КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-5215/09/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М.
Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Ключковича В.Ю.,
суддів Сауляка Ю.В.,
Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_3, представника Міністерства фінансів України, представника Державної судової адміністрації України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Черкаської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших передбачених законом виплат, –
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з Кабінету Міністрів України через Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та Державну судову адміністрацію України на його користь заборгованість по заробітній платі та незаконно утриманому податку 99347,30 грн.; недоплати по довічному утриманню 89412,57 грн. та грошову компенсацію за службове обмундирування –18700 грн., а всього в сумі –207459,87 грн. як заборгованість по заробітній платі, недоплати по довічному грошовому утриманню та грошової компенсації за незабезпечення службовим обмундируванням.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення грошової компенсації за незабезпечення службовим обмундируванням в сумі 18700 грн. за період з 1999 року по 2006 рік, у зв’язку з його пропуском з поважних причин, оскільки про неповернення йому грошової компенсації позивачу стало відомо тільки в 2006 році.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України на користь позивача 17095,72 грн., в тому числі 3735,72 грн. утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік та 13360 грн. компенсаційних виплат за службове обмундирування за 1999 – 2003 роки. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач, представник Міністерства фінансів України та представник Державної судової адміністрації України подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю та відмовити у задоволенні позову відповідно.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги представника Міністерства фінансів України, представника Державної судової адміністрації України –підлягають задоволенню, а постанова суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України через ДСА України на користь позивача суму утриманого податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік та виплат за службове обмундирування за 1999-2003 роки.
Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, з 21 липня 1992 року ОСОБА_3 працює суддею Апеляційного суду Черкаської області, а з 28 вересня 2007 року –заступником голови цього ж суду та має 1 кваліфікаційний клас судді.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів»№ 2862-ХІІ від 15.12.1992р. заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. При цьому інші надбавки передбачені постановами Кабінету Міністрів України та указами Президента України.
Позивач просив стягнути з Кабінету Міністрів України через Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та Державну судову адміністрацію України 207459,87 грн. як заборгованість по заробітній платі, недоплати по довічному грошовому утриманню та грошової компенсації за незабезпечення службовим обмундируванням.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивачу виплати з урахуванням надбавок за складність та виконання особливо важливої роботи здійснювались в межах, встановлених Указами Президента України № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»(до 75 відсотків) та № 220/2002 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням»(до 80 відсотків), що підтверджується окремими розпорядженнями голови суду (наказ № 83 від 12.08.2003р., довідка Апеляційного суду Черкаської області № 0-18 від 09.02.2007р., наказ про встановлення надбавок № 30 від 25.04.2005р., наказ про встановлення надбавок суддям апеляційного суду № 37 від 28.03.2006р.). Щомісячна ж надбавка за особливий характер роботи позивачеві за 2003-2006 роки була виплачена в повному обсязі в межах виділених асигнувань.
З такими висновками Черкаського окружного адміністративного суду повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що включені позивачем до розрахунку по заробітній платі доплати за шкідливість в розмірі 12 відсотків і за таємність в розмірі 15 відсотків, Постановою Кабінету Міністрів «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»№ 2288 від 13.12.1999р., на яку посилається позивач, не передбачені. Вони не входять також і до структури заробітної плати суддів, визначеної Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»№ 865 від 03.09.2005р., якою, окрім іншого, визнано такими, що втратили чинність, відповідні додатки до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999р. № 2288 у частині розмірів посадових окладів керівників та суддів.
Призначення та виплата відповідних надбавок передбачена, зокрема за шкідливість в розмірі 12 відсотків пунктом 2 Наказу Міністерства праці України «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»№ 77 від 02.10.1996р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.10.1996р. за № 593/161 його дія розповсюджується на умови оплати праці не суддів, а робітників, зайнятих обслуговуванням судів, як то водії, прибиральниці, підсобні робітники тощо.
Надбавка за таємність в розмірі 15 відсотків, в свою чергу, передбачена Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці»№ 414 від 15.06.1994р. Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем ставиться питання не про призначення та виплату надбавки за доступ до державної таємниці, а саме за таємність як нерозголошення відомостей щодо матеріалів справи, які становлять конфіденційну інформацію. Надбавки за таємність в розумінні, наданому позивачем, чинним законодавством не передбачено.
Аналізуючи Постанову Черкаського окружного адміністративного суду в частині задоволенні адміністративного позову щодо стягнення утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зважає на таке.
Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання прибутковим податком був Указ Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», який не передбачає пільг для суддів при сплаті цього податку. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було Розпорядження КМУ N 22-р.
Згідно з пунктом 1 цього Розпорядження Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. У пункті 2 Розпорядження КМУ N 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього Розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому Розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.
Як вбачається з апеляційної скарги представника ДСА України, передбачені кошторисом видатки на оплату праці суддям Апеляційного суду Черкаської області за 2004 рік були повністю використані вказаним судом, в тому числі і надбавки, доплати та премії.
Підсумовуючи наведені положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення утриманого податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік немає.
Щодо стягнення компенсаційних виплат за службове обмундирування за 1999 –2003 роки, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом»означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановле них на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністра тивного судочинства України, певних процесуальних дій.
Як вбачається із матеріалів справи представниками відповідачів під час розгляду справи судом першої інстанції були заявлені клопотання про відмову в задоволенні адміністративного позову з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду (а.с. 58-59).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони є обґрунтованими.
Однак, вивчивши заяву позивача про поновлення строків звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає її необґрунтованою, а тому підстав для її задоволення та поновлення строку звернення до суду з вимогою про стягнення грошової компенсації за незабезпечення службовим обмундируванням за період з 1999 року по 2003 рік не вбачається.
Підсумовуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, керуючись чинними на момент виникнення спірних правовідносин нормами законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача не знайшли свого підтвердження, в той час, як доводи представників відповідачів Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та нормами діючого законодавства України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови, судом першої інстанції було частково допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, через що постанову суду від 21.12.2009 року необхідно скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.
Апеляційні скарги представника Міністерства фінансів України та представника Державної судової адміністрації України – задовольнити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року – скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3.
Постановити в цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Черкаської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших передбачених законом виплат – відмовити.
В решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.
Судді: Губська О.А.
Сауляк Ю.В.