ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року Справа № 906/1078/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пригодський С.П., Слівінський А.О. - адвокат;

третьої особи 1 - Папірник О.Є.;

третьої особи 2 - Слівінський А.О. - адвокат;

відповідача - Невисевич М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 (повне рішення складено 10.03.2020) у справі № 906/1078/19 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича

до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

- Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради;

- Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області,

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 у справі №906/1078/19 відмовлено у задоволенні позову ФОП Пригодського С.П. до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди №467 від 01.08.2014.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №906/1078/19 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 у справі №906/1078/19 задоволено.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 у справі №906/1078/19 скасовано. Ухвалено нове рішення.

"Позов задовольнити.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір оренди № 467 від 01.08.2014, укладений між Фізичною особою-підприємцем Пригодським Сергієм Павловичем ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) та Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (12501, Житомирська область м. Коростишів, вул. Шевченка,40, код ЄДРПОУ 31843604 )."

Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 02.12.2020 касаційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №906/1078/19 скасовано, справу №906/1078/19 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив в своїй постанові, що задовольняючи позов ФОП Пригодського С.П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 № 467 з підстав його невідповідності положенням ст.761 ЦК України у справі №906/1078/19, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не надав оцінки рішенню суду першої інстанції у справі №906/490/15, яке набрало законної сили, та не перевірив доводи відповідача про те, що у справі №906/490/15 вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 в частині задоволення позовних вимоги ФОП Пригодського С.П. до Підприємства про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 №467 з підстав його невідповідності положенням ст.761 ЦК України, прийнята без надання правової оцінки висновкам судів першої та касаційної інстанцій у справі №906/490/15 та без врахування наведених положень закону.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що будь-яких висновків щодо позовних вимог ФОП Пригодського С.П. про визнання недійсним договору оренди від 01.08.2014 №467, заявлених з підстав вчинення цього договору з порушенням публічного порядку та під впливом обману, постанова суду апеляційної інстанції від 09.07.2020 не містить, що є порушенням вимог ст.ст. 236, 237, 269, 282 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №906/1078/19 (головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 року у справі №906/1078/19 та призначено її до розгляду на 08 лютого 2021 р. об 11:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі №906/1078/19 заяву про самовідвід судді Демидюк О.О. від розгляду справи №906/1078/19 задоволено. Відведено головуючого суддю Демидюк О.О. від участі у розгляді справи №906/1078/19. Справу №906/1078/19 передано до відділу документообігу та організаційного забезпечення суду для проведення повторного автоматизованого розподілу та визначення складу суду відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі №906/1078/19 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 року у справі №906/1078/19 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03 березня 2021 року об 11:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 апеляційне провадження у справі №906/1078/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020 року зупинено до набрання рішенням у справі № 906/1060/18 законної сили. Зобов`язано заявника повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 апеляційну скаргу Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у справі №906/1060/18 задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у справі №906/1060/18. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівську районну спілку споживчих товариств звільнити земельну ділянку на якій знаходиться асфальтобетонне покриття площею 10 200 кв.м. за адресою Житомирська область м. Коростишів, вул. Шевченко, 40, що використовується Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівською районною спілкою споживчих товариств для організації ведення торгівельної діяльності за відсутності належним чином оформлених документів на землю. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 у справі №906/1078/19 поновлено апеляційне провадження у справі №906/1078/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.02.2020. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10 січня 2022 р. об 12:00 год.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та третіх осіб підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі; представник відповідача вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 серпня 2014 року між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (відповідач/орендодавець) та приватним підприємцем Пригодським Сергієм Павловичем (позивач/орендар) укладено договір оренди № 467 (далі - договір, т.1, а.с. 195-196), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є торговельні майданчики №181, №182, загальною площею 12 м2 та 8 м2, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку.

У договорі оренди від 01.08.2014 № 467 сторони погодили, зокрема, такі умови:

- об`єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності (п. 1.2);

- об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності (п. 1.3);

- сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов`язків за ним (п. 1.4);

- орендодавець зобов`язується передати у тимчасове користування орендарю об`єкт оренди та надавати послуги, визначені договором (п. 4.1.1, 4.1.2 п. 4.1);

- договір діє з 01.08.2014 до 31.12.2014 включно (п. 6.1);

- орендодавець гарантує, що на дату укладення договору об`єкт оренди може бути вільно переданий орендарю, об`єкт оренди не перебуває у спорі, не знаходиться в податковій заставі, жодних прав та претензій у третіх осіб щодо нього немає (п.6.2).

