Справа № 2-115/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 березня 2011 року                                                                       м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді                                                            Черкашина М. С.

при секретарі                                                                      Терещенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2  до ОСОБА_3, 3-тя особа КП «Білопільський Житловик »  вселення у квартиру та визначення порядку користування квартирою,-

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2011 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача про вселення у квартиру та визначення порядку користування квартирою, мотивуючи свої вимоги тим, що позивачка ОСОБА_1 з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 17.02.1990 року, який був розірваний 19 червня 2002 року. Від подружнього життя мають повнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час подружнього життя ними була придбана квартира АДРЕСА_1, яку 12 квітня 1995 року вони обміняли з ОСОБА_4 на трьох-кімнатну квартиру, розташовану у АДРЕСА_3. Після розірвання шлюбу позивачі та відповідач проживали у вказаній квартирі: ОСОБА_1 займала кімнату № 4 площею12,5 кв.м., донька ОСОБА_2- кімнату №6 площею 9,7 кв.м., а відповідач проживав у кімнаті № 3 площею 15,8 кв.м. Коридор, кухня, туалет та ванна кімната були у загальному користуванні. У січні 2009 року відповідач  вигнав позивачів із вказаної квартири і до цього часу в квартиру, яка є спільною власністю подружжя їх не впускає. Позивачі змушені орендувати квартиру в АДРЕСА_2. Донька у період навчання проживає у гуртожитку АБС НБУ в м.Суми, але на вихідні дні та канікули проживає разом із матір»ю в орендованій квартирі. На неодноразові прохання не перешкоджати позивачам користуватися спільною квартирою відповідач не реагує та не допускає їх у квартиру. Все спільне майно нажите під час подружнього життя, знаходиться у квартирі та ним користується лише відповідач. У січні 2011 року позивачі зверталися до Білопільського РВ УМВС України в Сумській області з приводу не допуску до квартири, але за результатами перевірки в порушенні кримінальної справи стосовно відповідача відмовлено. У зв»язку із даними обставинами позивачі звернулися до суду з вимогою про вселення їх у спірну квартиру та зобов»язанням відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою. Крім того, у них з відповідачем існує спір з приводу користування квартирою, тому позивачі просять виділити відповідачу в спірній квартирі кімнату № 3 площею 15,8 кв.м., позивачці ОСОБА_1 - кімнату № 4 площею 12,5 кв.м., ОСОБА_2 – кімнату № 6  площею 9, 7 кв.м.,  а підсобні приміщення - кухню , ванну кімнату,  вбиральню, передпокій, вбудовану  шафу  залишити в загальному користуванні позивачів та відповідача. Також зобов»язати КП «Білопільський Житловик » розділити особовий рахунок щодо сплати комунальних послуг між позивачами та відповідачем.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю. Пояснила, що її колишнім чоловіком були створені умови, що змусили їх з донькою виселитися із квартири та орендувати інше житло. На неодноразові прохання позивачів, відповідач не дозволяв зайти до даної квартири за особистими речами, замінив замки на вхідних дверях та категорично відмовився надавати їм вільний доступ у квартиру.

Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю , пояснила, що до січня 2009 року вони із матір»ю проживали у квартирі за адресою АДРЕСА_3, а потім змушені були винаймати квартиру, так як проживати із батьком вже не могли. Вона була знята із реєстраційного обліку за вказаною адресою ще 23.08.2007 року, у зв»язку із від»їздом на навчання в УАБС НБУ до м.Суми, де зареєстрована з 07.09.2007 року та тимчасово мешкає у гуртожитку навчального закладу по АДРЕСА_4, на період навчання. Зазначає, що на вихідні дні постійно приїжджає додому до матері в м.Білопілля . Крім цього, на період літніх канікул студентів виселяють із гуртожитку, тому просить вселити її до квартири АДРЕСА_3.

Відповідач ОСОБА_3 у судових засіданнях позов визнав частково, надавши суду заяву, що згоден із позовом в частині вселення дружини ОСОБА_1, щодо доньки ОСОБА_2 - заперечує проти її вселення.

