ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 березня 2011 року 12:14 № 2а-1471/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_3
до відповідача Начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області Трегуба Геннадія Івановича
про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_3
від відповідача –Сагайдачна Т.П.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_3 (далі по тексту –позивач, ОСОБА_3) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області Трегуба Геннадія Івановича (далі по тексту –відповідач, Трегуб Г.І.) та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: зобов’язати начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області Трегуба Г.І. усунути порушення статті 12 Закону України «Про державну службу», наказу/інструкції Державної судової адміністрації України від 20.07.2005р. №86 «Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду»щодо осіб, які є безпосередньо підлеглими, відносно: голови Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_5 та його дружини судді цього суду ОСОБА_4; судді Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_8 та її помічника (донька) цього суду ОСОБА_6 та відшкодувати на користь позивача моральну шкоду в сумі 7000,00 грн. Крім того, позивачем в адміністративному позові заявлено клопотання про колегіальний розгляд даної справи, яке в подальшому не підтримано.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2011р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні на 14.03.2011р.
В попередньому судовому засіданні 14.03.2011р. оголошувалась перерва до 25.03.2011р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2011р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 25.03.2011р.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Представник відповідача заявлений позов не визнав.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
27.12.2010р. ОСОБА_3 звернувся до прокуратури Миронівського району Київської області з заявою про усунення порушень Закону України «Про державну службу», а саме, приховування родинних зв’язків подружжям –головою Миронівського районного суду Київського області ОСОБА_5 та суддею ОСОБА_4, а також, між суддею ОСОБА_8 та її помічником ОСОБА_6, яка є її донькою. Позивач зазначив у заяві, що вказані особи знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні. Також, ОСОБА_3 просив повідомити його про прийняті заходи реагування.
Прокурор Миронівського району Київської області 27.12.2010р. направив вказане звернення керівнику Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області Трегубу Г.І.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Київській області була надана відповідь ОСОБА_3 від 14.01.2011р. №03-52 за підписом керівника установи Трегуба Г.І.
Як вбачається зі змісту листа, відповідач повідомив ОСОБА_3 про проведену перевірку фактів, які викладені в зверненні позивача від 27.12.2010р. та зазначив, що за її результатами було встановлено наступне: ОСОБА_6 (донька судді ОСОБА_8) працює у Миронівському районному суді Київської області на посаді помічника заступника голови суду. Суддя ОСОБА_8 не наділена повноваженнями заступника голови суду, а працює на посаді судді в Миронівському районному суді Київської області та має іншого помічника. Законом України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010р. № 2453-VI встановлено, що помічник заступника голови суду входить до складу апарату суду, який очолює керівник апарату суду та знаходиться в його безпосередньому підпорядкуванні.
Також, заявника було повідомлено про особливий порядок «проходження служби»суддями, який регулюється положеннями статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010р. № 2453-VI, згідно з якими суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя.
Тому, враховуючи особливий порядок здійснення правосуддя та посадові обов’язки вказаних заявником осіб у наведених випадках, безпосереднє підпорядкування між ними виключене. А також, повідомлено ОСОБА_3 про те, що викладені ним обставини в заяві щодо ситуації в Миронівському районному суді Київської області, не підпадають під корупційне правопорушення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Закон України «Про звернення громадян»від 02.10.1996р. № 393/96-ВР (далі по тексту - Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР), регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 3 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР, громадяни мають право звернутися до зазначених вище органів в письмовій або усній формі з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) або скаргами.
Згідно з положеннями зазначеного Закону, заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 18 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно зі статтею 19 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 Закону України від 02.10.1996р. № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, –невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Так, з метою підготовки відповіді на звернення ОСОБА_3 від 27.12.2010р., Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Київській області був направлений лист до Управління державної служби Головного управління державної служби України в місті Києві та Київській області від 10.01.2011р. вх. № упр-122 щодо звернень, поданих до ТУ ДСА в Київській області за статтею 12 Закону України «Про державну службу»стосовно роботи в Миронівському районному суді Київської області подружжя суддів та доньки іншого судді на посаді помічника заступника голови суду.
Листом від 12.01.2011р. за № упр-122/1043-11 Управління державної служби Головного управління державної служби України в місті Києві та Київській області повідомило відповідача з посиланням на норми статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»про те, що враховуючи особливий порядок здійснення правосуддя та посадові обов’язки вказаних осіб у наведених випадках безпосереднє підпорядкування не передбачається, ситуація в Миронівському районному суді Київської області не підпадає під корупційне правопорушення.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Київській області була надана відповідь ОСОБА_3 від 14.01.2011р. №03-52 за підписом керівника установи Трегуба Г.І. з дотриманням вимог Законів України «Про звернення громадян»та «Про інформацію».
