У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
01.11.07 Справа №13/61-пд
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Кагітіна Л.П. , Юхименко О.В.
секретар судового засідання Лола Н.О.
за участю представників сторін від позивача: не з’явився
від відповідача: Анісімов В.В. за дов. № 07/1317-07 від 08.10.07р.
експерт: не з’явився
розглянувши матеріали справи № 13/61-пд та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго”, м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 17.01.2006р. у справі №13/61-ПД
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Приазовський”, с. Озеряни Генічеський район Херсонська область
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго”, м. Херсон
про визнання недійсними укладених між сторонами угод про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.01.2006р. у справі №13/61-пд (суддя Закуріна М.К.) провадження у справі в частині визнання недійсною угоди про реструктуризацію від 23 липня 2002 року припинено, в іншій частині позовні вимоги задоволено та визнано недійсною укладену між ВАТ “Енергопостачальною компанією “Херсонобленерго” та СТОВ “Приазовський” 10 вересня 2003 року угоду №1196/1 “Про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості”. Судові витрати покладено на відповідача.
Рішення суду мотивовано тим, що предмет спору в частині визнання угоди від 23.07.2002р. недійсною відсутній, оскільки дана угода припинила свою дію після укладення угоди про реструктуризацію від 10.09.2003р. В частині визнання недійсною угоди від 10.09.2003р. місцевий господарський суд зазначив, що помилковість укладення між сторонами правочину проявляється саме в тому, що у керівництва позивача не було належних доказів виникнення заборгованості та її існування, і у неможливості визначити у зв’язку з цим перебігу строку позовної давності на час підписання угоди про реструктуризацію від 10.09.2003р. Крім того, під впливом погроз у відключенні від електропостачання останній змушений був підписати спірні угоди.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 17.01.2006р. у справі № 13/61-пд та відмовити позивачу у задоволені позову. Заявник апеляційної скарги зазначає, що ті обставини, які суд визнав у рішенні тиском відповідача, котрий проявився в погрозах відключення позивача від електромережі, є не доведеними. Надсилання відповідачем повідомлень про відключення є не погрозою, а вимогою законодавства про електроенергетику. До того ж вказана угода №1196/1 була укладена за його власним проханням, про що свідчить листування сторін. Представник у судових засіданнях підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі, і зазначив, що угода №1196/1 від 10.09.2003р. про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості укладена була на підставі акту звірки №1196 від 01.08.2003р., якому зокрема судом першої інстанції не дана правова оцінка. Наявними первинними документами підтверджується нарахування сум за спожиту електроенергію. Відсутність таких документів у позивача з вини саме відповідача є неможливою, оскільки звіти про обсяги спожитої електроенергії надаються позивачем, акти про порушення ПКЕЕ погоджені ним, акти звірки взаєморозрахунків підписані останнім, а строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, стосується подання позовів, а не відсутності чи наявності заборгованості між сторонами. Таким чином, на думку відповідача вищевикладені обставини свідчать про відсутність дії помилки при укладенні угоди №1196/1 від 10.09.2003р., а сума заборгованості зазначена в угоді відповідає дійсним обставинам.
У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до неї позивач зазначає, що укладена між сторонами угода про реструктуризацію №1196/1 від 10.09.2003р. є недійсною, оскільки позивач, укладаючи угоду діяв під впливом помилки та погроз з боку відповідача про припинення енергопостачання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення та телефонограми. Зміст угоди про реструктуризацію боргу полягає у визнанні боржником свого боргу та зобов’язанні сплатити цей борг частинами протягом певного строку. Але позивач не споживав такого обсягу електроенергії на суму зазначену у спірних угодах тому і не є боржником у зобов’язанні про постачання електроенергії та не повинен був ці зобов’язання виконувати. Відповідач не надав доказів виникнення таких зобов’язань у позивача. Заявник апеляційної скарги вказує, що у підприємства позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, на підставі яких можливо б було встановити момент виникнення боргу, підстави для виконання грошового зобов’язання (акти, рахунки, докази отримання цих документів, звіти, тощо). Представники у судовому засіданні підтримують доводи, викладені у відзиві на апеляцій скаргу, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні 19.10.2007р. позивач надав заяву, в якій просить зупинити провадження у даній справі до прийняття рішення по справі №10/348-пд-07. Колегія суддів розглянула дане клопотання і залишила його без задоволення, оскільки спір у справі №10/348-пд-07 про визнання недійсним договору на користування електричною енергією №1196 від 10.07.1997р., у розумінні статті 79 ГПК України, не пов'язаний з розглядом спору у даній справі. Підстави, які заявлені для визнання даного договору у даній справі, є іншими.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.03.2006р. апеляційна скарга ВАТ “Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго”прийнята та призначена до розгляду на 28.04.2006р. У зв’язку з нез’явленням представників сторін, призначення судової експертизи та витребування додаткових документів, які необхідні для розгляду справи, у судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви, розгляд справи відкладався.
Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду від 19.10.2007р. №2840 справу передано для розгляду колегії суддів у складі головуючий суддя Мойсеєнко Т.В., суддів Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.
Від представників сторін, що приймали участь у судовому засіданні, надійшло клопотання про відмову від здійснення стенографічного аудіо-відеозапису судового процесу.
За згодою представників сторін, які приймали участь у судовому засіданні 01.11.2007р., оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, взявши доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до п. 1.2 статуту СТОВ «Приазовський» створено в процесі реорга-нізації та є юридичним правонаступником КСП «Приазовський».
СТОВ набуло статусу юридичної особи та зареєстровано в якості суб’єкта підприємницької діяльності 03.03.2000р.
12 квітня 2000р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 1196 на користування електричною енергією, на підставі якого відповідач постачав електро-енергію позивачу на об’єкти, зазначені у додатку до цього договору, серед яких, зокрема і населення сіл Озеряни, Комісарівка, Перекоп, школа, дітсадок, вуличне освітлення, господарські об’єкти тощо (а.с.70-75,т.2).
8 квітня 2002 року сторони уклали новий договір № 1196 на постачання електрич-ної енергії, згідно умов якого постачання електроенергії здійснювалося лише на госпо-дарські об’єкти СТОВ «Приазовський»(а.с76-80,т.2).
23.07.2002р. між ВАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (Кредитор) та ТОВ «Приазовський» (Боржник) укладено угоду №1196/1 про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості (том1 а.с.46), за умовами якої Боржник визнає у повному обсязі заборгованість перед Кредитором, що утворилась за договором про постачання електричної енергії №1196 від 12.04.2000р.у сумі 1 716 817,12грн. станом на 01.07.2002р. відповідно до акту звірки розрахунків №1196/7 від 01.07.2002р. Боржник зобов’язався сплатити в період з липня 2002р. по липень 2004р. 1 716 817,12грн., з яких: 1 036 788,13грн. – заборгованість за активну спожиту електроенергію; 79543,62грн. – податок на додану вартість від вказаної суми; 94802,69грн. – заборгованість понад договірне споживання; 113756,47грн. – пеня; 305735,7грн. – інфляція; 86190,51грн. – 3% річних. У даній угоді врахована заборгованість відповідача перед позивачем за зерно на суму 34570,90грн. за зерно 2001р. Дана угода підписана керівниками позивача та відповідача і скріплена печатками сторін угоди.
Повідомленням від 17.07.03р. №1196 відповідач попередив позивача про припи-нення 22.07.03р. постачання позивачу електроенергії, оскільки останній не погасив заборгованість за електроенергію на суму 3258,65грн. +1031260,80грн. без ПДВ.(а.с.90, т.4).
05 вересня 2003р. відповідач направив телефонограму про відключення об’єктів відповідача від електропостачання без попередження у зв’язку з невиконання графіку реструктуризації боргу та неукладенням нового графіку до 10.09.03р.(а.с.44,т.1).
10.09.2003р. між ВАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (Кредитор) та ТОВ «Приазовський» (Боржник) укладено угоду №1196/1 про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості (том1 а.с.8), за умовами якої Боржник визнає у повному обсязі заборгованість перед Кредитором у сумі 1 723 193,65грн., відповідно до акту звірки розрахунків №1196 від 01.08.2003р., де 1029984,17грн. – заборгованість за активну спожиту електроенергію; 90357,11грн. – податок на додану вартість від вказаної суми; 107150,88грн. – понад договірне споживання; 71119,12грн. – пеня; 333393,05грн. – інфляція; 91189,23грн. – 3% річних. Згідно п.2.1 спірної угоди боржник зобов’язався починаючи з 10.09.2003р. щомісячно протягом 8 місяців перерахувати на рахунок Кредитора платіж з реструктуризованої суми, за яким наступив строк оплати, з обов’язковим перерахуванням коштів за поточне споживання активної електроенергії. Дана угода також підписана керівниками та скріплена печатками сторін угоди.