Рішенням Господарського Житомирської області від 30.03.2016 у справі №906/490/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016, присуджено до стягнення з ФОП Пригодського С.П. на користь Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" 2 308,00 грн боргу з орендної плати за Договором оренди №231 від 31.12.2013, 5 770,00 грн боргу з орендної плати за Договором оренди № 467 від 01.08.2014, неустойку у розмірі подвійної плати за невиконання обов`язку щодо повернення торгівельних майданчиків у розмірі 32 312,00 грн та 2 436,00 грн судового збору. Зобов`язано ФОП Пригодського С.П. звільнити торгівельні майданчики, які розташовані на території Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок". У зустрічному позові ФОП Пригодського С.П. до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" про визнання недійсними договорів оренди № 231 від 31.12.2013 та № 467 від 01.08.2014 - відмовлено (т.1, а.с. 204-209).

31.01.2017 Коростишівською міською радою прийнято рішення № 38 "Про створення комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради", яким вирішено створити комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради, юридична адреса: 12501, Житомирська область, м. Коростишів, вул. Миру, буд.3; створити статутний капітал комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради у розмірі 100 грн; затвердити Статут комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради (додаток 1) (т.1 а.с. 28, 204-210).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.12.2018 у справі №906/304/18 стягнуто з ФОП Пригодського С.П. на користь Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" - 71 548 грн неустойки у розмірі подвійної плати за невиконання обов`язку щодо повернення торгівельного майданчику № 181 та № 182 та 1 762,00 грн судового збору (т.1, а.с. 201-203).

Рішенням 66 сесії Коростишівської міської ради від 18.12.2018 № 602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів" прийнято на баланс міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10200 кв.м., який розташований за адресою вул. Шевченка, 40 м. Коростишева з ринковою вартістю 214 672,00 грн (т.1 а.с. 93).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та постановою Верховного Суду від 24.09.2019, в задоволенні позову Коростишівської районної спілки споживчих товариств про скасування рішення Коростишівської міської ради № 602 від 18.12.2018 - відмовлено (т.1 а.с. 11-27).

23.04.2019 рішенням 73 сесії Коростишівської міської ради № 421 "Про передачу в оперативне управління КП "Міський ринок" комунального майна" вирішено передати в оперативне управління КП "Міський ринок" об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям (об`єкт) загальною площею 10200 кв.м вартістю 214 672,60 грн, що розташований за адресою вул. Шевченко, 40 в м. Коростишів (т.1, а.с. 29).

15.11.2019 рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради № 178 "Про надання в оренду окремого елементу благоустрою комунальної власності" з урахуванням рішення №193 від 26.11.2019 вирішено надати ФОП Пригодському Сергію Павловичу в оренду окремий елемент благоустрою - асфальто-бетонне покриття, площею 26,45 квадратних метрів згідно викопіювання, за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, терміном по 31.12.2020 (т.1, а.с. 95-96).

28.11.2019 між Коростишівською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Пригодським Сергієм Павловичем укладено Договір №525 оренди окремого елементу благоустрою комунальної власності, відповідно до умов якого Коростишівська міська рада надає в оренду, а фізична особа-підприємець Пригодський Сергій Павлович, приймає в строкове платне користування окремий елемент благоустрою - асфальто-бетонне покриття, площею 26,45 квадратних метрів згідно викопіювання, за адресою м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, для здійснення господарської діяльності. Пунктом 7.1 Договору № 525 сторони узгодили термін дії договору - з 26.11.2019 по 31.12.2020 (т.1, а.с. 97-98).

04.03.2019 Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулось до фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича з листом № 59, в якому, посилаючись на рішення суду у справі №906/490/15 від 30.03.2016, просило ФОП Пригодського Сергія Павловича сплатити кошти присуджені судом, нараховану неустойку згідно положень ст.758 ЦК України та звільнити торгівельні майданчики № 181, № 182 або укласти Договір на т/м № 181, 182 на 2019 (т.2, а.с. 83).

