У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.11.07 Справа №20/237/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Коробка Н.Д. , Хуторной В.М.
при секретарі Акімової Т.М.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, приватного підприємця, та ОСОБА_2, дов. № ВЕР 014543 від 25.05.2007р.
відповідача - Близнюкової С.І., дов. №ВЕМ 283283 від 06.02.2007р., і Татаренка А.М., дов. № ВЕМ 283287 від 06.02.2007р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи і апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 29.05.2007р.
у справі № 20/237/07
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Запоріжжя
до відповідача Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області
про стягнення 22.140грн. 02коп.
Установив:
27.04.2007р. Приватний підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач), м.Запоріжжя, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція” (далі-відповідач), м.Енергодар Запорізької області, про стягнення з останнього 22.140,02 грн. заборгованості у вигляді трьох відсотків річних та втрат від інфляції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань згідно з рішенням арбітражного суду Запорізької області від 21.08.2000р. у справі №1/4/722.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області рішенням від 29.05.2007р. у справі №20/237/07 (суддя Гандюкова Л.П.) позов задовольнив повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 17.484грн.41коп. втрат від інфляції, 4.655грн.61коп. - три відсотки річних, 221грн.40коп. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано наступним.
21.08.2000р. рішенням арбітражного суду Запорізької області у справі № 1/4/722 з ДП „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу „Запорізька АЕС” (відповідач) на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (позивач) стягнуто 67.729,03 грн. основного боргу та судові витрати (677,29 грн. державного мита та 69 грн. за інформаційно-технічне забезпечення арбітражного процесу). Рішення суду набрало чинності. На його виконання 21.08.2000р. видано наказ.
Рішенням суду встановлено, що на підставі договорів № 199(7)99У від 28.04.1999р. та № 200(3)99У від 28.04.1999р. за накладними від 24.05.1999р. позивач передав відповідачеві продукцію - замки та люки чавунні на суму 74.386,26 грн.
В порядку часткового розрахунку за товар відповідач передав позивачеві скло за накладною № 5/8/1249 на суму 6.657,23 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 67.729,03 грн.
Після прийняття судом рішення у справі № 1/4/722 відповідач 27.04.2001р., 06.07.2001р., 14.08.2001р. перерахував на рахунок позивача 16.000грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 3973, 6380 та 7763, після чого залишок заборгованості зменшився до 51.729,03грн.
У зв'язку з частковим невиконанням тривалий час рішення арбітражного суду від 21.08.2000р., позивач в порядку статей 526, 599 та 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачеві 17.484,41грн. втрат від інфляції за період з квітня 2004р. по березень 2007р. включно, та 4.655,61грн. - три відсотки річних за період з 20.04.2004р. по 20.04.2007р.
Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення 17.484,41 грн. втрат від інфляції за період з квітня 2004р. по березень 2007р. та 4.655,61 грн. - 3% річних за період з 20.04.2004р. по 20.04.2007р. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі відповідач просить оскаржуване рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Свої доводи мотивує тим, що судом не з'ясовані обставини, наявність або відсутність яких впливає на розгляд справи. А саме, місцевим господарським судом всупереч п.2 статті 625 ЦК України не з'ясовано, чи висловлена позивачем вимога про бажання отримати три відсотки річних та інфляційні втрати за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, та чи була доведена ця вимога до відповідача. На думку заявника апеляційної скарги, зазначена норма пов'язує виникнення обов'язку боржника з дією кредитора, кредитор має висловити вимогу, а боржник має дізнатись про бажання кредитора отримати три відсотки річних та інфляційні втрати, які обраховуються від суми основного боргу за весь час прострочення виконання боржником.
Також заявник вважає, що місцевим господарським судом неправильно застосовані статті 12 та 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Відносно боржника господарським судом міста Києва 02.12.2003р. порушено провадження у справі №43/167 про банкрутство, яке до цього часу не припинено. Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство судом на підставі статті 12 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Але всупереч цьому, суд в період дії мораторію стягнув три відсотки річних та інфляційні, які за своєю правовою природою є санкціями - мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Позивач, згідно з відзивом на апеляційну скаргу, вважає вимоги відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду - законним та об'єктивним.
Представники сторін у судовому засіданні підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі і відзиві на неї.
Згідно з розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №2979 від 08.11.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Коробки Н.Д. та Хуторного В.М.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, залишок суми безспірної заборгованості відповідача (грошове зобов'язання) перед позивачем на момент розгляду позову господарським судом першої інстанції - 29.05.2007р., складає - 51.729,03 грн.
На цю суму позивачем нараховані 17.484,41грн. інфляційних втрат за період з квітня 2004р. по березень 2007р. включно та 4.655,61грн. - три відсотки річних за період з 20.04.2004р. по 20.04.2007р.
Враховуючи встановленим факт несвоєчасного виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, що й не заперечується відповідачем та його представником, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, виходячи з такого.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заперечення відповідача спростовуються викладеним, а також наступним. Згідно з статтею 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до статті 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у даній справі за період з квітня 2004р. по березень 2007р. є поточною заборгованістю відповідача. Ці нарахування за своєю правовою природою не є неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, нарахування яких неможливо на підставі статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Передбачене статтею 625 ЦК України право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способом захисту майнових прав кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, які підлягали своєчасній сплаті кредитору.
Колегія суддів звертає увагу особи, що подала апеляційну скаргу, на те, що на відміну від неустойки (пені, штрафу), проценти відповідно до статей 536 та 625 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому проценти не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Про викладене свідчить й судова практика Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, яка застосовується останнім часом при перегляді аналогічних справ у касаційному порядку, а також Інформаційний лист Верховного Суду України від 15.07.2005р. за № 3.2.-2005, відповідно до якого інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, а тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні статті 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Стосовно тверджень заявника скарги про те, що позивач всупереч статті 625 Цивільного кодексу України не висловив вимоги відповідачеві про бажання отримати три відсотки річних та інфляційні втрати, та не довів цю вимогу до відповідача, а відповідач в свою чергу не розглядав ці вимоги, а тому безпідставно звернувся з позовом до суду, то колегія суддів вважає таку думку відповідача хибною, оскільки позивач використав своє конституційне право звернення до суду з метою захисту своїх порушених прав, і тому попереднє звернення позивача до відповідача з вимогою є необов'язковим.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.101-105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу „Запорізька атомна електростанція”, м.Енергодар Запорізької області, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 29.05.2007р. у справі №20/237/07 - без змін.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Коробка Н.Д. Хуторной В.М.