РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01 лютого 2022 року                                                                                     справа № 580/8845/21

  м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку та Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі — позивач) з позовом до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі — відповідач 1) та Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі — відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправними дії Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2017;

- зобов`язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2017;

- визнати протиправними дії Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2017 по 01.03.2018;

- зобов`язати Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2017 по 01.03.2018;

- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку та Полтавського зонального відділ Військової служби правопорядку витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

          Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачі не провели з ним розрахунків щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи наведене, зазначив, що невиплата індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням Конституційних прав позивача та є незаконною.

          Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

          Від відповідача Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку надійшов відзив на позовну заяву у якій вказано, що кошти на виплату індексації грошового забезпечення позивача на 2016-2018 роки передбачені не були. Відповідач як державний орган не уповноважений витрачати бюджетні кошти на видатки поза межами затвердженого кошторису.

          Відповідач Луганський зональний відділу Військової служби правопорядку проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. На цей час у державі склалася складна фінансово-економічна ситуація. При цьому, оскільки сума збільшення розміру грошового забезпечення позивача з грудня 2015 року перевищила щомісячні розрахункові суми індексації з грудня 2015 року по лютий 2018 року, тому нарахована сума індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 становить 0, 00 грн.

          Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

          Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді начальника відділення виявлення злочинів та інших правопорушень, заступника начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку до 17.10.2017 року.

          У період з 17.10.2017 по 26.08.2021 позивач проходив військову службу у Полтавському зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді начальника відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень, заступника начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку Центрального управління Військової служби правопорядку ( по м. Києву і Київській області).

          Наказом начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 26.08.2021 №172 позивач виключений із списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення.

           09.09.2021 позивач звернувся з листом до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку  в якому просив нарахувати та виплатити йому          індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2017.

           09.09.2021 позивач звернувся листом до Полтавського  зонального відділу Військової служби правопорядку та просив нарахувати та виплатити          йому          індексацію          грошового забезпечення за період з 17.10.2017 по 01.03.2018.

          Листом  Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку  від 24.09.2021 № 3939 позивачу повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період, оскільки відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом, разом з тим механізму виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період не має, тому відповідач не в змозі виплатити мені індексацію.

          Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку у своєму листі від 28.09.2021 № 1616 в задоволенні заяви позивача відмовив, і повідомив, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у бюджетних асигнувань і що виплата індексації грошового вчення за вказаний період позивачу не належить.

          Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

          Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

          Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013  Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статгі 233 Кодексу законів про працю України зазначено, індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги

          Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

          Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

          Згідно зі статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

          Відповідно до статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

          Так, Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

          Частинами першою та п`ятою статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

          Відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

          Приписами частини другої статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

          Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

          Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

          Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

          Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

          Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

          Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

          Суд критично оцінює посилання відповідачів на відсутність у бюджеті коштів для виплати індексації, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

          Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові від  Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.

Посилання відповідача Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку на те, що грошове забезпечення позивача перевищило суму ймовірної індексації за грудень 2015 року у зв`язку з чим останньому за спірний період нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 0, 00 грн, суд вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження перевищення грошового забезпечення позивача належних та допустимих доказів не надано.

          Суд враховує, що обов`язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на його роботодавця, а тому в суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або неперевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з урахуванням вимог пункту 5 Порядку № 1078.

          Враховуючи те, що у період проходження позивачем військової служби, індексація його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не нараховувалася та не виплачувалася, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідачів та обгрунтованість позовних вимог.

          З урахуванням наведеного, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

          Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

          Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

          Згідно частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.

Згідно частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги позивач надав договір про надання правової допомоги №18/10/2021 від 19.10.2021, акт приймання передачі №1 до договору про надання правової допомоги №18/10/2021 від 19.10.2021, копію квитанції АТ КБ “ПРИВАТБАНК” №0.0.2308340973.1 від 19.10.2021.

Згідно акту приймання передачі №1 до договору про надання правової допомоги №18/10/2021 від 19.10.2021 адвокатом Липовим Сергієм Олександровичем надано позивачу наступні послуги:

- складання аналітичної довідки по справі на суму 500, 00 грн;

- підготовка адміністративного позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії (в тому числі пошук судової практики) на суму 3000, 00 грн.

Відповідачі проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечили у зв`язку з тим, що зазначений розмір наданих послуг не співмірний із виконаною адвокатом роботою.

Витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України складання аналітичної довідки по справі не є окремою послугою з надання правничої допомоги, тому стягнення витрат в цій частині задоволенню не підлягає.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Справа, що розглядається, відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.

Отже, заявляючи про вартість послуг з підготовки та подання позовної заяви у сумі 3 000 грн. позивачем порушено принцип співмірності витрат на правничу допомогу з об`ємом наданих послуг.

З урахуванням викладеного та підтверджених доказами понесених витрат, суд дійшов висновку, що 1 000, 00 грн, є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Отже, судові витрати на правничу допомогу у сумі 1 000, 00 грн. підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача.

          Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2017.

Зобов`язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2017.

Визнати протиправними дії Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2017 по 01.03.2018.

Зобов`язати Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2017 по 01.03.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) гривень.

          Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.  Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя                                                                                                        Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