Позивач просить визнати вказані угоди недійсними, з тих підстав, що позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: помилка, на думку позивача, полягала у тому, що позивач не був проінформований про фактичний розмір боргу, про його дійсну наявність, про документи, на підставі яких відповідач заявляв свої майнові вимоги про стягнення боргу. Також вказує, що помилка при укладенні спірних угод поєднана з погрозами з боку відповідача, який є монополістом на ринку постачання електроенергії, про припинення електропостачання до моменту погашення спірної заборгованості або укладення договору про реструктуризацію боргу. Вимоги позивача ґрунтуються на положеннях статей 203, 229, 233 ЦК України.
Відповідно до ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, перегля-даючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в свою чергу рішення суду першої інстанції слід скасувати частково з наступних підстав.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосо-вуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладання угод від 23.07.2002р., від 10.09.2003р. виникли до 01.01.2004 року, господарський суд оцінює спірні відносини сторін відповідно до діючих на момент укладання договору норм законодавства. Даний висновок суду підтверджується п.10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням угод недійсним” від 12.03.1999р. № 02-5/111(з послідуючими змінами), відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Цивільно – правові відносини на момент укладення угод регулювались Цивільним кодексом Української РСР в редакції 1963р.
Згідно статей 56, 57 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.
Відповідно до положень пункту 13 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, а укладені внаслідок обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною - за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.
Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки статті 56 ЦК України. У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
Погроза може вважатися підставою для визнання угоди недійсною, коли з обставин, які склалися на момент укладення угоди, вбачається, що відмова учасника угоди або його представника від укладення угоди могло спричинити шкоду законним інтересам зазначених осіб чи однієї з них.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України №11 від 29.12.1976року “Про судове рішення” (із змінами), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Виходячи з положень чинного законодавства та змісту самої угоди, предметом правочину про реструктуризацію боргу є певна сума, яка за згодою сторін реструктуризується (відстрочка сплати сум на визначений термін (строк)). Тобто, істотними умовами договору реструктуризації боргу, є безпосередньо наявний борг (фактичний розмір заборгованісті) боржника та визначений сторонами строк, у який ця заборгованість підлягає сплаті. Реструктуризації підлягають дійсні грошові зобов’язання, що вже виникли на момент укладання угоди про реструктуризацію. Недійсність зобов’язання веде до недійсності угоди про реструктуризаціїю цього зобов’язання.
У спірних угодах про реструктуризацію боргу не зазначено періоду виникнення заборгованості. Однак, з матеріалів справи, а саме: з актів звірок взаємних розрахунків (а.с.88-90,т.3, 78,79,т.5) та пояснень сторін слідує, що заборгованість, яка є предметом спірних угод, розраховується за період ще до 11.08.97р. та відповідно до 01.07.02р. та 01.08.03р.
Споживання електроенергії до 12.04.2000р. здійснювалося правопопередниками позивача, а саме: КСП «Приазовський» та КСАП «Приазовський», на підставі договорів на користування електричною енергією № 1196 від 03.01.1991р., від 10.07.97р.(а.с.61-69,т.2). Факт правонаступництва позивача(в наслідок перетворення) підтверджується п.1.2 Статуту позивача та іншими матеріалами справи(а.с.36,т.3, а.с.20,т.4) і самим позивачем не заперечується. Також, згідно вимог ч.5 ст.59 ГК України у разі перетво-рення суб’єкта підприємницької діяльності в інший до новоутворенного суб’єкта госпо-дарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарю-вання. Про правонаступництво свідчить також однаковий ідентифікаційний код підприємств правопопередників і позивача.
Разом з тим, у спірній угоді про реструктуризацію боргу від 23.07.02р. вказано, що заборгованість у сумі 1716817,12 грн. утворилася за договором № 1196 від 12.04.2000р. Однак, позивач за договором № 1196 від 12.04.2000р. не брав на себе обов’язку сплатити вазану суму та за даним договором за період з 12.04.00р.( тобто з моменту його укладання) та до 01.07.02р. не спожив електроенергії на суму 1716817,12 грн., в тому числі 1036788,13грн.-активної електроенергії. З наданого відповідачем розрахунку( а.с. 81,82, т.2) слідує, що за період квітень 2000р. по 01.07.2002р. СТОВ «Приазовський» тільки нараховано згідно рахунків 286874,79грн. Але з матеріалів справи вбачається, що у зазначений період 2000р.- червень 2002р позивач здійснював оплату спожитої електроенергії в розмірі відповідно даним аналітичного обліку ВАТ «ЕК «Херсон-обленерго» 154304,12грн.(за 2000р.- 65036,01грн. + за 2001р.- 34387,21грн. + за січень-червень 2002р.- 548880,90грн.)(додаток №2 до висновку експертизи).
З наведеного слідує, що за договором № 1196 від 12.04.2000р. у СТОВ «Приазовський» не виникло зобов’язань на суму 1716817,12 грн. і на момент укладання спірної угоди №1196 про реструктуризацію боргу від 23.07.02р. такої заборгованості не існувало. Позивач укладаючи цю спірну угоду помилився, щодо розміру зобов’язань, які утворилися за договором № 1196 від 12.04.2000р. Таким чином, така істотна умова спірної угоди від 23.07.02р., як розмір заборгованості є недійсною, що тягне за собою недійсність всієї угоди.
Крім того, Запорізьким апеляційним господарським судом по даній справі була призначена судова експертиза, за результатами якої встановлено, що заборгованість СТОВ «Приазовський» за спожиту електроенергію за період з 01.01.1997р. по 01.07.2002р. станом на 01.07.2002р., при умові зарахування сум оплати, відображених в аналітичному обліку (за первинними документами) саме підприємства позивача становить: 1213025,86грн. з урахуванням пені та санкцій за наднормативне споживання електричної енергії, а за рахунками без урахування пені і наднормативного споживання 495754,55грн.(додаток №1 до висновку).
Заборгованість СТОВ «Приазовський» за спожиту електроенергію за період з 01.01.1997р. по 01.09.2003р. станом на 01.09.2003р., при умові зарахування сум оплати, відображених в аналітичному обліку (за первинними документами) саме підприємства позивача становить 1192163,68грн. а за рахунками без урахування пені і наднормативного споживання 474892,37грн. (додаток №1 до висновку).
Тобто, це є підтвердженими сумами заборгованості підприємства позивача та його правопопередників за спожиту електричну енергію на 01.07.2002р. та на 01.09.2003р. Інших доказів, в тому числі первинних документів, які б підтверджували протилежне сторонами суду не надано, як і не надано доказів направлення рахунків на вказані в угодах суми.
За угодою №1196/1 від 23.07.2002р. позивач визнав заборгованість у сумі 1716817,12грн., а за угодою №1196/1 від 10.09.2003р. визнав заборгованість у сумі 1723193,56грн. Враховуючи, що матеріалами експертизи та первинними документами наданими до справи не доведено факту наявності суми заборгованості зазначеної у спірних угодах, то на день укладення цих угод заборгованості, вказаної у них, не існувало і позивач помилково визнав заборгованість підписавши угоди про реструктуризацію, що відповідно до ст. 56 ЦК УРСР є підставою для визнання таких угод недійсними.
Колегія суддів робить висновок, що на суми, які зазначені з угодах №1196/1 від 23.07.2002р., №1196/1 від 10.09.2003р., у позивача не виникло зобов’язань. Тобто сторонами укладені угоди на реструктуризацію неіснуючої заборгованості, що в свою чергу суперечить статті 48 ЦК Української РСР та взагалі положенням ЦК Української РСР щодо підстав виникнення зобов’язань (ст.4 ЦК УРСР).
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд зазначив, що угоду від 10.09.2003р. позивач змушений був підписати під впливом погроз у відключенні від електропостачання. Дійсно даний висновок суду підтверджується телефоногорамою від 05.09.03р. та повідомленням про припинення енергопостачання від 17.07.03р. Крім того, надсилання енергопостачальною організацією позивачу повідомлень про відключення було сприйняте позивачем, як реальна загроза нормальній діяльності підприємства, яка призвела б до зупинення діяльності підприємства та могла спричинити йому шкоду, враховуючи те, що відповідач є монополістом на ринку постачання електроенергії у Херсонській області, і інших джерел енергопостачання у позивача не було. Крім того, поточні платежі позивач сплачував і підставою для припинення енергопостачання була заборгованість за електроенергію спожиту правопопередниками позивача. За звичайних обставин, при відсутності загрози припинення енергопостачання позивач не уклав би вказану угоду.
Посилання позивача на те, що вказані угоди повинні бути визнанні недійсними, як такі, що укладені під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки на момент укладання спірних угод про реструктуризацію боргу така підстава недійсності угоди в силу вимог ст.57 ЦК Української РСР передбачалася тільки, якщо така угода укладена громадянином.Для юридичних осіб такої підстави недійсності законодавством чинним на момент укладання спірних угод не передбачалося.
