У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
05.12.07 Справа №2/2/544
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Лоли Н.О.
за участю представників:
позивача – Челенюк Н.М., юриста, дов. №662 від 29.10.2007р.
відповідача – Теремецької О.О., дов. №10/11734 від 26.11.2007р.
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м.Запоріжжя – Лежавської Т.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Новомиргородського виробничого управління житлово-комунального господарства Новомиргородської міської ради, м.Новомиргород Кіровоградської області
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 11.09.2007р.
у справі № 2/2/544
за позовом Новомиргородського виробничого управління житлово-комунального господарства Новомиргородської міської ради, м.Новомиргород Кіровоградської області
до Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ленінський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м.Запоріжжя
про визнання наказу таким, що не підлягає задоволенню
Установив:
Згідно з рішенням господарського суду Запорізької області від 28.03.2002р. у справі №2/2/544 за позовом Новомиргородського виробничого управління житлово-комунального господарства Новомиргородської міської ради, м.Новомиргород Кіровоградської області, до Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя, про стягнення заборгованості, з останнього стягнуто на користь позивача 68.049грн.04коп. основного боргу, 680грн.49коп. державного мита та 69грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення набрало законної сили, видано наказ на виконання рішення суду.
07.06.2002р. державною виконавчою службою у Ленінському районі м.Запоріжжя відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду у цій справі.
У цей же день постановою ДВС у Ленінському районі м.Запоріжжя виконавче провадження з примусового виконання наказу №2/2/544 зупинено у зв’язку з порушенням 12.12.2001р. господарським судом Запорізької області провадження у справі №5/5/466 про банкрутство відповідача - ВАТ „Дніпроенерго” та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.
У газеті „Голос України” 04.06.2002р. за №99 відповідно до статті 11 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з метою виявлення усіх кредиторів опубліковане оголошення про порушення провадження у справі №5/5/466(01) про банкрутство ВАТ „Дніпроенерго”.
29.08.2007р. відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про визнання наказу у справі №2/2/544 таким, що не підлягає виконанню.
Розглянувши заяву відповідача - ВАТ „Дніпроенерго”, місцевий господарський суд ухвалою від 11.09.2007р. у справі №2/2/544 на підставі статей 86 та 117 Господарського процесуального кодексу України визнав наказ господарського суду Запорізької області від 20.04.2002р. таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи таке рішення наступним.
Частиною 4 статті 117 ГПК України, статтями 11, 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ч.1 ст.598 ЦК України згідно з якими господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково; - після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Але позивач, вимоги якого до боржника – ВАТ „Дніпроенерго” виникли до порушення провадження у справі про банкрутство останнього, з такими вимогами не звертався в установленому Законом порядку, а тому його вимоги є погашеними, а наказ по примусовому виконанню рішення таким, що не підлягає виконанню. Погашення вимог кредиторів щодо цивільно-правових зобов’язань, що відбувається внаслідок застосування частини 2 статті 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, слід вважати припиненням цих зобов’язань відповідно до ч.1 статті 598 ЦК України.
Не погодившись з винесеною ухвалою, позивач оскаржив її до суду апеляційної інстанції, просить її скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні викладених у заяві вимог. В обґрунтування своїх доводів посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, заявник та його представник вважають, що суд безпідставно послався на статтю 598 ЦК України, Закони України „Про виконавче провадження” та „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, які не передбачають визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. На його думку внаслідок санації відповідача його платоспроможність може бути відновлено, справу про банкрутство буде припинено, і перешкод для виконання наказу не буде. Згідно з Конституцією України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, а згідно зі статтею 116 ГПК України виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. А тому, визнавши наказ таким, що не підлягає виконанню, місцевий господарський суд порушив конституційні права позивача.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає ухвалу законною та обґрунтованою, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу – без змін.
Державна виконавча служба у відзиві на апеляційну скаргу вказала, що на підставі оскаржуваної ухвали державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Представники сторін підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Представник державної виконавчої служби погодився з позицією відповідача та його представника.