Представник третьої особи Комунального підприємства „Білопільський житловик" у судове засідання не з'явився,  у справі є лист,  згідно якого просять справу розглянути у відсутність їхнього представника.

Заслухавши позивачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що  позов підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено, що сторони у справі 17 лютого 1990 року уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 (а.с.15).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_2, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано  19 червня 2002 року (а.с.16).

Від подружнього життя сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3  (а.с.17).

Квартира  АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя як така, що придбана під час шлюбу згідно, договору обміну квартири від 12 квітня 1995 року, укладеного між  ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого Білопільською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 900 (а.с.18).

Право власності на зазначену квартиру зареєстровано в БТІ за ОСОБА_3 , відповідачем у справі (а.с.18).

Сторонами не заперечується факт придбання спірної квартири під час шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до  ст. 317 ЦК України  власник має право  володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 22 Кодексу про шлюб і сім'ю, стаття 16 Закону України " Про власність",  які діяли на час укладання договору обміну квартири,  п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995р. № 20 з наступними змінами і доповненням " Про судову практику у справах з позовами про захист права приватної власності" зазначено і дано роз'яснення,  що майно нажите подружжям за час шлюбу,  є їх сумісною власністю.

Суд встановив, що спірна квартира була придбана подружжям під час шлюбу, тобто є їх спільною сумісною власністю.

У січні 2009 року. відповідач змінив замок на вхідних дверях спірної квартири, ключ від яких не дає позивачам, перешкоджаючи їм у проживанні у квартирі.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У відповідності до ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950р.) кожен має право на повагу до його приватного, сімейного життя та до житла.

          Крім того, в силу ч.1 ст.2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні” від 11 грудня 2003р. громадянам України гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території.

Стаття 9 Житлового кодексу УРСР регламентує житлові права громадян, згідно з якими ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно ст.160 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2  не мають змоги  користуватися  спірною квартирою – проживати в ній, бо в них  немає такої можливості  - відсутні  ключі від вхідних дверей,  а ОСОБА_3  відмовляє у їх передачі та вселенні у квартиру.  Вказаний факт не оспорюється відповідачем.

Також в судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3  крім спірної квартири іншого житла не мають, тому вимушені мешкати на теперішній час тимчасово за іншою адресою.

Тому, на думку суду, вказана обставина свідчить про те, що позивачі  інтересу до спірного жилого приміщення не втратили та відноситься до нього як до єдиного можливого свого постійного місця мешкання.  

Порушене право позивачки ОСОБА_1 як співвласника на проживання у спільній квартирі підлягає поновленню, її належить вселити до даної квартири.

Відповідач ОСОБА_3  заперечував проти вселення доньки ОСОБА_2, так як вона на даний час знята з реєстрації в м.Білопілля та  зареєстрована за місцем навчання в м.Суми.

Суд вважає, що вимога відповідача про вселення до квартири лише його колишньої дружини та встановлення порядку користування спірною квартирою тільки стосовно власників квартири, а саме його і колишньої дружини, є неправомірною.

Позивачка ОСОБА_2 є повнолітньою дитиною позивача і проживала  у спірній квартирі як член його сім'ї .  

Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору-судом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12.04.1985 р. у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням ( ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.  

          Судом встановлено, що в спірній квартирі зареєстрований  відповідач ОСОБА_3 та позивачка ОСОБА_1 - його колишня дружина, а дочка ОСОБА_2 знята з реєстрації в зв»язку із тимчасовим виїздом на навчання до м.Суми.

Відповідно до п.5 ст.71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку, зокрема, тимчасового виїзду з постійного проживання у зв’язку із навчанням – протягом усього часу навчання. І у цьому випадку право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку навчання.

Як вбачається із виписки з домової книги гуртожитку-готелю ДВНЗ УАБС НБУ по АДРЕСА_4, позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 в гуртожитку з 07 вересня 2007 року на період навчання.

Отже, суд вважає, що позивачка ОСОБА_2 не втратила право користування жилим приміщенням, тому її також належить вселити до даної квартири  АДРЕСА_3, як члена сім»ї наймача.

