У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
15.11.07 Справа №21/1/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
- позивача – не з’явився
- відповідача – 1 - Шарай Л.Д., заступника директора з організації управління виробництвом, наказ №161-Д від 01.11.2007р.
- відповідача – 2 - Хотлубея В.Т., керівника, та Соловйова О.В., юрисконсульта, дов.№164 від 10.01.2007р.
- третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство „Трансмаш”, м.Київ, - не з’явився
- прокурора - Толстореброва І.М., посвідчення №301 від 01.03.2006р.
- Регіонального відділення Фонду державного майна по Запорізькій області, - Фалілеєвої Ю.Д., дов.№22/30 від 20.03.2007р.
- розпорядника майна боржника Персюка С.В. (арбітражного керуючого) та його представника - Андрюшиної М.В., дов. від 30.01.2007р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Компанія „Дніпрохолд”, м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 22.08.2007 року
у справі № 21/1-07
за позовом Прокурора м.Бердянська Запорізької області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, м.Київ
до відповідача – 1 - Бердянського державного заводу скловолокна, м.Бердянськ Запорізької області
до відповідача – 2 - Відкритого акціонерного товариства „Компанія „Дніпрохолд”, м.Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Закрите акціонерне товариство „Трансмаш”, м.Київ
про визнання недійсними договорів про сумісну діяльність
Установив:
До господарського суду Запорізької області 29.11.2006р. надійшла позовна заява прокурора м.Бердянська Запорізької області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, м.Київ, до відповідача - Бердянського державного заводу скловолокна, м.Бердянськ Запорізької області, про визнання недійсними договорів про сумісну діяльність №№ 280, 281 від 26.01.2006р. та від 02.06.2006р.
Господарським судом Запорізької області відповідно до ухвали від 04.12.2006р. порушено провадження у справі та призначений розгляд спору.
Також місцевий господарський суд з власної ініціативи - на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у справі у якості відповідача - 2 - ВАТ „Компанія „Дніпрохолд”, м.Запоріжжя.
Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсними з моменту укладення договори про спільну діяльність №280 від 26.01.2006, №281 від 26.01.2006р. та про спільну діяльність у формі простого товариства №3-СД від 02.06.2006р., які укладені між сторонами у справі. Зобов’язав ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” повернути Бердянському державному заводу скловолокна передане за договорами, додатковими угодами до них та актами приймання-передачі майна, стягнув зі сторін судові витрати.
Відповідач – 2, не погоджуючись з прийнятим судовим актом, оскаржив його в апеляційному порядку, вважає судове рішення таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, зазначив, що суд виходив не з фактичних обставин справи, які склалися між сторонами за договорами про спільну діяльність, а зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зокрема, з акту перевірки спільної діяльності КРУ та постанови про порушення кримінальної справи. Жодних інших доказів протиправності договорів про спільну діяльність позивач суду не надіслав. Договори про спільну діяльність почали працювати не з моменту їх підписання, а з моменту їх реєстрації в податковому органі, і одержання дозволів від Міністерства промислової політики України та розпорядника майна. Були відкриті окремі рахунки в банку і усі фінансові операції зі спільної діяльності здійснювалися через ці рахунки, а не через рахунок ВАТ „Компанія „Дніпрохолд”, як значиться у рішенні суду. Суд першої інстанції не врахував рішення господарського суду Запорізької області у справі №10/62/07, в якому проводився уже аналіз оспорюваних договорів на предмет їх відповідності закону. Просить рішення господарського суду Запорізької області скасувати, а позовні вимоги залишити без задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа - Закрите акціонерне товариство „Трансмаш”, м.Київ, зазначила, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а судове рішення залишити без змін.
Відповідач – 1 та розпорядник майна боржника (у справі №19/125/05 про банкрутство відповідача – 1 - Бердянського державного заводу скловолокна) - Персюк С.В. у відзивах вважають оскаржуване рішення місцевого господарського суду незаконним, просять його скасувати та у позові відмовити.
Представники сторін підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї.
Позивач та третя особа у справі не забезпечили явки у судове засідання своїх представників, хоча про місце та час судового процесу повідомлені в установленому законом порядку. Колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду апеляційної скарги за відсутності представників зазначених осіб.
За розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3037 від 14.11.2007року справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), М.В. Мірошниченка та В.М. Хуторного.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
26.01.2006року між ВАТ „Компанія „Дніпрохолд”(Сторона-1) та Бердянським державним заводом скловолокна(Сторона-2) укладений договір про сумісну діяльність за №280, відповідно до умов якого сторони зобов’язались сумісно без створення юридичної особи, для створення умов по оздоровленню населення, розвитку бази відпочинку, шляхом
об'єднання вкладів (майна, грошових коштів та зусиль, інтелектуальної власності) з метою забезпечення ринку курортних та туристичних послуг у сфері рекреації, відпочинку населення на базі відпочинку „Азовчанка”, розташованої за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 79(а.с.19-23 т.1).
