ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

05.04.11 р.                                                                                 Справа № 9/45                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О. А.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до відповідача Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Макіївка

про стягнення заборгованості у розмірі 16 288грн.27коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: ОСОБА_4 – представник (за довіреністю вих. №38 від 11.03.2011р.);

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_2, м. Харків , звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, м. Макіївка, про стягнення заборгованості у розмірі 16 288грн.27коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 13 401грн.60коп., пені в розмірі 512грн.20коп., інфляційних витрат в розмірі 241грн.23коп., 24% річних в розмірі 793грн.08коп. та штрафу в розмірі 1 340грн.16коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №190 Дон від 18.11.2010р., рахунок-фактуру №7252 від 18.11.2010р., накладну №6680 від 18.11.2010р.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду Донецької області, заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з’явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №9068213 Фізична особа – підприємець ОСОБА_3, м. Макіївка станом на 11.03.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа – підприємець.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

18.11.2010р. між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3, м. Макіївка укладений договір №190 Дон, відповідно з п.п.1.1, 1.2 якого постачальник (позивач) зобов’язується поставляти на протязі всього строку дії даного договору покупцю (відповідачу) продукцію, яка є об’єктом торгівлі постачальника, а саме пакувальне обладнання, видаткові матеріали. Покупець зобов’язується приймати у постачальника товар та оплачувати його на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що асортимент та кількість кожної партії товару визначається на підставі заявок покупця та зазначаються у рахунку-фактурі постачальника. Оплата рахунку-фактури або надання довіреності покупцем для отримання товару, зазначеного у рахунку-фактурі, є підтвердженням узгодження зі сторони покупця асортименту, кількості та ціни товару, що постачається за даним договором. Строк поставки не більш 10 календарних днів з моменту отримання заявки покупця та її узгодження у відповідності до п.2.1 даного договору.

В розпорядженні суду відсутня наведена вище заявка покупця, наразі суд не вважає це перешкодою для надання належної юридичної кваліфікації факту поставки.

За твердженням позивача, на виконання умов договору останнім на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 13 401грн.60коп., що підтверджує накладною №6680 від 18.11.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Наразі, наведена накладна не містить безпосереднього посилання на договір №190 Дон від 18.11.2010р., проте суд вважає, що поставка продукції за накладною №6680 від 18.11.2010р. здійснювалась на підставі договору №190 Дон від 18.11.2010р., оскільки наведена накладна містить посилання на рахунок-фактуру №7252 від 18.11.2010р., який, в свою чергу, містить посилання на договір №190 Дон від 18.11.2010р.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного вище товару підтверджується підписом з боку відповідача на зазначеній накладній в графі „Отримав(ла)”, печаткою відповідача, а отже прийнятий відповідачем без заперечень (копія довіреності додана до матеріалів справи).

Згідно п.3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

На сплату продукції, отриманої за наявною у справі накладною, позивачем на адресу відповідача виставлений рахунок-фактуру №7252 від 18.11.2010р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Докази направлення вказаного рахунку на адресу відповідача в матеріалах справи відсутні, проте суд вважає, що зазначений рахунок-фактура наданий відповідачу разом із товаром, отриманим відповідно до накладної №6680 від 18.11.2010р., оскільки зазначена накладна містить посилання на рахунок-фактуру №7252 від 18.11.2010р. Будь-яких претензій відповідача щодо неотримання наведеного рахунку не надходило, доказів зворотного сторонами не представлено, судом не встановлено.

Відповідно до п.3.1 договору оплату за поставлену партію товару покупець здійснює на протязі 5 банківських днів з моменту її поставки.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, кінцевим строком оплати отриманого відповідачем за накладною №6680 від 18.11.2010р. товару є 25.11.2010р.

За твердженням позивача, відповідач вартість отриманого товару не оплатив, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 13 401грн.60коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 13 401грн.60коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 13 401грн.60коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Харків щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 13 401грн.60коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача суму пені в розмірі 512грн.20коп.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.3 договору, за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на протязі періоду, за який сплачується пеня, від суми не сплаченого, але поставленого товару за кожен календарний день прострочення платежу, а у разі перевищення затримки більш 10 банківських днів – додатково штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 512грн.20коп. за період прострочення з 26.11.2010р. по 23.02.2011р.

Розглянувши розрахунок позивача, враховуючи прострочення оплати товару, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 512грн.20коп. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 241грн.23коп. та 24% річних в розмірі 793грн.08коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.4 договору, у випадку прострочення оплати покупець сплачує постачальнику відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 24% річних від суми простроченого платежу.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, розмір інфляційних витрат становить 241грн.23коп. за період прострочення з грудня 2010р. по січень 2011р. та 24% річних становлять суму в розмірі 793грн.08коп. за період прострочення з 26.11.2010р. по 23.02.2011р.

Перевіривши арифметичний розрахунок суми інфляційних витрат та суми 24% річних, суд зазначає, що їх розмір не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 241грн.23коп. та 24% річних в розмірі 793грн.08коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 1 340грн.16коп.

За приписом ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

На підставі зазначеного, у відповідності до п.5.3 договору, розмір штрафу за розрахунком позивача становить 1 340грн.16коп.

Розглянувши наданий розрахунок, суд вважає, що сума штрафу, нарахована позивачем, є обґрунтованою, однак позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

За приписом п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

З приписів зазначених статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки, штраф є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

В даному випадку, оскільки сторони мають специфічний характер своєї діяльності, розмір штрафу, на думку суду, не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення. У зв’язку з зазначеним, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (штрафу).

З огляду на викладене, враховуючи відсутність у позивача збитків (доказів зворотного позивачем не представлено), суд вважає за доцільне вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 1 340грн.16коп. задовольнити частково та зменшити розмір штрафу на 50%.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 50% від суми штрафу, який нарахований позивачем, а саме – 670грн.08коп.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись Інструкцією про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17, ст.ст.509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 232, 233, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

                                                        ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Харків до відповідача, Фізичної особи–підприємця ОСОБА_3, м. Макіївка, про стягнення заборгованості у розмірі 16 288грн.27коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 13 401грн.60коп., пені в розмірі 512грн.20коп., інфляційних витрат в розмірі 241грн.23коп., 24% річних в розмірі 793грн.08коп. та штрафу в розмірі 1 340грн.16коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи–підприємця ОСОБА_3 (за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (за адресою: АДРЕСА_1, 61172, р/р НОМЕР_3 в АТ „УкрСиббанк”, МФО 351005, ІПН НОМЕР_2) суму основного боргу в розмірі 13 401грн.60коп., пеню в розмірі 512грн.20коп., інфляційні витрати в розмірі 241грн.23коп., 24% річних в розмірі 793грн.08коп., штраф в розмірі 670грн.08коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 162грн.88коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 05.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                               Марченко О.А.           

Повне рішення складено 06.04.2011р.