донецький апеляційний господарський суд

 

Постанова

Іменем України

 

20.12.2007 р.                                                                           справа №2-11421/07

 

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

 

суддів

 

 

за участю представників сторін:

 

від позивача:

не з"явився,

 

від відповідача:  від третьої особи:

ОСОБА_1. представник за довір. № 3629 від 10.08.2007 р. - ОСОБА_2, м. Алушта смт. Партеніт, Мартинюк А.П. представник за довір. № б\н  від 24.09.2007 р. -  ЗАТ  "Український медіа холдинг", м.Київ,

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Закритого акціонерного товариства " Український медіа холдінг", м. Київ

 

 

на рішення Куйбишевського районного суду

м. Донецька

 

 

від	16.10.2007 року

 

 

по справі

№ 2-11421/07 (суддя Тупицький О.М.)

 

 

за позовом

ОСОБА_3,  м.Донецьк

 

до за участю третьої особи

ОСОБА_2, м. Алушта смт. Партеніт Закритого акціонерного товариства "Український медіа холдінг", м. Київ

 

про	визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

 

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 16.10.2007 р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені: визнаний недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 28.02.2001 р. між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством „Український медіа холдінг”. Згідно до рішення суду, сторони за вказаною угодою приведені в первісний стан.

Третя особа у справі -Закрите акціонерне товариство „Український медіа холдінг” оскаржила судове рішення в апеляційному порядку і вимагає його скасування з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, які мають істотні значення. Зокрема, апелянт вважає, що місцевий суд не вжив заходів для допиту в судовому засіданні свідка ОСОБА_4, чим порушив, закріплений пунктом 4 ст. 129 Конституції України, принцип змагальності судового процесу. Крім того, суд розглянув непідвідомчий йому корпоративний спір, який відповідно до чинного законодавства повинен був розглядатись в господарському суді. Заявник апеляційної скарги посилається також на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані положення ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, а також не враховані положення ст. 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача.

Позивач, ОСОБА_3, про час розгляду справи повідомлявся ухвалами суду від 14.11.2007 р., 06.12.2007 р., направленими на його адресу рекомендованою кореспонденцією і додатково телеграмою суду від 07.12.2007 р. Проте, в судове засідання позивач не явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, з клопотанням про перенесення розгляду справи не звертався і відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Представник ОСОБА_2 вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду законним. Одночасно представником ОСОБА_2 заявлені клопотання про: передачу апеляційної скарги на розгляд Апеляційному суду Донецької області, оскільки спір не відноситься до корпоративного; передачу апеляційної скарги на розгляд Харківському апеляційному господарському суду (за місцем знаходженням емітента спірних акцій); про відкладення справи розглядом, у зв'язку з неявкою в судове засідання позивача; про виклик у судове засідання для дачі пояснень ОСОБА_4

Заявлені клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Предметом апеляційного перегляду є судове рішення з корпоративного спору (див. докладніше мотивувальну частину постанови). У відповідності до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про  внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів” від 15.12.2006 № 483-V апеляційні скарги на судові рішення у таких справах розглядаються у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Таким чином, апеляційна скарга повинна розглядатись Донецьким апеляційним господарським судом, якому вона і адресована.

Для передачі справи на розгляд Харківському апеляційному господарському суду немає законних підстав. Адже зазначений суд, згідно до ст. 92 ГПК України, не може переглядати рішення судів першої інстанції, розташованих в Донецькій області. Крім того, згідно до змісту ст. 16 ГПК України, за місцемзнаходженням господарського товариства розглядається лише певна категорія корпоративних спорів, до якої не відносяться спори, пов'язані з визнанням недійсними угод щодо відчуження корпоративних прав.

Неявка в судове засідання позивача не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції, оскільки позивач брав участь у розгляді справи місцевим судом, виклав суду свою позицію та надав докази на її обґрунтування. Тому, суд апеляційної інстанції має можливість оцінити обґрунтованість доводів позивача за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, передбачені  ст. 77 ГПК України, підстави для відкладення справи розглядом відсутні. Враховується також і те, що ОСОБА_3 двічі належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явився.