Цього ж дня між ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” та Бердянським державним заводом скловолокна(Сторона-2) укладений договір про сумісну діяльність за №281, відповідно до якого сторони зобов’язались сумісно без створення юридичної особи, для створення умов по оздоровленню населення, розвитку бази відпочинку, шляхом об'єднання вкладів(майна, грошових коштів та зусиль, інтелектуальної власності) з метою забезпечення ринку курортних та туристичних послуг у сфері рекреації, відпочинку населення на базі „Меотида”, розташованої за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова,73-А (а.с.12-15 т.1).
Проаналізувавши положення двох вказаних договорів, апеляційним судом встановлено, що вони автентичні один одному крім визначення об’єктів договорів. Так, у договорі за №280 йдеться мова про здійснення сумісної діяльності щодо надання послуг по відпочинку на базі „Меотида”, а у договорі за №281 про здійснення такої діяльності на базі „Азовчанка”, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати вимоги щодо визнання недійсності вказаних договорів спільно, без дублювання положень цих двох договорів.
Так, розділом 6 („Внески та частки сторін”) договорів за №№280,281 встановлено, що внесок сторони-1 – це кошти, надані стороні-2 за період дії договору на цілі сумісної діяльності, а також обладнання та інші матеріально-технічні ресурси, інтелектуальна власність, ділова репутація та ділові зв’язки. Вид обладнання та його кількість, матеріально-технічні ресурси та їх кількість визначаються додатковими угодами та іншими підтверджуючими документами. Частка сторони-1 складає 50%. Внесок сторони-2 – майно, необхідне для досягнення цілей, передбачених цим договором, а також особиста трудова участь. Перелік майна визначається додатковими угодами. Частка сторони-2 складає також 50%.
Розділ 7 („Загальне майно сторін за цим договором”) містить положення наступного змісту: „Грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті сумісної діяльності є спільною власністю сторін та кожна з них не вправі розпоряджатись цим майном без другої сторони. Спільне майно сторін враховується на окремому балансі сторони-1, який ведеться у порядку, погодженому зі стороною-2. Кошти та майнові внески сторін до сумісної діяльності приймаються частками та визначаються за балансом витрат на сумісну діяльність, який може корегуватись додатковими угодами до цього договору.”.
Також, 02.06.2006року між ВАТ „Компанія „Дніпрохолд”(Сторона -1) та Бердянським державним заводом скловолокна (Сторона - 2) укладений договір №3-СД (а.с. 103-108 т.4), відповідно до якого сторони зобов’язались діяти спільно без утворення юридичної особи у сфері виробництва скловолокна, базальтових волокон та виробів на їх основі, шляхом об'єднання вкладів та зусиль з метою забезпечення ринку виробами на основі скловолокна та базальтових волокон.
Розділом 5 цього договору („Внески та частки сторін”) сторонами встановлено, що внеском сторони-1 є кошти, інтелектуальна власність, ділова репутація та ділові зв’язки, а внеском сторони-2 є майно, трудова участь, професійні знання, технологічні та інші наробітки у сфері виробництва скловолокна, базальтових волокон та виробів на їх основі. Перелік майна, яке є внеском сторони-2, вказаний у додатку №2, який є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.4 договору зазначено, що при укладанні цього договору кожна із сторін гарантує, що має право на передання майна та майнових прав до сумісної власності, що їх права на внесення внеску за цим договором та участь у сумісній власності не обмежені.
Відповідно до п.5.5 договору при його укладанні сторони вважають, що внески кожної із сторін за цим договором вважаються рівними по вартості та доля кожної із сторін складає - 50%.
Розділ 6 договору („Сумісне майно сторін за договором”) містить положення про те, що внесені кожною із сторін грошові та майнові внески, а також майно, створене або придбане в результаті сумісної діяльності, рівно як і отримані від такої діяльності плоди та доходи, є сумісною частковою власністю сторін. Розмір частки сторони у сумісній частковій власності дорівнює їх долі, визначеній пунктом 5.5 цього договору.
Оцінивши та проаналізувавши умови зазначених вище договорів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання їх недійсними.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Стаття 1131 цього ж кодексу зазначає, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Як вбачається з положень усіх трьох спірних договорів сумісна діяльність сторін здійснюється на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство). Отже, між сторонами по суті укладені договори простого товариства, за яким сторони-учасники беруть зобов'язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (Стаття 1132 Цивільного кодексу України).
