевиявлення щодо надання поруки.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАКІП «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір №11124379000 за яким ОСОБА_3 було надано кредит в розмірі 12 948,00 доларів США на строк по 28 лютого 2014 року зі сплатою за користування кредитом 13,50% річних.
На забезпечення цього договору було укладено договір застави транспортного засобу –автомобіля Дачія Логан, модель 90L, реєстраційний номер НОМЕР_1, та укладено договір поруки між ОСОБА_2 та Банком №11124379000-П.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору споживчого кредиту, договору поруки та договору застави недійсними, суд першої інстанції виходив з правомірності надання ПАТ «УкрСиббанк»кредитних коштів в іноземній валюті та відповідності укладених договорів вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ №275 від 17.01.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач діяв на підставі банківської ліцензії від 28 жовтня 1991 року № 75 Національного Банку України на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та на підставі письмового Дозволу № 75 - 2 від 24 грудня 2001 року на право здійснювати операціі з валютними цінностями .
Тобто на момент укладення договору –02.03.2007 року , банк мав право на здійснення валютних операцій, що спростовує доводи апеляційної скарги в частині відсутності у відповідача права на проведення валютних операцій.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені, не обгрунтовані, а тому немає підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: