СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
25 грудня 2007 року | Справа № 2-23/6364-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Сотула В.В.,
Щепанської О.А.,
секретар судового засідання Рєвєнко М.Ю.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 25.10.2007 року у справі № 2-23/6364-2007А
за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу "Олексіївський" (вул. Садова, 7,Олексіївка, Первомайський р-н,96330)
до Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Гагаріна, 18,Первомайське,96300)
про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко Г.М.) від 25.10.2007 року у справі №2-23/6364-2007А задоволено позов сільськогосподарського виробничого кооперативу "Олексіївський" про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Красно перекопської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №0000502301/0 від 19.11.2004 року у частині застосування штрафних санкцій в сумі 126975,63 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що не має законних підстав для застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням за нецільове використання податку на додану вартість.
Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції, Первомайська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час вирішення справи порушив вимоги норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання, призначене на 25.12.2006 року представники сторін не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Судова колегія вважає можливим розглянути спір за відсутністю сторін, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.
Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим у період з 05.11.2004 року до 19.11.2004 року було проведено комплексну документальну перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства сільськогосподарським виробничим кооперативом "Олексіївський" за період з 01.04.2002 року до 30.09.2004 року. По результатах перевірки був складений акт №23-1/30889260/255 від 19.11.2004 року.
Перевіркою зокрема було встановлено порушення вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого був занижений податок на додану вартість на 5256,42 грн.
На підставі акту перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502301/0 від 19.11.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 5256,42 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 129603,21 грн.
Позивачем зазначене повідомлення-рішення оспорювалось у судовому порядку у частині визначення податкового зобов’язання у вигляді штрафних санкцій в розмірі 126975,63 грн.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.
Так, актом перевірки було встановлено, що за період з 01.04.2002 року до 30.09.2004 року сільськогосподарський виробничий кооператив "Олексіївський" не перераховував грошові кошти на спеціальні рахунки для розвитку сільського господарства, згідно з даними податкових декларацій та даними лицьового рахунку за вказаний період суми податку на додану вартість, які підлягають перерахуванню на спеціальні рахунки за станом на 01.10.2004 року, склали 126975,63 грн. (відповідно даним спеціальної декларації №1 (тваринництво) - 2775,00грн., декларації №2 (рослинництво) - 124200,63 грн.), що підтверджено даними перевірки.
Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідач вважає, що дані кошти (податок на додану вартість стосовно операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім акцизної), виготовлену на давальницькій основі із власної сільськогосподарської сировини), яки не перераховані на окремий рахунок суми акумульованих коштів податку на додану вартість, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, вважаються використаними не за цільовим призначенням.
Відповідач посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року №488, якою доповнено абзац 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року №271 „Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”.
Відповідно до цього доповнення Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Проте, судова колегія звертає увагу на те, що нормами Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не передбачено право податкового органу визначати податкове зобов’язання у вигляді штрафних санкцій за нецільове використання сум податку на додану вартість по операціях, визначених пунктом 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у податкового органу не було підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення і визначення платнику податкового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій у сумі 126975,63 грн., за відсутністю підстав для визначення податкового зобов'язання передбачених пунктами “а”, “б”, “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
До того ж, статтею 17 цього Закону передбачений вичерпний перелік обставин (підстав) для застосування штрафних санкцій і залежно від цих обставин законом встановлені розміри штрафів, у тому числі при неподанні податкових декларацій чи заниженні податкових зобов'язань (підпункти 17.1.1-17.1.3), але підстав, з якими закон пов'язує застосування штрафу по даній справі відсутні.
Посилання податкового органу в апеляційній скарзі на норми постанов Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року №488 і від 26.02.1999 року №271, пункт 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” є не обґрунтованим, тому що ці норми законодавства не передбачають застосування штрафу за нецільове використання податку на додану вартість і визнання такого штрафу як податкового зобов'язання, а передбачають стягнення суми податку на додану вартість до бюджету у безспірному порядку.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим, оскільки постанову суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2007 року у справі № 2-23/6364-2007А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.В.Сотула
О.А. Щепанська