Враховуючи викладене, фізична особа-підприємець Пригодський Сергій Павлович, посилаючись на те, що Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, ввівши позивача в оману, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, не маючи відповідного на те права передавати його в оренду, звернувся за захистом прав і охоронюваних законом інтересів до Господарського суду Житомирської області шляхом визнання договору оренди №467 від 01.08.2014 недійсним.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.

За ч. 1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/24075/16 та від 02.07.2020 у справі №910/4932/19.

Відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з абз.2 ч. 1 статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вбачається, підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним позивач вказує, що відповідач, не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, ввівши позивача в оману, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, незаконно виступив в якості його власника, та не мав права передавати його в оренду іншим особам.

Разом з тим, з оспорюваного договору оренди №467 від 01.08.2014 вбачається, що предметом останнього є торгівельні майданчики №181 та №182 загальною площею 12 кв.м та 8 кв.м., місцезнаходження яких зазначені на плані розміщення торгівельних місць ринку (п. 1.1. договору).

Вказане спростовує твердження апелянта про те, що предметом договору №467 є асфальтобетонне покриття, оскільки у ньому йдеться виключно про торгівельні майданчики.

Водночас судами обох інстанцій встановлено, що питання визнання недійсним Договору оренди №467 від 01.08.2014 з підстав його невідповідності положенням ст.761 ЦК України вже було предметом розгляду у справі №906/490/15 за позовом Підприємства Коростишівської районної спілки споживчих товариств "Кооперативний ринок" до Фізичної особи - підприємця Пригодського Сергія Павловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Коростишівська районна спілка споживчих товариств, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Коростишівська міська рада Житомирської області про стягнення 12694,00 грн та зобов`язання звільнити майданчики № 181, № 182 та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця Пригодського Сергія Павловича до Підприємства Коростишівської районної спілки споживчих товариств "Кооперативний ринок" про визнання недійсними договорів оренди № 231 від 31.12.2013 та № 467 від 01.08.2014.

Так, у справі №906/490/15, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ФОП Пригодський С.П., як орендар вказував на недійсність укладених договорів оренди № 231 від 31.12.2013 та № 467 від 01.08.2014, із посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.207 ГК України, та зазначав, що орендодавець розпорядився майном - земельною ділянкою під торгівельними майданчиками, право на розпорядження якою у нього відсутнє.

Господарський суд Житомирської області у рішенні від 30.03.2016 у справі №906/490/15 від 30.03.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016, проаналізувавши підстави правоволодіння, згідно з якими орендодавець здійснює розпорядження торговельними майданчиками №181 та №182, як об`єктами оренди, зазначив, що оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується право власності Коростишівської районної спілки споживчих товариств на майновий комплекс, розташований по вул.Шевченка 40 у м.Коростишеві Житомирської області (свідоцтво про право власності № 4147257 від 30.05.2013), інвентаризаційними описами № 1 та № 3 від 31.12.2003 підтверджується передача торговельних майданчиків №181 та №182, та статутом "Кооперативного ринку" передбачено право передачі вищевказаного майна в оренду для здійснення своєї статутної діяльності, доводи ФОП Пригодського С.П. щодо відсутності у ринку права передавати в оренду майно, а саме торговельні майданчики №№ 181, 182 є безпідставними.

Оскільки в обґрунтування підстав визнання недійсними договорів оренди № 231 від 31.12.2013 та № 467 від 01.08.2014, позивач посилається на відсутність у відповідача прав на передачу торговельних майданчиків №№ 181, 182 в користування, а в процесі розгляду спору судом встановлено протилежне, тому підстав для визнання недійсними договорів оренди судом не встановлено.

Переглядаючи та залишаючи в силі рішення господарського суду Житомирської області у справі № 906/490/15 від 30.03.2016, Вищий господарський суд у своїй постанові від 01.12.2016 додатково вказав, що:

- відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність;

- особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки;

- позивач за зустрічним позовом, посилаючись на недійсність договору оренди торговельного місця після закінчення його строку та допустивши неналежне його виконання, діє недобросовісно з порушенням меж здійснення цивільних прав, встановлених ст. 13 ЦК України;

- враховуючи наведені норми суд касаційної інстанції вважає, що пріоритет у даному спорі про визнання недійсним договору не може бути надано позивачу за зустрічним позовом, який є недобросовісним і своєю поведінкою, проявляючи ініціативу до укладення договору, оскільки саме він звернувся з пропозицією укласти відповідні договори, сприяв встановленню договірних відносин, законність яких він в подальшому заперечує.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції у справі №906/490/15 дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди №467 від 01.08.2014.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Оскільки обставини щодо правомірності укладення договору оренди №467 від 01.08.2014 з огляду на положення ст.761 ЦК України досліджувались при розгляді справи №906/490/15, тому останні не підлягають доказуванню у даній справі на підставі ч.4 ст.75 ГПК України.

Разом з тим, зважаючи на те, що вимоги позивача у даній справі обґрунтовано обставинами, встановленими рішенням господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19 за позовом Коростишівської районної спілки споживчих товариств до Коростишівської міської ради про скасування рішення останньої за №602 від 18.12.2018, яке залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, і саме цими обставинами мотивовано правові підстави позову, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач зазначає, що у справі №906/41/19 суд встановив, що відповідач не являється власником майна у вигляді асфальтового покриття та не має на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, однак передавав асфальтове покриття в оренду. Зокрема, згідно пояснень позивача, доказом передачі в оренду асфальтового покриття, останній вважає інвентаризаційний опис № 3 від 31.12.2003, згідно якого торгівельні майданчики обліковуються на балансі підприємства і є майном, яке передано до ПР "Кооперативний ринок" від власника - Коростишівської райспоживспілки, як покриття асфальто - бетоном (т.1, а.с. 144-159)

Слід зазначити, що предметом розгляду вищевказаної справи була законність рішення Коростишівської міської ради №602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів", яким прийнято на баланс міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям загальною площею 10200 кв.м, який розташований за адресою: вул. Шевченка, 40 в м.Коростишеві з ринковою вартістю 214672,00 грн. За результатами розгляду цієї справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його права внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Зокрема Верховний суд у постанові від 24.09.2019 у справі №906/41/19 наголосив, що скаржник не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували би його право власності на спірне асфальтобетонне покриття, а тому немає підстав стверджувати, що внаслідок прийняття міськрадою рішення від 18.12.2018 № 602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів" порушено права Коростишівської районної спілки споживчих товариств, що, у свою чергу, могло би бути підставою для скасування цього рішення. Колегія суддів також погодилася із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що доводи стосовно перебування спірного майна на балансі скаржника не є безспірною ознакою його права власності на спірне покриття. Акт, згідно з яким відповідне майно взято на баланс, не може свідчити про набуття права власності, не визначає підстав перебування майна у власності (володінні), його метою є визначення основних ознак майна належного його обліку.

Тобто, вищевказане рішення стосується саме асфальтобетонного покриття, загальною площею 10200 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40 в м.Коростишеві. До того ж, як зазначено вище, у справі №906/41/19 власника асфальтобетонного покриття судом не встановлено, при цьому наголошено, що перебування спірного майна на балансі не є безспірною ознакою права власності на нього.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, згідно оскаржуваного Договору №467, об`єктом оренди є не асфальтобетонне покриття, як вказує позивач, а торгівельні майданчики, які є власністю саме орендодавця - Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", що і було встановлено у справі №906/490/15 та не спростовано встановленими у справі №906/41/19 обставинами.

Крім того, зважаючи на наведені ФОП Пригодським С.П. підстави позову, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що встановлені у справі №906/41/19 обставини взагалі не стосуються його прав та інтересів, як орендаря у договірних відносинах за спірним договором, оскільки не вплинули на характер та зміст цих договірних відносин, не впливають на предмет доказування та не мають правового значення для даного спору.

Спір стосовно асфальтобетонного покриття можливий між відповідачем та особами - власниками або титульними володільцями цього майна, відповідно вказані позивачем обставини можуть впливати на права та інтереси зазначених осіб. Однак у даній справі позивачем є орендар за договором оренди, права та інтереси якого визначаються саме умовами даного договору, при цьому права та інтереси громади, якими обґрунтовано позовні вимоги, жодного відношення не мають до вказаних договірних відносин.

