Головуючий у 1 інстанції - Каніщєва Н.О.
Суддя-доповідач - Шишов О.О.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2011 року справа №2а-7394/10/0543
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Шишова О.О.
суддів Шишова О.О. , Дяченко С.П.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селідове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2010 року у справі 2а-7394/10/0543 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Селідове Донецької області, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом в якому вказав, що він є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, до 05.05.2008 р. був визнаний інвалідом 3 групи, потім - 2 групи. Знаходиться на обліку в УПФУ м.Селидове. Він звертався до відповідача з заявою про перерахунок пенсії з проведенням доплати недоотриманих сум, але в перерахунку йому було відмовлено. Вважає, що дії відповідача неправомірні. Просив поновити строк для звернення до суду, визнати дії УПФУ в м.Селидове неправомірними та зобов'язати зробити перерахунок пенсії.
Постановою Селидівського міського суду Донецької області позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Дії Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області щодо відмови ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку і виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії визнані неправомірними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області провести перерахунок пенсії з 01.11.2006 р. по 31.12.2007 р., відповідно до ч. 4 ст. 54, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 67 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги положення постанов Кабінету міністрів від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. Крім того суд безпідставно не застосував вимоги ст.99 КАС України щодо строків звернення до суду за захистом своїх прав. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
ОСОБА_2 віднесений до першої категорії як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1. Згідно довідки Серії 2-18 АГ N 049367 від 21.12.1995 р. позивачу була встановлена 3 група інвалідності у зв'язку з ЛНА на ЧАЕС безстроково.
10.03.2010 року позивач звернувся до УПФУ в м.Селидове Донецької області із заявою про перерахунок пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але йому було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав такого призначення та правомірність здійснення управлінням розрахунку, згідно листа N 46/Г-10-01-01 від 23.03.2010 р.
3 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-4, преамбула якого визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаться виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розділ 8 вищевказаного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4.
Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсій: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на яку має право особа відповідно до зазначених законодавчих aктів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України N 231-У від 05.10.2006 року, який набрав чинності з 31.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки згідно ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах. Виплата зазначеної пенсії відповідно до ст. 53 цього Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до першої категорії, та ці зазначені норми Закону розповсюджуються на позивача як віднесеного до першої категорії.
Частина перша та друга цієї статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у вcіx випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,0 тис. грн.
Частиною 3 статті 54 вказаного Закону (із змінами внесеними згідно із Законом N 3108-4 від 17 .11.2005 року) передбачено, що обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4 (статті 30-35 Закону).
Частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Положення зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з настанням інвалідності або втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою КМУ від 30 жовтня 1997 року N 523 (із змінами та Доповненнями).
Зазначеною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій.
Суд першої інстанції правильно вказав, що якщо нормами статті 49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 ст. 54 даного Закону встановлений нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року N 966-14.
Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року N 2017-Ш, згідно ст.1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону N 2505-4 від 25 березня 2005 і діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний pік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 pік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджений на 2008 pік, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 pік» N 835 від 26.12.2008 року, прожитковий мінімум на одну особу, що втратила працездатність установлено у розмірах, що діяли на грудень 2008 року - у 498 гривен.
Також, п.28 розділу 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 pік та про внесення змін до деяких законодавчих aктів України" були внесені зміни, у тому числі, до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та встановлено розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, для інвалідів ІІІ групи - 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Частини третя та четверта ст. 45 цього Закону замінені чотирма частинами такого змісту:
у вcіx випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з
Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по І групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по ІІ групі інвалідності 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по ІІІ групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по 1 групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по ІІ групі інвалідності 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по ІІІ групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по 1 групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по ІІ групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімyмy для осіб, які втратили працездатність; по ІІІ групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду Укрaїни № 10-рп від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду Укрaїни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу П, пункту 3 розділу ІІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 pік та про внесення змін до деяких законодавчих aктів України" від 28 грудня 2007 року N 107-УІ і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції Укрaїни (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4,6-22,24-10 постановах Кабінету мініcтpів України від 28 травня 2008 року N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» і від 16.07.2008 року N 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», які не підтверджують доводи представника відповідача стосовно того, що нею визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення нижчого рівня пенсій, у тому числі інвaлідам, внаслідок захворювання від аварії на ЧАЕС.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні N 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі N2 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, нерипустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1,3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Правильним є посилання суду першої інстанції на на частину 2 статті 8 КАС України, якою затверджений принцип верховенства права та необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини, з посиланням на рішеннях у справах «Проніна проти України», «Кечко проти України».
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» від 23.02.2006 р., рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції вищезазначених положень Законів, але вважає за необхідне взяти до уваги встановлений законодавством строк давності звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки на думку колегія суддів підстави для його відсутні та доказів з цього привіду з боку позивача не надано.
При встановленні часу з якого необхідно відновити порушене право колегія зазначає наступне.
Рішенням Конституційного суду від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, норми закону від 18.02.2010 № 1691-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» та ЦПК України, відповідно до яких справи, пов’язані з виплатами, що підлягали розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства, визнано такими, що не відповідають Конституції. Тобто вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на вказане, строк звернення позивачем до суду в порядку цивільного судочинства який становив 3 роки з 09 вересня 2010 року зменшився до 6 місяців.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Мельник проти України» зазначено, що у разі зменшення процесуальних строків на оскарження рішень необхідно досліджувати чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявниці.
У пункті 30 вказаного рішення зазначено, що Суд нагадує, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонено нормами Конвенції, і в даному випадку може бути застосоване. Тим не менш коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності. У зв’язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип юридичної визначеності і буде несумісним з нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно положень п.1 статті 35 Конвенції.
Колегія суддів вважає що звертаючись до суду 05 листопада 2010 року позивач міг очікувати на захист свого права протягом 3 років які передували його зверненню.
При таких обставинах колегія вважає зобов’язати відповідача поновити права ОСОБА_2 з 05 листопада 2007 року.
Частина 1 статті 100 КАС України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пунктом 4 частини 1 статті 199 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
При таких обставинах колегія вважає, що постанова суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог за період з 01.11.2006р. по 04.11.2007р. підлягає скасуванню та ці вимоги необхідно залишити без розгляду.
В іншій частині постанову необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-7394/10/0543 – задовольнити частково.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-7394/10/0543 в частині задоволення вимог про визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області та зобов’язання його здійснити перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії, інваліду 3 групи за період з 01.11.2006 по 04.11.2007 року скасувати.
Вимоги про визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області та зобов’язання його здійснити перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії, інваліду 3 групи за період з 01.11.2006 по 04.11.2007 року залишити без розгляду.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-7394/10/0543 в частині задоволення вимог про визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області та зобов’язання його здійснити перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС 1 категорії, інваліду 3 групи за період з 05.11.2007 по 31.12.2007 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
С.П.Дяченко