№2-311/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2011 року             Торезький міський суд Донецької області в складі :

Головуючої - судді                                                                                           Чапланової О.М.

При секретарі                                                                                            Кононенко Л.І.

За участю: позивача                                                                             ОСОБА_1

Відповідача                                                                                       ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  визнання права власності на  1/2  частину будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

      ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем по справі вона знаходилась у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 1999 року, а в зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2001 р. по 17 серпня 2010 року. Шлюб розірвано відділом РАЦС Торезького міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 144. Від шлюбу з відповідачем мають неповнолітню дочку –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею.

На протязі спільного життя з відповідачем вони проживали однією сім’єю, вели спільне господарство і мали спільний бюджет.

За час знаходження у шлюбі, нею і відповідачем в 2002 році був придбаний у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який оформлений на ім’я відповідача на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05 червня 2002 року Торезькою державною нотаріальною конторою.

В добровільному порядку вирішити майновий спір відповідач відмовляється.

Позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, придбаного нею і відповідачем в період шлюбу, оформленого на ім’я відповідача на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05 червня 2002 року Торезькою державною нотаріальною конторою і зареєстрованого у реєстрі за № 3-1215.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, дала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

       Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав, пояснив суду, що шлюб між ним і позивачкою було зареєстровано 03.08.2001 р. АДРЕСА_1 вони придбали у період шлюбу у 2002 р. Він не заперечує проти визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину вказаного будинку.   

       Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що згідно із свідоцтвом про одруження (а.с.6) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружились 03.08.2001 р. Шлюб зареєстрований відділом РАГС Торезького міського управління юстиції, актовий запис №206. Від шлюбу мають неповнолітню дитину –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (а.с.6).   

      Під час перебування у шлюбі та проживання однією сім’єю позивачкою та відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05.06.2002 р. державним нотаріусом Торезької державної нотаріальної контори, зареєстрованого у реєстрі за №3-1215, зареєстрованого у БТІ в м.Торезі 05.06.2002 та записаного в реєстрову книгу під №7866, на ім’я відповідача було набуте нерухоме майно –будинок АДРЕСА_1

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 28 цього ж Кодексу, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).  Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 70 цього ж Кодексу, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

       В судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_1 набутий позивачем та відповідачем за час шлюбу. На час придбання будинку позивачка і відповідач проживали сумісно однією сім’єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що вказаний будинок  є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 В судовому засіданні не здобуто відомостей про наявність договору між подружжям або наявність шлюбного контракту про розмір часток майна кожного з них; кожен визнав рівність їх часток у спільній сумісній власності; документи оформлені тільки на відповідача, через що іншими особами не визнається право власності позивачки на її частину будинку, чим  обмежуються її права на  частину власності вказаного будинку; тому суд вважає, що спірний будинок АДРЕСА_1 належить позивачці та відповідачу у рівних частинах, по 1/2 частині, і вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.79,81,88 ЦПК України з відповідача на користь позивачці необхідно стягнути підтверджені нею документально судові витрати по оплаті судового збору в сумі 89 грн. та витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., всього 209 грн.

          Керуючись: ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України, ст. 60,70 Сімейного кодексу України,  ст..ст. . 3,10,15,60,79,88,197,209,212,214,215,223 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

      Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3,  та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, право спільної часткової власності на  будинок АДРЕСА_1,  в рівних частках - по 1/2 частині за кожним.

     Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 89 грн., витрати з оплати інформаційно - технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., всього 209 грн.  

      Рішення постановлене в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 24 березня  2011 року.

      Рішення  буде виготовлене в повному обсязі 29 березня 2011 року.

      На рішення може бути подана апеляційна скарга у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

     Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

     Рішення набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Головуюча-суддя О.М.Чапланова