В той же час суд вважає доведеним, що ОСОБА_3  чинив перешкоди у вільному користуванні позивачами спірною квартирою (змінив замки), тому відповідача потрібно зобов»язати не чинити  перешкод у користуванні позивачами квартирою АДРЕСА_3.

Як вбачається з пояснень сторін, після розірвання шлюбу стосунки між подружжям погіршилися і на даний час виникла необхідність визначення порядку користування квартирою, яка знаходиться у спільній сумісній власності, так як самостійно вирішити питання щодо користування належною їм квартирою сторони не можуть, оскільки у них різні правові позиції щодо визначення порядку користування квартирою.

               Відповідно до п. 14  Постанови Пленуму Верховного  Суду  України від 22.12.1995 року №20 „Про судову практику у справах за позовами  про захист  права приватної  власності" зі змінами та доповненнями, квартира, яка є  спільною  сумісною  чи спільною  частковою  власністю, на вимогу учасника цієї власності  підлягає  поділу  в натурі, якщо можна  видалити  сторонам  ізольовані жилі та інші  приміщення з  самостійними  виходами, які можуть використовуватись як окремі  квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку  може бути встановлено порядок  користування  приміщеннями квартири.

Враховуючі дані обставини, позивач ОСОБА_1 та її повнолітня донька ОСОБА_2 нарівні із власником квартири ОСОБА_3  мають право користуватися квартирою, оскільки при їхньому вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а тому перешкоджання відповідача у цьому є незаконним.

Таким чином, суд вважає можливим, не змінюючи  право спільної сумісної власності  на житло, встановити  порядок користування квартирою АДРЕСА_3, виділивши ОСОБА_3 в спірній квартирі кімнату № 3 площею 15,8 кв.м., ОСОБА_1 - кімнату № 4 площею 12,5 кв.м., ОСОБА_2 – кімнату № 6  площею 9, 7 кв.м.,  а підсобні приміщення - кухню № 2 площею 9,3 кв.м., ванну кімнату № 7 площею 2,7 кв.м., вбиральню № 8 площею 1,4 кв.м., передпокій № 1 площею 8,5  кв.м., вбудовану  шафу площею 1,0 кв.м., залишити в загальному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім”ї наймача, які проживають разом  ним, користуються  нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім”ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

           З огляду на викладене, суд вважає за доцільне розділити особові рахунки між сторонами по оплаті комунальних витрат на утримання будинку та прибудинкової території,  виходячи з їх рівного права на користування квартирою.

Звертаючись до суду першої інстанції позивачка ОСОБА_1 сплатила 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн.  витрат на ІТЗ розгляду справи, тому при задоволенні її вимог, понесені судові витрати, відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача .

      Керуючись ст.ст. 60, 63, 70 СК України, ст.ст. 9,  155-156  ЖК  України,  ст.ст.  22, 28-29  КпШС  УРСР,  ст.ст.  16,  29,  383,  386,  391,  405  ЦК  України,  ст.ст.  16-17  Закону  України  “  Про  власність “,  ст.ст.  6-7,  11,  14  Закону  України  “  Про  свободу  пересування  та  вільний  вибір  місця  проживання  в  Україні “,  ст.ст. 10-11, 57-60, 84,  88,  212-215  ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_3

 Зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_3.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_3, виділивши ОСОБА_3 в спірній квартирі кімнату № 3 площею 15,8 кв.м., ОСОБА_1 - кімнату № 4 площею 12,5 кв.м., ОСОБА_2 – кімнату № 6  площею 9, 7 кв.м.,  а підсобні приміщення - кухню № 2 площею 9,3 кв.м., ванну кімнату № 7 площею 2,7 кв.м., вбиральню № 8 площею 1,4 кв.м., передпокій № 1 площею 8,5  кв.м., вбудовану шафу площею 1,0 кв.м. залишити в загальному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Зобов»язати КП »Білопільський Житловик» розділити особовий рахунок по оплаті житлово-комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_3 між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 березня 2011 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя