ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" квітня 2011 р.Справа № 18/74/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.    

(відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 04.04.2011р. №237 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

від третьої особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми „Азалія”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2011 року

у справі №18/74/10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Восток”

до відповідача Акціонерного товариства відкритого типу „Южноукраїнський домобудівний комбінат”

в особі ліквідатора ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виробничо-комерційна фірма „Азалія”

про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Восток” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства відкритого типу „Южноукраїнський домобудівний комбінат” в особі ліквідатора ОСОБА_2 про визнання дійсним договору від 27.10.2009р. купівлі-продажу нерухомого майна - столярного цеху д-48м, вартістю 25 тис. грн., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 27.10.2009р. між сторонами по справі, та визнання за позивачем права власності на це майно.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.11.2010р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Виробничо-комерційну фірму „Азалія”.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2011 року у справі №18/74/10 (суддя Міщенко В.І.) позов ТОВ „Восток” задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - столярного цеху д-48м, вартістю 25 тис. грн., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27.10.2009р. між ТОВ „Восток” та АТВТ „Южноукраїнський домобудівний комбінат”; визнано за ТОВ „Восток” право власності на нерухоме майно - столярний цех д-48м, вартістю 25 тис. грн., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з АТВТ „Южноукраїнський домобудівний комбінат” на користь позивача 250 грн. держмита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ТОВ „Восток” є правомірними та обґрунтованими на підставі ст.ст. 220, 334 ЦК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, третя особа (ВКФ „Азалія”) звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, з посилання при цьому на порушення судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційна скарга ВКФ „Азалія” була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 05.04.2011р. колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Савицький Я.Ф., Михайлов М.В., про що 28.02.2011р. винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 04.04.2011р. №237 справа №18/74/10 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.

Позивач (ТОВ „Восток”), відповідач (АТВТ „Южноукраїнський домобудівний комбінат”) та третя особа (ВКФ „Азалія”) в судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 28.02.2011р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ВКФ „Азалія” за відсутністю представників сторін та третьої особи у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ВКФ „Азалія”, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2009р. відбулися біржові торги з продажу активів, які знаходяться на балансі Акціонерного товариства відкритого типу „Южноукраїнський домобудівний комбінат” та розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Об’єктом біржових торгів було нерухоме майно - столярний цех д-48м, вартістю 25000 грн.

Згідно з Протоколом №1 біржових торгів від 27.10.2009р. (а.с. 118) єдиним учасником та переможцем біржових торгів стало Товариство з обмеженою відповідальністю „Восток”, ціна продажу об’єкта біржових торгів склала 25000 грн.

27.10.2009p. між Акціонерним товариством відкритого типу „Южноукраїнський домобудівний комбінат” (Продавець, відповідач) в особі ліквідатора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Восток” (Покупець, позивач) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 8), за умовами п.1.1 якого Продавець передає у власність Покупця основні засоби згідно п.1.2 договору, а Покупець зобов’язується прийняти основні засоби та оплатити за них грошову суму в розмірі 25000 грн., в т.ч. ПДВ 4166,67 грн. згідно акту приймання-передачі.

За п.1.2 договору предметом останнього є столярний цех, д-48м, що знаходиться за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Промисловий майданчик, 6.

Відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору Покупець зобов’язаний оплатити повну вартість основних засобів протягом 10 днів з дати підписання договору. Сторони домовились, що після повного розрахунку факт передачі основних засобів від Продавця до Покупця буде підтверджено актом прийому-передачі між сторонами за договором. Право власності на засоби, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту підписання акту приймання-передачі.

Згідно з п.5.1 договору останній набирає силу з моменту підписання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу від 27.10.2009p. укладений сторонами у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Водночас матеріали справи свідчать про те, що позивач сплатив відповідачу вартість майна відповідно до умов договору, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 30.10.2009р. (а.с. 12) на суму 25000 грн.

27.10.2009р. між сторонами підписано акт приймання-передачі майна (а.с. 11).

27.04.2010p. позивач у листі за вих.№39 (а.с. 15) звернувся до приватного нотаріуса Южноукраїнського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 з проханням нотаріально посвідчити укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2009р.

Листом за вих.№43/01-14 від 28.04.2010р. (а.с. 16) приватним нотаріусом ОСОБА_3 було відмовлено в нотаріальному посвідченні договору з причин ненадання всіх документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Вважаючи, що відмова нотаріуса спричинена тим, що ліквідатор відповідача ОСОБА_2 не з’явилась до нотаріальної контори та не надала необхідні для нотаріального посвідчення договору документи, чим перешкоджає позивачу оформити право власності на придбане ним за договором купівлі-продажу майно, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2009р. та визнання права власності на вказане майно на підставі ст.ст. 220, 334 ЦК України.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, у розумінні ст.ст. 334, 657 ЦК України договори купівлі-продажу нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Водночас слід зазначити, що в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” закріплено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Окрім того, в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2009р. в порушення вимог ст. 657 ЦК України не було нотаріально посвідчено та не було вчинено державну реєстрацію вказаного договору, останній є неукладеним, а отже у задоволенні позову про визнання такого договору дійсним слід відмовити.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги ТОВ „Восток” про визнання за собою право власності на нерухоме майно, яке було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2009р. також не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та необґрунтованими.

До того ж слід зазначити, що згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційний господарський суд вважає, що позивачем у розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України належним чином не доведено факту того, що відповідач дійсно ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2009р. та що вказаний договір саме з цих причин не був нотаріально посвідчений, що в будь-якому разі б зробило неможливим задоволення позову про визнання договору дійсним.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ „Восток” є неправомірним та безпідставним.

За таких обставин апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ВКФ „Азалія” слід задовольнити, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, у задоволенні позову ТОВ „Восток” слід відмовити.

В силу вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, на ІТЗ судового процесу та державного мита за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми „Азалія” задовольнити.

2.Рішення господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2011 року по справі №18/74/10 скасувати.

3.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Восток” відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Восток” (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 8, код ЄДРПОУ 19292376) на користь Виробничо-комерційної фірми „Азалія” (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 1/244, код ЄДРПОУ 19290822) 51 (п’ятдесят одну) грн. держмита за розгляд апеляційної скарги.

5.Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.  

Повний текст постанови підписаний 06 квітня 2011 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

Я.Ф. Савицький

О.Т. Лавренюк