НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2011 року                справа № 2-19/2011               м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області у складі:

головуючого                                             Ференс-Піжук О.Р.,

при секретарі                                             Харук Ю.І.,

з участю          

представника позивача                              ОСОБА_1,

відповідача                                                 ОСОБА_2,  

представника відповідача                          ОСОБА_3,

представника Жовтневої

селищної ради                                            Лобойко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нововолинську  справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нововолинського МВ УМВС у Волинській області, про виселення з квартири та зняття з реєстрації місця проживання, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Жовтневої селищної ради м.Нововолинська  про визнання  недійсним заповіту від 21.02.2001 року і договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2010 року, -       

                                                  встановив:

          12 липня  2010 року ОСОБА_6  звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа на стороні  відповідача без самостійних вимог сектор у справах громадянства, імміграції, та реєстрації фізичних осіб Нововолинського МВ УМВС України у Волинській області, про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.           

              Мотивує тим, що 30 січня 2010 року  придбала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1. 15.03.2010 року  зареєструвала право власності на вказану квартиру у КП «Волинське бюро технічної інвентаризації».Зазначає, що відповідач проживає у належній позивачу квартирі без законних на це підстав, добровільно звільнити жиле приміщення не бажає, з реєстрації за адресою АДРЕСА_1, самостійно не знімається, тому ОСОБА_6 змушена вирішувати ці питання  в судовому порядку.  

          Відповідач ОСОБА_2  02.08.2010 року  подала до суду зустрічний позов про визнання недійсним заповіту її батька ОСОБА_8 від 21 лютого 2001 року, яким останній заповів  належну йому на праві особистої власності долю квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_7 та договору купівлі–продажу вказаної квартири від 30 січня 2010 року, згідно якого ОСОБА_7 відчужив належну йому в порядку спадкування за заповітом нерухомість, на користь позивачки ОСОБА_6, недійсними, мотивуючи тим, що правочин, зокрема заповіт вчинений ОСОБА_8 під впливом помилки і має бути визнаний судом недійсним та не створювати юридичних наслідків.

          Ухвалою суду від 02 серпня  2010 року первісний позов об’єднаний в одне провадження із зустрічним.  

          Представник позивача ОСОБА_1  вимоги ОСОБА_6 в судовому засіданні  підтримав повністю з наведених у позові підстав. Зустрічний позов не визнав, мотивуючи тим що ОСОБА_2 не надано суду жодних  доказів на підтвердження вимог про визнання недійним заповіту та договору купівлі продажу квартири, право власності на яку на законних підставах набула його довіритель ОСОБА_6  

Відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, її представник ОСОБА_3, в суді  вимоги ОСОБА_6 не визнали, мотивуючи тим,  що квартира, в якій ОСОБА_2  зі згоди батька зареєстрована з травня 2006 року, повинна належати їй, оскільки саме вона доглядала батька до смерті і він неодноразово стверджував, що все його майно буде належати донці, так як сини померли раніше від нього. Вважають, що батько, підписуючи заповіт, був впевнений, що таким чином дає згоду на приватизацію житла і ставить свій підпис саме на заяві про це. Стверджують, що він діяв під впливом помилки, та за вказівкою дружини ОСОБА_9, а тому просять визнати заповіт від 21.02.2001 року недійсним, та зазначають, що такий заповіт не може створювати юридичних наслідків. Просять зустрічний позов задовольнити повністю, а у позовних вимогах ОСОБА_6, відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача Жовтневої селищної ради Лобойко Н.М. за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги останньої не визнала. Вважає, що звинувачення на адресу селищної ради,  колишня секретар якої ОСОБА_10. в лютому місяці  2001 році, у межах наділених сесією повноважень, посвідчувала заповіт ОСОБА_8, є цілком безпідставними. Просить у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.  

Представник  третьої  особи без самостійних вимог на стороні відповідача за первісним позовом –завідувач сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нововолинського МВ УМВС України у Волинській області, на виклик суду не з?явився, подав письмову  заяву щодо відсутності заперечень проти первісного позову та  розгляд справи без його участі.(а.с.38,42).

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_7 в судове засідання не з?явився, належним чином повідомлявся про день час місце розгляду справи (а.с. 60-63, а.с.101), про причини неявки в суд, не повідомляв.      

          Дослідженими в суді доказами, встановлено такі обставини та відповідні їм  правовідносини.          

          З 04 березня 1983 року ОСОБА_8 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, про що свідчить  копія актового запису № 4 від цього числа. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище      ОСОБА_9

Подружжю, на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1,  про  що зазначено у свідоцтві від 21 листопада 2000 року та витягу з реєстру  прав власності  на нерухоме майно КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».  

          Заповітом від 21 лютого 2001 року, посвідченим секретарем Жовтневої селищної ради ОСОБА_10, ОСОБА_8 належну йому на праві особистої власності долю квартири під номером АДРЕСА_1, в рівних долях заповів  ОСОБА_12 та ОСОБА_7.             

          ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, про що відділом РАЦС Нововолинського міського управління юстиції видано свідоцтво про смерть  серія НОМЕР_1.

          12 березня 2008 року ОСОБА_7 державним нотаріусом Жовтневої державної нотаріальної контори Волинської області, видано свідоцтво про спадщину за заповітом  на спадкове майно, що складається з  цілої частки  майна ОСОБА_8, тобто  квартири  АДРЕСА_1.

          30 січня 2010 року ОСОБА_7, як власник, використавши належне йому право на розпорядження  нерухомим  майном, відчужив  спірну  квартиру ОСОБА_6, про що між продавцем та покупцем цього числа укладено договір купівлі продажу, який посвідчений державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т.М. (а.с.6).

          15 березня 2010 року ОСОБА_6 зареєструвала своє  право власності на квартиру АДРЕСА_1 в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»(а.с.7), і як  єдиний власник, 10 травня 2010 року звернулася до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про добровільне звільнення житла та зняття з реєстрації за вказаною адресою. (а.с.8,9).          

Пред’являючи  зустрічний позов про  недійсність заповіту ОСОБА_8 та договору купівлі продажу квартири, ОСОБА_2, зазначає, що її батько ОСОБА_8 неодноразово  говорив, що вона є його єдина дочка і все  майно буде належати їй.  Вважає, що він, заповідаючи належну йому долю квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, що є внуком його покійної дружини ОСОБА_9, діяв під впливом помилки та переконань останньої. На підтвердження цих доводів посилається на одночасне здійснення батьком та його дружиною приватизації квартири та пов?язує факт підписання ОСОБА_8 оспорюваного заповіту під видом заяви на приватизацію житла.

Такі доводи ОСОБА_2 спростовані дослідженими в суді доказами.

Так, як зазначено вище, подружжю ОСОБА_8  свідоцтво про право власності на квартиру видано 21 листопада 2000 року.

Розпорядження належним майном ОСОБА_8 зробив 21 лютого 2001 року.

Його заповіт цього числа у приміщенні Жовтневої селищної ради посвідчувала колишній секретар ради ОСОБА_10, яка в судовому засіданні, будучи допитаною як свідок, ствердила, що ОСОБА_8 самостійно, без супроводу сторонніх осіб, прийшов у селищну раду  і виявив бажання скласти заповіт, який особисто підписав, будучи ознайомленим із його змістом. Зазначила, що ОСОБА_8 був адекватним у спілкуванні, розсудливим, доброзичливим, вихованим  чоловіком, з освітою на рівні семи класів. Ствердила, що ніяких відхилень психіки у нього не було, він у будь-який момент міг скасувати чи змінити  своє розпорядження на випадок смерті.   

Про адекватність, нормальне психічне здоров?я та грамотність ОСОБА_8 підтвердила в суді свідок ОСОБА_14, яка працювала завідуючою відділенням соціальної допомоги на дому, на обслуговуванні якого більше десяти років було подружжя ОСОБА_8. Зазначила, що ОСОБА_8 був знятий з обслуговування в зв’язку із реєстрацією у його квартирі дочки ОСОБА_2 весною 2006 року.

Як вбачається із копії заяви про реєстрацію (а.с.53), ОСОБА_2, зі згоди  батька ОСОБА_8, як власника житла,  була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, де і зареєстрована та проживає  по  даний час (а.с.52).  

Незважаючи на зміну власника квартири, яким як зазначалось вище , з 15 березня 2010 року стала позивач ОСОБА_6, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 добровільно не звільняє спірного житла та не знімається з реєстрації за вказаною адресою, чим  перешкоджає ОСОБА_6 здійснювати надані їй ст.ст. 317,319,321 ЦК України, права власника майна.

При цьому, ОСОБА_2 доводячи правомірність свого проживання та реєстрації у квартирі належній на праві власності ОСОБА_6, стверджує, що батько ОСОБА_8, даючи згоду на реєстрацію її  у спірній квартирі, тим самим підтвердив свою волю і бажання залишити квартиру для неї, як для особи, що з травня 2006 року і до дня його смерті, тобто до 13.06.2007 року  постійно доглядала за ним і таким чином заслужила на проживання у квартирі після смерті батька.

На підтвердження наведених доводів ОСОБА_2 посилається на показання допитаних в  суді за її клопотанням свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які ствердили, що ОСОБА_2 з весни 2006 року проживала з батьком, доглядала за ним, похоронила ОСОБА_8 в червні 2007 року, а тому набула права на спірну квартиру.

Такі твердження не ґрунтуються на законі, суперечать нормам  чинного цивільного та житлового законодавства, а тому не можуть бути взяті до уваги судом при вирішенні даного спору.

