Справа № 755/102/22

                                                                       Провадження №2-з/369/23/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2022 року                                                                 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., перевіривши матеріали за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

11.02.2022 року до канцелярії Києво-Святошинського районного суду Київської області з Дніпровського районного суду міста Києва надійшла цивільна №755/102/22, провадження 2-з/755/40/22 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Як вказує заявниця ОСОБА_1 , що вона звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 580 000,00 грн.

У поданій позовній заяві зазначає, що 09 вересня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений попередній договір чи договір завдатку за умовами якого вони домовилися про передачу права власності на земельну ділянку, а саме земельні ділянки загальною площею 6,5 га (кадастрові номери додаються та є невід`ємними частинами цього Договору), які у подальшому іменуються «Нерухомість» шляхом оформлення договору (надалі договір завдатку) ( п. 1 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору, відповідач ОСОБА_2 як продавець отримав від заявниці, як покупця в якості забезпечення виконання ним своїх зобов`язань за цим Договором грошові кошти в сумі 580 000,00 грн., що на момент укладання цього Договору по курсу Національного Банку України за 1 долар США складало еквівалент 20 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 3.3. Договору, Договір купівлі-продажу земельних ділянок позивач із відповідачем як продавець та покупець зобов`язувалися укласти, не пізніше 09 жовтня 2021 року.

У зв`язку із тим, що Договір купівлі-продажу земельних ділянок не був укладений, заявниця звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення отриманих ним грошових коштів у сумі 580 000,00 грн., на що відповіді не отримала.

Наразі ОСОБА_2 не відповідає на телефонні дзвінки, та заявниця не має з ним зв`язку, грошові кошти їй не повернуті.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником 31 земельної ділянки, а зі слів заявниці він пропонував їй придбати 60 земельних ділянок.

На думку заявниці ОСОБА_2 відчужує належне йому майно або повідомив їй завідомо неправдиву інформацію про те, що він має у власності земельні ділянки, які пропонував їй для придбання.

Інше нерухоме майно у власності ОСОБА_2 відсутнє.

З врахуванням викладеного, у заявниці є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 може відчужити належне йому на праві власності нерухоме майно - земельні ділянки, що призведе до фактичної неможливості виконання рішення суду.

Як вважає заявниця, що з метою убезпечення вчинення будь-яких дій зі сторони Відповідача на відчуження належного йому майна з метою уникнення повернення отриманих від неї грошових коштів та не породженні нових судових процесів, на належне на праві власності майно відповідача має бути накладений арешт.

Вважає дані обставини достатніми для задоволення заяви.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, додані до неї матеріали та матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтування його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, зупиненням продажу описаного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, при розгляді заяви про забезпечення позову, повинен з`ясувати характер спору, що виник між сторонами, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання.

Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, до яких, зокрема, належить заборона вчинення певних дій та інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Між тим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.

Заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду. А тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Також зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.

Таким чином, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які ним заявлено, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 353 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвалу підписано 14.02.2022 року

Суддя                                                                                А.В. Янченко