Цивільний кодекс України детально регламентує договір простого товариства та визначає, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ст.1133 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Отже, законом чітко визначено, що внески сторін у будь-якій формі, передані на виконання умов договору простого товариства, є спільною або спільною частковою власністю.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відносно Бердянського державного заводу скловолокна ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.06.2005року (долучена до матеріалів справи) порушено справу про банкрутство, введена процедура розпорядження майном, призначений розпорядник майна.
Відповідно до статті 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином.
Згідно з положеннями Статуту Бердянського державного заводу скловолокна (долучений до матеріалів справи), підприємство створено на державні власності і підпорядковане Міністерству промислової політики України. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання (стаття 4 Статуту).
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Статтею 141 Господарського кодексу України також встановлено, що до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.
Відповідно до Указу Президента України від 21.09.2001року за №849/2001, яким було затверджено Положення про Міністерство промислової політики України, яке до речі діяло на момент укладання спірних договорів, до завдань вказаного Міністерства, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики, належить виконання відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності.
Як вже зазначалось вище, майно Бердянського державного заводу скловолокна є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Статтею 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки майно заводу належить державі, а функції управління цим майном покладено на Міністерство промислової політики України, то будь-які правочини щодо цього майна повинні бути погоджені та затверджені цим органом державної влади. А враховуючи те, що відносно заводу порушена справа про банкрутство, то в силу положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вказані правочини щодо майна підприємства-боржника повинні бути погоджені й розпорядником майна (ст.13 п.13 вказаного Закону).
Матеріали справи містять у собі листування сторін за договорами спільної діяльності щодо погодження умов цих договорів. Проаналізувавши листи-повідомлення Міністерства
промислової політики України, колегією суддів з’ясовано, що уповноваженими особами Міністерства дійсно розглядались договори про сумісну діяльність, які на той час мали намір укласти ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” та Бердянський державний завод скловолокна, але з усіх цих листів вбачається, що Міністерство не заперечувало проти їх укладення, однак при цьому у них зазначено, що укладання підприємством державної власності договорів можливе лише у формі без об'єднання вкладів учасників та передачі його майна до спільної власності, також за умови погодження договорів з розпорядником майна та відповідність цих договорів вимогам чинного законодавства (а.с.35-37 т.4). З повідомлення Міністерства від 05.09.2006року (а.с.37 т.4) вбачається, що Міністерство за наслідками розгляду договору від 02.06.2006року за №3-СД пропонує внести до нього зміни, зокрема, пункт 6.1 цього договору викласти у наступній редакції: „Грошові і майнові вклади сторін, якими вони володіли на праві власності, а також внесене сторонами майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, не є їх спільною частковою власністю. Майно для ведення спільної діяльності сторін надають на праві користування…”
Також цим листом Міністерство вказує на необхідність приведення у відповідність додаткових угод, якими затвердженні переліки майна, яке передається сторонами на праві користування для ведення спільної діяльності, і надати їх для погодження Міністерству. У разі не внесення в договір про спільну діяльність вказаних у цьому повідомленні змін договір вважається недійсним.
До матеріалів справи також долучено клопотання Міністерства промислової політики України від 29.12.2006року (а.с.1 т.2), надісланого до господарського суду Запорізької області після порушення провадження у даній справі, з якого також вбачається, що Міністерство за наслідками розгляду проектів договорів про сумісну діяльність за №280, 281 та за №СД-3 погодило можливість їх укладання на умовах без об'єднання вкладів учасників та передачі державного майна до спільної діяльності, а лише для використання.
Тобто, Мінпромполітики неодноразово висловлювало свою позицію щодо укладання Бердянським державним заводом скловолокна договорів про сумісну діяльність, але жодного разу не було надано згоди на їх укладання. Колегія суддів вважає, що Міністерством промислової політики України, як органом, уповноваженим здійснювати управління майном заводу, не було надано згоди у відповідності до положень чинного законодавства.
Матеріали справи містять повідомлення розпорядника майна - Персюка С.В., відповідно до якого розпорядник майна висловлює свою незгоду з умовами договорів про сумісну діяльність, оскільки останні суперечать пропозиціям Мінпромполітики щодо виключення з договорів положень про передання майнових внесків до спільної власності (а.с.121 т.3). Слід зауважити, що лист розпорядника майна із запереченнями щодо укладання договорів, датований 16.08.2006року, тобто, після строків (дати укладання), вказаних у договорах про сумісну діяльність. Повідомлення Мінпромполітики щодо укладання договорів також були кореспондовані після дати укладання спірних договорів.
У відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні розпорядник майна зазначив, що ним були погоджені договори про сумісну діяльність, але із застереженням щодо приведення цих договорів у відповідність до вимог, які ставились Міністерством.