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з твердженням позивача щодо не надання йому обґрунтованої відповіді на його звернення від 27.12.2010р., оскільки зі змісту листа від 14.01.2011р. за №03-52 вбачається, що даний лист містить роз’яснення ОСОБА_3 положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо особливого порядку проходження служби суддями Миронівського районного суду Київської області, а також, вказано про підпорядкування помічника судді керівнику апарату суду, а не голові, заступнику голови чи судді.
Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача усунути порушення статті 12 Закону України «Про державну службу», наказу/інструкції від 20.07.2005р. «Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду»щодо осіб, які є безпосередньо підлеглими, відносно: голови Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_5 та його дружини судді цього суду ОСОБА_4; судді Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_8 та її помічника (донька) цього суду ОСОБА_6, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010р. № 2453-VI (далі по тексту - Закон України від 07.07.2010р. № 2453-VI) визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Вказаний Закон є спеціальним законом у сфері правового регулювання статусу суддів, їх повноважень, системи та порядку здійснення суддівського самоврядування та встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів.
Статтею 23 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI визначені повноваження судді місцевого суду в частині здійснення судочинства в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.
В статті 24 цього Закону зазначено, що Голова місцевого суду: представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ; повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у суді в десятиденний строк з дня їх утворення; забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; контролює ведення в суді судової статистики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
У разі відсутності голови суду виконання його обов'язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.
Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.
Відповідно до пункту 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004р. № 19-рп/2004 по справі №1-1/ 2004, положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється»треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
Вищевикладене свідчить про те, що голова Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_5 не може впливати на суддю цього ж суду ОСОБА_4 при здійсненні нею судочинства в Миронівському районному суді Київської області.
Тобто, позивач не вірно тлумачить норми Закону України «Про державну службу», оскільки вказаний Закон не регулює правові засади діяльності суддів та судів, а тому його положення не можуть застосовуватися в даному випадку.
Згідно з приписами статті 149 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі.
Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 151 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, кожний суддя суду загальної юрисдикції може мати помічника, правовий статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та положенням про помічника судді, що затверджується Радою суддів України. Помічники суддів прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до апарату відповідного суду, на них поширюється дія Закону України «Про державну службу». Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді .
Закон України «Про державну службу»від 16.12.1993р. № 3723-XII (далі по тексту - Закон України від 16.12.1993р. № 3723-XII) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Стаття 12 Закону України від 16.12.1993р. № 3723-XII встановлює обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Згідно з даною статтею не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.
Матеріалами справи встановлено, що донька судді ОСОБА_8 –ОСОБА_6 працює на посаді помічника заступника голови Миронівського районного суду Київської області та підпорядкована керівнику апарату цього суду, а отже, з урахуванням приписів Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI та Закону України від 16.12.1993р. № 3723-XII, не має жодного відношення до судді ОСОБА_8 при виконанні своїх службових обов’язків.
Судом встановлено, що при здійсненні своїх повноважень керівником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київський області Трегубом Г.І. не було допущено жодних порушень, на які вказує позивач. А тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов’язання відповідача усунути порушення статті 12 Закону України «Про державну службу»та наказу/інструкції Державної судової адміністрації України від 20.07.2005р. №86 «Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників апарату місцевого загального суду»щодо осіб, які є безпосередньо підлеглими, відносно: голови Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_5 та його дружини судді цього суду ОСОБА_4; судді Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_8 та її помічника (доньки) цього суду ОСОБА_6
Щодо позовної вимоги про відшкодування на користь позивача моральної шкоди в сумі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ. Заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, не зазначено в чому полягає ця шкода, яка має довготривалі наслідки, відновлення психологічного комфорту та потребує значних додаткових витрат.
Також, не надано належно допустимих доказів, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача заподіяна моральна шкода, з яких міркувань виходив ОСОБА_3, визначаючи її розмір в сумі 7 000,00 грн. Позивачем не надано належно допустимих доказів, в чому саме полягали моральні страждання, яким чином був порушений установлений порядок і спосіб його життя, які саме моральні страждання не давали позивачу можливості займатися домашніми справами та заробітком коштів для проживання. Не надані довідки лікаря (лікарів), які свідчили б про звернення ОСОБА_3 до медичної установи для надання допомоги та в чому вона виражалася.
При цьому, суд критично ставиться до наданої позивачем виписки з медичної картки від 23.03.2001р. № 70026, оскільки в останній зазначено лише хронічні хвороби ОСОБА_3
Беручи до уваги все вищевикладене, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є недоведеною та безпідставною.
В Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя А.І. Савченко