Крім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №906/1060/18 за позовом Коростишівської міської ради до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівської районної спілки споживчих товариств, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та заборону здійснювати незаконну діяльність ринку на самовільно зайнятій земельній ділянці, рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у справі №906/1060/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов`язано Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівську районну спілку споживчих товариств звільнити земельну ділянку на якій знаходиться асфальтобетонне покриття площею 10 200 кв.м. за адресою Житомирська область м. Коростишів, вул. Шевченко, 40, що використовується Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівською районною спілкою споживчих товариств для організації ведення торгівельної діяльності за відсутності належним чином оформлених документів на землю. В іншій частині позову відмовлено.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що використання торгівельного місця не є тотожним викоритсанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання. Правовідносини підприємства, що управляє ринком, та міської ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування даного провадження та не мають правового значення для даного спору.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Таким чином, на позивача покладається обов`язок довести, які його права чи законні інтереси, як орендаря торгівельного місця, порушені оспорюваним договором, а суд повинен навести правові мотиви з яких він виходить, визнаючи порушеними відповідні права чи інтереси такого позивача.

Як встановлено судами обох інстанцій, порушення свого права позивач не пов`язує з майновими правами на об`єкт оренди - торгівельні місця на ринку, а з правами міської ради на земельну ділянку. При цьому, своїх прав щодо земельної ділянки позивач не доводить.

Таким чином, апеляційна інстанція бере до уваги, що позивач не доводить ні своїх майнових прав на об`єкт оренди, ні своїх прав на земельну ділянку. Більше того, стверджує, що відповідні права на землю належать міській раді.

Апеляційна інстанція зазначає, що кожна особа самостійно здійснює свої права, позивач не має повноважень на представництво прав та інтересів міської ради, порушення права останньої доводити не може; майнові права на об`єкт оренди не є предметом спору у даному провадженні, оскільки позивач таких прав також не заявляє та не доводить.

Порушенням прав і охоронюваних законом інтересів орендаря є неможливість одержання ним того, на що він розраховував при укладенні договору, або його виконання призведе до звуження чи обмеження належного йому блага.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності та зважаючи на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірний договір оренди №467 від 01.08.2014 спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є таким, що порушує публічний порядок, як і не надано доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору, а також беручи до уваги те, що позивачем не доведено порушення своїх майнових прав чи законних інтересів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди №467 від 01.08.2014 на підставі вимог ст.ст. 228, 230 ЦК України та відповідно правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Що стосується долученого відповідачем до матеріалів справи копії висновку експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 07.11.2019 №8249/8250/19-41/29398+29401/19-41, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали господарського суду Житомирської області від 05.03.2019 у справі №906/1060/18, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно вимог ГПК Украни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовий розгляд справи базується на принципах рівності та змагальності.

Відповідно до ч.3 ст.80 ГПК Українивідповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 178, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позовну заяву. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (Постанова КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17).

Приймаючи від сторони у справі нові докази у справі, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

З матеріалів господарської справи вбачається, що відповідач до суду першої інстанції Висновок експертів від 07.11.2019 не надавав.

Разом з тим, відповідач надаючи вказаний доказ, враховуючи, що даний висновок експертів поданий лише в суді апеляційної інстанції, тобто є новим доказом, не подав клопотання про прийняття вказаних доказів, як і не обгрунтував неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак вказані докази не можуть бути прийняті та оцінені судом апеляційної інстанції в силуст. 269 ГПК України, оскільки їх прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідних документів матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, при цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.п. 3, 4 ст.267 ЦК України).

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Таким чином, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що позивачем не доведено правових підстав для визнання недійсним договору оренди №467 від 01.08.2014 на підставі вимог ст.ст. 228, 230 ЦК України, зважаючи на наявність судового рішення у справі №906/490/15, яке набрало законної сили та має преюдиціальне значення під час вирішення даної справи, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволення позову з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пригодського Сергія Павловича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року у справі №906/1078/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №906/1078/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "10" лютого 2022 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Савченко Г.І.