Звертаючись до умов спірних договорів, колегія суддів звертає увагу на те, що за договорами №280,281, як вже зазначалось вище, грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті сумісної діяльності є спільною власністю сторін та кожна з них не вправі розпоряджатись цим майном без другої сторони. Розділ 6 договору №СД-3 всупереч вимогам Мінпромполітики містить положення про те, що внесені кожною із сторін грошові та майнові внески, а також майно, створене або придбане в результаті сумісної діяльності, рівно як і отримані від такої діяльності плоди та доходи, є сумісною частковою власністю сторін.
Положеннями статті 355 та 356 Цивільного кодексу України встановлено, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Договори про сумісну діяльність укладені між ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” та Бердянським державним заводом скловолокна, які містять у собі умови виникнення права сумісної власності, заснованої на майнових активах державного підприємства, саме і є тими правочинами, на підставі яких набувається право власності.
У даному випадку право спільної власності належить сторонам за договорами щодо майна, яке вноситься стороною-2 - Бердянським державним заводом скловолокна, тобто державного майна. При здійснені такого правочину порушується чинний порядок передачі державного майна третім особам, який діє на даний час.
Отже, на підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що при укладанні договорів про спільну діяльність від 26.01.2006року за №№ 280,281 та від 02.06.2006року за №3-СД, у сторін за цими договорами не було погодження Міністерства промислової політики України та розпорядника майна Персюка С.В., як того вимагають положення чинного законодавства, крім того, усі три договори містять положення про перехід до спільної власності внесків сторін, зокрема, державного заводу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку, що на момент укладення договорів, особа, яка підписала їх, як уповноважений представник від сторони-2 – Бердянського державного заводу скловолокна, діяло без відповідного дозволу Міністерства промислової політики України та розпорядника майна, а також умови договорів суперечать вимогам чинного законодавства, а саме, містять умови переходу державного майна у спільну власність до сторони-2 та сторони-1 - ВАТ „Компанія „Дніпрохолд”. Враховуючи зазначене, договір про сумісну діяльність від 26.01.2006року за №280, договір про сумісну діяльність від 26.01.2006року за №281 та договір від 02.06.2006року про сумісну діяльність у формі простого товариства №3-СД слід визнати недійсними, застосувавши положення статті 216 Цивільного кодексу України, щодо повернення сторонами одержаного на виконання цих правочинів.
Господарським судом Запорізької області при розгляді справи та вирішення спору по суті не було досліджено повністю умови спірних договорів та положень щодо правового статусу майнових внесків сторони-2, що вказує на неповне з'ясування обставин справи, але висновки суду першої інстанції (резолютивна частина рішення) відповідають фактичним обставинам справи, що виключає зміну або скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та повернення майна, переданого за актом приймання-передачі майна відповідно до додаткової угоди № 2 к договору № 280 від 26.01.06; приймання-передачі від 02.06.06 до додаткової угоди №2 до договору №281 від 26.01.06 та актами приймання-
передачі: від 26.06.06 (додаток №1) до договору №3-СД від 02.06.06; від 02.06.06 до договору №3 –СД.
Посилання заявника апеляційної скарги на факт встановлення дійсності спірних договорів у рішенні господарського суду Запорізької області від 15.01.2007року у справі №10/62/07 за позовом Бердянського державного заводу скловолокна до ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” про припинення дії договору (а.с.52 т.5), колегією суддів не приймається, оскільки із змісту вказаного рішення вбачається, що по даній справі вирішувалось питання неналежного виконання ВАТ „Компанія „Дніпрохолд” зобов'язань, прийнятих на себе відповідно до договорів про спільну діяльність, але жодним чином не досліджувалось питання щодо дійсності цих договорів, тобто, господарським судом у цьому разі не було навіть встановлено їх правової природи та не надано оцінки умовам та положенням цих договорів.
Також не приймаються посилання апелянта про те, що фактично передане майно Бердянським державним заводом скловолокна на виконання договорів про сумісну діяльність не є майновими внесками у розумінні укладених договорів. У даному випадку розглядається відповідність умов самих договорів вимогам чинного законодавства без урахувань фактично здійснених сторонами за цими договорами дій. Сторони не позбавлені можливості за умови дійсності договорів укладати додаткові угоди щодо передання майна заводу, саме як майнових внесків, право власності на які стає сумісним. Крім того, як вже зазначалось вище, Цивільний кодекс України детально регламентує умови укладання договорів про сумісну діяльність та чітко надає тлумачення терміну „вклади сторін”, під яким слід вважати - все те, що сторона вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ст.1133 Цивільного кодексу України). Тобто, законодавець чітко визначив що все те, що сторона вносить у спільну діяльність, є вкладом учасника, а тому правова природа майна не може змінюватись за погодженням сторін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного рішення господарського суду Запорізької області слід залишити без змін.
Керуючись статтями 101-106 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Компанія „Дніпрохолд”, м.Запоріжжя, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 22.08.2007 року у справі №21/1/07 - без змін.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.