Згідно з розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3183 від 04.12.2007р. справу №2/2/544 передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого), Мірошниченка М.В. та Хуторного В.М.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, а також вивчивши судову практику вищих судових інстанцій з аналогічних справ, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За рішенням господарського суду Запорізької області від 28.03.2002р. у справі №2/2/544 з ВАТ „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя, на користь Новомиргородського виробничого управління житлово-комунального господарства Новомиргородської міської ради, м.Новомиргород Кіровоградської області, стягнуто 68.049грн.04коп. основного боргу, 680грн.49коп. державного мита та 69грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення набрало законної сили, видано наказ на виконання рішення суду.
07.06.2002р. відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м.Запоріжжя (далі-ВДВС Ленінського РУЮ) відкрито виконавче провадження з примусового виконання названого рішення господарського суду Запорізької області.
12.12.2001р. ухвалою господарського суду Запорізької області порушено провадження у справі № 5/5/466 про банкрутство ВАТ„Дніпроенерго”, м.Запоріжжя, та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, про що було опубліковано оголошення у газеті „Голос України” від 04.06.2002р. за №99.
Протягом 30 днів з моменту опублікування названого оголошення позивач у справі не звернувся в установленому порядку із заявою з вимогами до боржника та відповідні вимоги не були включені до реєстру вимог кредиторів, затвердженого господарським судом.
Постановою ВДВС Ленінського РУЮ від 07.06.2002р. виконавче провадження з примусового виконання наказу від 20.04.2002р. № 2/2/544 було зупинено з мотивів порушення господарським судом справи № 5/5/466 про банкрутство ВАТ„Дніпроенерго”.
Причиною спору у даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для визнання наказу від 20.04.2002р. № 2/2/544 таким, що не підлягає виконанню.
У прийнятті рішення про задоволення заяви ВАТ „Дніпроенерго” про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 20.04.2002р. у справі №2/2/544 таким, що не підлягає задоволенню, місцевий господарський суд керувався тим, що вимоги позивача виникли до порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ„Дніпроенерго”, і відповідно до статті 14 Закону позивач повинен був у 30-денний строк подати до суду письмову заяву з вимогами до боржника.
Проте з таким висновком господарського суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло причин, з яких наказ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов’язується саме з відсутністю у боржника обов’язку сплатити борг за таким наказом. Однак у даному разі відсутні підстави для звільнення ВАТ „Дніпроенерго” від сплати заборгованості, визнаної рішенням суду, що набрало чинності.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Згідно з частиною п’ятою статті 124 Конституції України та статтею 115 ГПК України судове рішення є обов'язковим до виконання на всій території України і виконується в порядку, визначеному Законом України „Про виконавче провадження”.
Відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов’язковість рішень суду.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 4-5 вказаного кодексу, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Враховуючи й те, що відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, то господарським судом першої інстанції порушені і норми п. 1 ст. 6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, згідно з якою кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні доведеності будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У розумінні вищенаведеної норми право на суд включає, у тому числі, і виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що суд, визнавши наказ у цій справі таким, що не підлягає виконанню, порушив право позивача на справедливе судове рішення (право на суд), що включає і право на виконання судового рішення.
Зазначена позиція наведена і в модельних рішеннях Європейського суду з прав людини.
За змістом пункту 8 статті 34 Закону України „Про виконавче провадження” виконавче провадження з виконання рішення суду підлягає обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з пунктом 4 статті 12 Закону забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Статтями 34, 37, 40, 401 Закону України „Про виконавче провадження” не передбачено повернення виконавчого документа чи припинення виконання рішення суду з підстав, вказаних у статті 14 Закону. Натомість пунктом 7 статті 37 Закону України „Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом, але як зазначено вище, у даний час здійснюється процедура санації боржника, а не ліквідації.
Таким чином, з огляду на наведені законодавчі положення, висновок господарського суду про наявність підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є помилковим.
Відповідну правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 31.10.2006р. № 06/349 у справі № 9/464-пн, постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2007р. у справі №3/1/657, від 17.07.2007р. у справі №2/5/2146 (долучено до матеріалів справи) та інших.
За таких обставин оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а заява ВАТ „Дніпроенерго” про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, – залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 101-106 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Новомиргородського виробничого управління житлово-комунального господарства Новомиргородської міської ради, м.Новомиргород Кіровоградської області, задовольнити, ухвалу господарського суду Запорізької області від 11.09.2007р. у справі №2/2/544 скасувати, у задоволенні заяви про визнання наказу у справі №2/2/544 таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.