Помилковими є також посилання відповідача, як на підставу недійсності угод про реструктуризацію, на сплив строку позовної давності. Чинним на момент укладання спірних угод законодавством не передбачалося такої підстави недійсності цивільно-правових угод. Сплив строку позовної давності за законом не є підставою і для припинення зобов’язань.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припи-нення провадження у справі відносно визнання недійсною угоди №1196 про реструктуризацію боргу від 23.07.02р. Дана угода не є новацією в розумінні ст.220 ЦК УРСР, бо угода від 10.09.2003р. не містить посилання на те, що зобов’язання за угодою від 23.07.2002р. припинилися. Крім того, суд першої інстанції надаючи правову оцінку угоді від 10.09.03р.як новації, не звернув уваги на те, що в угоді від 23.07.2002р. зазначена зовсім інша підстава виникнення заборгованості, а саме: договір №1196 від 12.04.2000р. Слід також зазначити, що розірвана та припинена угода може породжувати певні правові наслідки, зокрема в частині відповідальності сторін, тому такі угоди у випадку заперечення однією із сторін їх дійсності на підставах, встановлених законом, також підлягають правовій оцінці щодо їх відповідності чинному законодавству. За таких обставин, суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині вимог щодо визнання недійсною угоди№ 1196 про реструктуризацію боргу від 23.07.02р.
На вказані обставини, місцевий господарський не звернув уваги, що призвело до прийняття неправильного рішення, яке підлягає частковому скасуванню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та наступним.
Матеріалами справи та судової експертизи не підтверджується наявність розміру заборгованості позивача, вказаної у спірних угодах про реструктуризацію боргу.
Посилання відповідача на акт звірки станом на 01.08.2003р.(а.с.152,т.2) не прийма-ється до уваги з таких підстав.
Вказаний акт звірки не є правочином чи правовою підставою виникнення зобов’язань. Вказаний акт звірки з боку позивача підписаний не керівниками підприємств, які вправі виступати від імені цих підприємств без довіреності та вчиняти будь-які правочини від їх імені. З боку позивача цей акт підписаний головним бухгалтером Сербіною Л.М., а з боку відповідача, як слідує з преамбули самого акту, підписаний інженером Генічеського РЕМ і ЕС ВАТ «Херсонобленерго» Кобзаловою Л.Л. Тому вказаний акт звірки можна розцінювати, як документ бухгалтерської звірки, а не як документ, що підтверджує наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін.
Наявність чи відсутність зобов’язань підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, актами приймання-передачі.
До того ж, у акті звірки вказано, що звірка взаємних розрахунків проводилася 31.07.03р. за спожиту електроенергію за договором від 2002р. станом на 01.08.03р. і сальдо на користь відповідача складає 1723193,56грн. Однак, наявність вказаної суми заборгованості первинними документами не підтверджується та не підтверджується і даними аналітичного обліку сторін, про що свідчить висновок експертизи та інші матеріали справи. Відповідачем в супереч вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів наявності такої суми боргу взагалі і, зокрема, за договором від 2002р.
Судові витрати у справі відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на відповідача. Витрати по оплаті експертизи віднести на обидві сторони, порівну.
Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Херсонобленерго”, м. Херсон залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 17.01.2006р. у справі №13/61-ПД скасувати частково і резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:
«Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсною укладену між Відкритим акціонерним товариством “Енергопос-тачальною компанією “Херсонобленерго”, м. Херсон та Сільськогосподарським това-риством з обмеженою відповідальністю “Приазовський”, с. с. Озеряни Генічеський район Херсонська область угоду про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості від 23 липня 2002 року.
Визнати недійсною укладену між Відкритим акціонерним товариством “Енергопостачальною компанією “Херсонобленерго” та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Приазовський”, с. Озеряни Генічеський район Херсонська область угоду №1196/1 “Про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості” від 10.09.2003р.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальною компанією “Херсонобленерго”, м. Херсон на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Приазовський”, с. Озеряни Генічеський район Херсонська область 85грн. – державного мита за розгляд справи у господарському суді Херсонської області.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальною компанією “Херсонобленерго”, м. Херсон на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Приазовський”, с. Озеряни Генічеський район Херсонська область 1865,64грн. –витрат на проведення експертизи.
Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Херсонської області.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Кагітіна Л.П. Юхименко О.В.