У виклику в судове засідання ОСОБА_4 не має потреби, оскільки його пояснення не можуть суттєво вплинути на оцінку доказів у справі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Позивач -ОСОБА_3 26.02.2004 р. звернувся до Куйбишевського районного суду м. Донецька з позовом до ОСОБА_2 та третьої особи -Закритого акціонерного товариства „Український медіа холдінг” про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.02.2001 р. В позовній заяві ставиться питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.02.2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством „Український медіа холдінг”, з моменту його укладання. Позивач також просив привести сторони за спірним договором в первісний стан, у зв'язку з чим внести відповідні зміни до реєстру власників цінних паперів емітента акцій -Акціонерного товариства „Онікс”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 (дружина позивача), діючи в порушення вимог ст. ст. 22, 23 Кодексу України про шлюб та сім'ю України, без відома і згоди позивача уклала договір, за яким були відчужені 384 акцій Акціонерного товариства „Онікс”, які є спільною сумісною власністю подружжя Карпій.

Рішенням Куйбишевського районного суду від 15.03.2004 р. позовні вимоги задоволені. Вказане рішення набрало законної сили, але ухвалою цього ж суду від 07.09.2007 р. було скасовано за нововиявленими обставинами. При новому розгляді справи по суті, рішенням від 16.10.2007 р. позов задоволений. Судове рішення обґрунтовано тим, що оспорена позивачем угода укладена відповідачем недобросовісно, всупереч інтересам сім'ї та в порушення права власності позивача, у зв'язку з чим є такою, що не відповідає вимогам закону, а саме частині 1 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Апеляційна інстанція вважає, що рішення місцевого суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із позовної заяви, договір купівлі-продажу цінних паперів від 28.02.2001 р. оспорюється позивачем з мотивів його невідповідності вимогам законодавства. Таким чином, правовою підставою позову є ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на час укладення спірного договору і підлягає застосуванню до спірних правовідносин в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року.

У  відповідності до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, згадана норма застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. Виходячи з цього, позивач під час судового розгляду мав довести, що спірна угода укладена всупереч встановленому законом порядку відчуження майна, що є спільною власністю подружжя. Між тим, із матеріалів справи це не випливає.

Згідно до частини 2 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України при укладанні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Письмова згода другого подружжя є обов'язковою лише для укладання угод по відчуженню спільного майна, які потребують обов'язкового нотаріального засвідчення. Втім, угода про відчуження цінних паперів, відповідно до законодавства, не потребує нотаріального засвідчення.

Таким чином, для відчуження акцій письмової згоди позивача не вимагалось, оскільки така згода законодавцем презюмується. Отже,  при укладанні спірного договору відповідач і третя особа не порушували встановленого законом порядку укладання угод даного виду. Саме ця обставина не давала суду першої інстанції підстав визнавати договір недійсним з мотивів його невідповідності вимогам законодавства. Наслідком відчуження спірного майна одним із подружжя без згоди іншого (якщо це буде встановлено судом) є врахування цього майна або його вартості при поділі спільного майна подружжя (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.04.1996 „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України”).

Апеляційна інстанція не погоджується з мотивами задоволення позову, викладеними в рішенні суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Своє рішення місцевий суд обґрунтував, зокрема,  недобросовісністю дій ОСОБА_2 під час відчуження акції. Проте, глава 3 Цивільного кодексу УРСР не визначає  недобросовісність контрагента за договором в якості самостійної підстави для визнання угоди недійсною. Згідно до  пункту 2 постанови  Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. угода може бути визнана  недійсною лише за умовою встановлення судом обставин, з якими закон пов'язує недійсність угоди. Таким чином, недобросовісні дії відповідача, навіть і у разі їх підтвердження матеріалами справи, не могли слугувати безпосередньою правовою підставою для задоволення позову. Апеляційна інстанція також зазначає, що  судове рішення в цій частині обґрунтовується виключно поясненнями позивача та його близьких  родичів -дружини і сина. Але, до доказового значення цих свідчень слід відноситись критично, оскільки вони дани особами, які можуть бути зацікавлені у задоволені позову і поверненні акцій у спільну власність позивача і відповідача, які продовжують перебувати у шлюбі. Інших об'єктивних доказів укладення угоди про відчуження акцій без згоди  позивача в матеріалах справи немає. Відсутні у справі і відомості про те, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 впродовж тривалого часу: з лютого 2001 р. по лютий 2004 р. існували будь-які сперечання, пов'язані з укладанням угоди про відчуження акцій Акціонерного товариства „Онікс”.