Свідок ОСОБА_19, що приходиться дружині ОСОБА_8, ОСОБА_9, яка померла у 2003 році, свахою, тобто матір?ю ОСОБА_12 та бабцею ОСОБА_7. Вона також відмітила, що подружжя ОСОБА_8 все спільне життя прожили у повазі один до одного, їх доглядом, окрім працівників соціальної служби, постійно займалася ОСОБА_12, що проживала в м.Нововолинську, оскільки  до травня 2006 року  ОСОБА_2 в селищі не було.

Про відсутність відомостей у батька ОСОБА_8 про місце перебування його дочки ОСОБА_2 до весни 2006 року підтвердила також в суді свідок ОСОБА_14, яка зазначила, що у спілкуванні з ОСОБА_8 в процесі надання послуг соціального обслуговування,  він неодноразово висловлювався, що місце перебування дочки йому невідоме.

Оспорюючи дійсність заповіту, ОСОБА_2  при зверненні до суду із зустрічним позовом стверджувала, що він підписаний не ОСОБА_8, а іншою особою.

Ці доводи, окрім наведених вище належних доказів, спростовані висновком судово-почеркознавчої експертизи №3833 від 04.02.2011 року (а.с.119-121), в якому  зазначено, що підписи  від імені ОСОБА_8, розташовані в графі «Підпис»на двох примірниках заповіту ОСОБА_8 від 21 лютого 2001 року, виконані самим ОСОБА_8.

В судовому засіданні, на підтримання своїх вимог щодо визнання заповіту недійним, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 стверджували, що заповіт вчинений ОСОБА_8 21 лютого 2001 року під впливом помилки.

Жодних доказів які б свідчили про те, що ОСОБА_8, вчиняючи        правочин, помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, позивач за зустрічним позовом  та її представник суду не надали.  

          Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення  для вирішення справи.

          Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових  доказів, речових  доказів, зокрема  звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

          Як  зазначено у ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд  не бере до розгляду докази, які  не стосуються  предмета  доказування.          

          Кожна сторона, відповідно до ст.60 ЦПК України,  зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

          Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 на підтримання своїх вимог не надала суду доказів, які б давали  підстави  для визнання заповіту  недійсним з підстав визначених у ст.1257 ЦК України.  

          Як гласить ч.2  цієї норми, за позовом заінтересованої  особи, суд  визнає заповіт  недійним, якщо буде  встановлено, що волевиявлення  заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

          Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_8, як фізична особа з повною цивільною дієздатністю, особисто здійснив своє право  на заповіт і відповідно до ст.ст. 1233, 1234, 1235 ЦК України  зробив особисте розпорядження  на випадом своєї смерті на користь  ОСОБА_7  та          ОСОБА_12  

          Оскільки ОСОБА_12 у встановленому законом порядку своєю заявою до нотаріуса,  відмовилась від прийняття спадщини  за заповітом від 21.02.2001 рок після смерті ОСОБА_8, то її одноособово прийняв ОСОБА_7, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом.   

          Таким чином, при складанні 21.02.2001 року заповіту,  відповідно до ст.203 ЦК України,  додержано загальні вимоги, що необхідні  для чинності правочину, а тому підстав, для  застосування правових наслідків його недійсності, передбачених ст.216 ЦК України, зокрема щодо визнання недійсним договору купівлі продажу квартири  укладеного між  ОСОБА_7 та позивачем 30.01.2010 року в письмовій формі та посвідченого нотаріально, суд не вбачає.     

          Поряд з чим, суд дійшов висновку про підставність та доведеність вимог нового власника   ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності.

          Як зазначено у ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм   майном.
          Право власності, згідно ст.321 ЦК  України, є непорушним.

          Власник майна, відповідно до ст.391 ЦК України, має  право вимагати  усунення перешкод  у здісненні ним права  користування та розпорядження своїм майном.  

          Своїм проживанням  та реєстрацією у належній ОСОБА_6 квартирі, ОСОБА_2, порушує законні права позивача за первісним позовом, чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належним на праві власності майном.           

          Громадяни, які мають у приватній власності квартиру, в силу вимог ст.150,155 ЖК України, користується нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.            

ОСОБА_2 не є членом сім?ї нового власника,  тому позбавлена права користування вказаним житлом та підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення і зняттю з реєстрації за  адресою: АДРЕСА_1.            

Керуючись  ст. ст. 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.150,155 ЖК України, ст.319,321,391 ЦК України , - суд  

вирішив:

          Первісний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача без смостійних вимог Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нововолинського МВ УМВС у Волинській області, про виселення з квартири задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого  приміщення.

Зобов?язати сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нововолинського МВ УМВС у Волинській області зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1.  

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Жовтневої селищної ради м.Нововолинська про визнання недійсним заповіту від 21.02.2001 року і   договору купівлі продажу квартири ід 31.01.2010 року відмовити.  

          Стягнути з ОСОБА_2  в користь ОСОБА_6 8 (вісім) грн. 50 коп. сплаченого судового збору та 37 (тридцять сім) грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього 45 (сорок п?ять) грн. 50 коп.   

          Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд  протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під-час проголошення суового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо  апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Головуючий