КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-8423/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М.
Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"22" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Ключковича В.Ю.,
суддів Губської О.А.,
Сауляка Ю.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ЕПТ»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання дій незаконними та зобов’язання здійснити реєстрацію, –
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2010 року ПП «ЕПТ»звернулося до суду з позовом та просило суд визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у реєстрації підприємства платником податку на додану вартість та зобов'язати відповідача здійснити таку реєстрацію згідно з пп. "а" п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість".
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2010 року було здійснено державну реєстрацію ПП «ЕПТ», що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №467367 (а.с.7).
29.09.2010 року позивачем було подано до ДПІ у м. Житомирі реєстраційну заяву платника податку на додану вартість за формою №1-ПДВ з повідомленням свого місцезнаходження.
Листом від 30.09.2010 року №56244/10/15-2 відповідач відмовив позивачу у перереєстрації платником податку на додану вартість з підстав невідповідності даних реєстраційної заяви відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
07.10.2010 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію підприємства як платника ПДВ, яка відповідно до листа від 12.10.2010 року №58698/10/15 не була задоволена у зв'язку з тим, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно не перевищує 300000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість) згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість".
Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Підпунктом 2.3.1.пункту 2.3 ст. 2 вказаного Закону визначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, якщо загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що законодавець передбачає як добровільну, так і обов'язкову реєстрацію платником податку на додану вартість.
Крім того, пунктами 11, 13 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року №79, встановлено, що якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 Закону "Про податок на додану вартість", як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач добровільно подав заяву про реєстрацію його, як платника ПДВ.
Згідно з п. 14 цього Положення протягом десяти календарних днів від дня отримання заяви про реєстрацію за відсутності підстав, визначених підпунктом 14.1 цього пункту, податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою з повідомленням про вручення) Свідоцтво, бланк якого виготовлений на спеціальному папері, що забезпечує захист від підробки.
За змістом п. 14.1 Положення податковий орган відмовляє в реєстрації платником податку на додану вартість та видачі Свідоцтва, якщо заявник не підпадає під означення платника податку згідно з пунктом 2 цього Положення або за наявності обставин, які є підставою для анулювання реєстрації та визначені пунктом 25 цього Положення.
Відповідачем ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції не було надано доказів того, що позивач не підпадає під означення платника податку згідно з пунктом 2 цього Положення, а також не встановлено обставин, визначених у пункті 25 названого Положення.
Доводи апелянта про відмову у реєстрації позивача як платника ПДВ у зв’язку з невстановленням фактичного місцезнаходження позивача, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки довідка відповідача про невстановлення фактичного місцезнаходження платника податків не відображає ні час її складення, ні перелік вжитих заходів щодо встановлення місцезнаходження позивача, які б дозволяли достовірно встановити відсутність ПП "ЕПТ" за адресою м. Житомир, вул. Шелушкова, 41, кв. 1.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірності відмови позивачу у реєстрації його як платника податку на додану вартість, у зв’язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд –
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі –залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.
Судді: Губська О.А..
Сауляк Ю.В.