Справа № 11 - 617/07 Головуючий у 1 інстанції Квятковський М.С.
Категорія:ст.206 ч. 3, Доповідач - Лозовський А.О.
101 ч. 1 КК України
в ред. 1960 р.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Луцьк 11 грудня 2007 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Лозовського А.О.
суддів Оксентюка В.Н., Опейди В.О.
з участю прокурора Старчука В.М.
адвоката ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 5 жовтня 2007 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
За даним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Луцька, АДРЕСА_1, українця, одруженого, судимого 22.11.1999 року Луцьким міським судом за ч. 2 ст. 215-3 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільненого 23.06.2000 року на підставі Закону України «Про амністію» від 11.05.2000 року,
засуджено за ст. 206 ч. 3 КК України в ред. 1960 р. до 3 років позбавлення волі; за ст.101 ч. 1 КК України в ред.1960 р. до 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК України в ред.1960 р. за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно ОСОБА_1 призначено покарання 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 змінено з підписки про невиїзд на утримання під вартою.
Зараховано ОСОБА_1 в строк відбуття покарання час перебування його під вартою з 21.06.2007 р. по 27.06.2007 р. включно.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 372 грн.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 22 вересня 2000 року, приблизно, біля 22 год., знаходячись біля будинку № 25 по пр. Відродження у м. Луцьку, грубо порушуючи громадський порядок та виражаючи явну неповагу до суспільства, що виражалося за своїм змістом особливою зухвалістю, безпричинно із хуліганських спонукань пристав до раніше незнайомого ОСОБА_3 та металевою лінійкою з обрубаними кінцями, яка знаходилась в кишені його штанів, наніс удар в живіт потерпілому, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення без ушкодження внутрішніх органів із внутрішньою черевною кровотечею, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 зазначає, що в момент скоєння ним злочину він був цілком тверезим і не порушував громадський порядок.
Потерпілий і свідок ОСОБА_4 були друзями, а тому могли домовитись про свої показання, коли свідок супроводжував потерпілого до лікарні. Тілесні ушкодження він наніс потерпілому не умисно. Прохає при розгляді справи врахувати його молодий вік, щире каяття та те, що потерпілий не має до нього претензій і не наполягає на покаранні, яке пов'язано з позбавленням волі.
У доповненні до апеляції ОСОБА_1 заперечує факт порушення ним громадського порядку і вважає, що його дії не можуть бути кваліфіковані як хуліганство, оскільки суперечка між ним і потерпілим виникла на грунті особистих відносин.
Адвокат ОСОБА_2 в апеляції в інтересах засудженого вказує, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 безпричинно вдарив ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам справи. Потерпілий і засуджений обоє були в нетверезому стані, що позбавляло їх можливості об'єктивно відтворити дійсність. Свій вирок суд побудував на абсолютно не перевірених судовим слідством показаннях потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4. Суд не мав доказів того, що лінійка, якою нанесено потерпілому удар, є предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень. Вважає, що тілесні ушкодження потерпілому нанесено в результаті перевищення меж необхідної оборони, а тому прохає вирок змінити, дії ОСОБА_1 перекваліфікувати з ч. 1 ст. 101 КК України 1960 р. на ст. 124 цього Кодексу, а за ч. 3 ст. 206 КК України 1960 р. його виправдати.
Заслухавши доповідача, який виклав обставини справи та доводи апеляцій, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які апеляції підтримували, прокурора, який пропонував залишити вирок без змін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають до часткового задоволення.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів стверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.
Посилання адвоката ОСОБА_2 в апеляції на те, що потерпілий і засуджений обоє були в нетверезому стані, що позбавляло їх можливості об'єктивно відтворити дійсність суперечить твердженню в апеляції засудженим ОСОБА_1 про те, що в момент скоєння злочину він був цілком тверезим.
Безпідставним є і посилання адвоката в апеляції на те, що суд свій вирок побудував на не перевірених показаннях потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4.
Суд прийняв всі міри для забезпечення явки в судове засідання зазначених осіб і, встановивши це неможливим, дослідив дані ними на досудовому слідстві показання в судовому засіданні.
Висловлене в апеляції засудженого припущення про те, що потерпілий і свідок могли домовитись між собою про дачу однакових показань не дає підстави для критичної оцінки цих доказів.
Посилання ОСОБА_1 у доповненні до апеляції на те, що суперечка між ним та потерпілим виникла не безпричинно, а на грунті особистих відносин не заслуговує на увагу, оскільки вони між собою не були знайомі і будь-яких неправомірних дій щодо ОСОБА_1 потерпілий не вчиняв.
В той же час суд першої інстанції у вироку не мотивував, що лінійка, якою був нанесений удар потерпілому, є спеціально пристосованим для цього предметом.
Крім того, ОСОБА_1 показав, що носив із собою лінійку для використання її в роботі і ці його пояснення не спростовані будь-якими іншими доказами. Зустріч ОСОБА_1 з потерпілим не була завчасно спланованою, а тому металева лінійка могла знаходитись при засудженому після виконання ним певних робіт.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 206 на ч. 2 ст. 206 КК України, яка передбачає відповідальність за злісне хуліганство, пов'язане із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень.
Оскільки удар потерпілому металевою лінійкою ОСОБА_1 наніс безпричинно і умисно, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження суд вірно кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 р.
Зазначення в апеляції адвокатом ОСОБА_2 про те, що досудовим слідством не встановлювалась особа на ім'я «ОСОБА_5», що була очевидцем злочину, не відповідає дійсності, так як слідчим було доручено 19.06.07 р. (а.с. 29) в.о. начальника Луцького МВ УМВС провести оперативно-пошукові заходи, спрямовані на встановлення даної особи.
У задоволенні клопотання про допит встановленої адвокатом ОСОБА_2 особи на ім'я «ОСОБА_5» колегія суддів відмовила з мотивів, викладених у відповідній ухвалі.
Керуючись ст. ст. 365-366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 задоволити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду від 5 жовтня 2007 року відносно ОСОБА_1 змінити.
Перекваліфікувати його дії зі ст. 206 ч. 3 на ст. 206 ч. 2 КК України в редакції 1960 року та призначити ОСОБА_1 покарання за цією статтею у виді двох років позбавлення волі.
За ст. 101 ч. 1 КК України в редакції 1960 року залишити призначене судом покарання три роки позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК України в редакції 1960 року за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання три роки позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Головуючий /-/ Лозовський А.О.
Судді /-/ /-/ Оксентюк В.Н., Опейда О.В.
Оригіналу відповідає:
Суддя Апеляційного суду
Волинської області А.О.Лозовський
Друк. зма