Пославшись на те, що спірна угода укладена відповідачем всупереч інтересам сім'ї, суд першої інстанції не навів жодного доказу на підтвердження такого висновку.

Частина 1 ст. 23 Кодексу  про шлюб і сім'ю України, на яку суд першої інстанції послався в обґрунтування задоволення позову, не може бути правовою підставою для визнання спірного договору недійсним. Адже, вона містить лише загальне правило щодо розпорядження  спільним майном подружжя. Що ж стосується порядку укладання угод відносно такого майна, то він врегульований зовсім іншою нормою -частиною 2 ціїє статті. Ії вимоги відповідач і третя особа, як вже зазначалось, не порушували. Цей висновок підтверджується і правовою позицією, викладеною у підпункті „д” пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р., згідно до якої на підставі ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України може бути визнана недійсною угода, укладена одним із  подружжя без згоди іншого, якщо  ця угода , відповідно до закону, повинна була бути засвідчена  нотаріально. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. йдеться про можливість визнання недійсною угоди про відчуження спільного майна подружжя, якщо сторони (сторона), в такій угоді діяли недобросовісно. Проте, це не має відношення до випадку, що розглядається, оскільки позивач оспорює угоду з мотивів порушення вимог законодавства, тобто з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР. Вказана норма не передбачає визнання угоди недійсною через недобросовісність поведінки сторони і вимагає доведення факту порушення під час укладання угоди  вимог конкретного законодавчого акту або прав неповнолітніх. Вказані обставини позивачем під час судового розгляду не доведені.  Не доведено позивачем і наявності інших передбачених главою 3 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірної угоди недійсною.

Апеляційна інстанція бере до уваги і те, що акції Акціонерного товариства „Онікс” відчужені їх законним власником - ОСОБА_2 В силу частини 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, вони не можуть бути витребувані у Закритого акціонерного товариства „Український медіа холдінг”, який за всіх обставини є їх добросовісним набувачем. Тому, задоволення позову призведе до порушення протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує власникові право на мирне  володіння своїм майном.

Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено обставин, які відповідно до законодавства тягнуть недійсність оспореної позивачем угоди, тому у суда першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову.

Апеляційна інстанція вважає, що спір у перший інстанції вирішено з порушенням  правил щодо підсудності справи.

У відповідності до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 15.12.2006 р. № 483-V „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів” дана справа за нововиявленими обставинами повинна була розглядатись за правилами Господарського процесуального кодексу України. Суттю спірної угоди є відчуження ОСОБА_2  на користь Закритого акціонерного товариства „Український медіа холдінг” корпоративних прав (акцій). Правовим наслідком визнання зазначеної угоди недійсною є повернення сторін в первісний стан, на чому, зокрема, наполягає позивач. Це означає позбавлення Закритого акціонерного товариства „Український медіа холдінг” права власності на об'єкт корпоративних прав (акції) і повернення його у власність продавця за договором. Тобто, спірні відносини безпосередньо пов'язані з припиненням у третьої особи корпоративних прав і виникненням таких прав у відповідача, у зв"язку із застосуванням наслідків недійсності угоди. Між тим, відносини, пов'язані з  виникненням, зміною та припиненням корпоративних прав, в силу частини 3 ст. 167 Господарського кодексу України, є корпоративними. Посилання суду першої інстанції на те, що даний спір є спором між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суперечать фактичним обставинам, оскільки рішення у справі безпосередньо стосується корпоративних прав на акції Акціонерного товариства „Онікс”, які належать третій особі - Закритому акціонерному товариству „Український медіа холдінг”.

Таким чином, спір, розглянутий Куйбишевським районним судом м. Донецька, є корпоративним, тому він мав вирішуватись господарським судом першої інстанції. Водночас, апеляційна інстанція не має повноважень передавати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в тому числі і у випадку порушення правил щодо підсудності справи. Тому, апеляційна інстанція вважає за необхідне постановити рішення по суті справи.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню з ухваленням у справі нового рішення.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 16.10.2007 р. у справі № 2-11421/07 -скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Судові витрати покласти на позивача.

 

 

Головуючий         

 

Судді:         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3.третій особі

          4. у справу

          5. ДАГС