АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді : Сіротюка В.Г.
Суддів : Сокола В.С.,
Куриленка О.С.,
з участю секретаря: Антипова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити і залишити рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про недоведеність обставин, на які посилалася позивачка.
Такі висновки відповідають обставинам справи, нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надані позивачкою докази на підтвердження позовних вимог не свідчать про те, що вказане нею майно, відноситься до майна нажитого подружжям за час шлюбу і за цих підстав є їх спільною сумісною власністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову в позові по суті є правильним.
Доводи апеляційної скарги не містять достатніх законних підстав для скасування рішення суду з огляду на таке.
Зміст позовної заяви та опис майна, складені позивачкою, свідчать про те, що у квітні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, а саме: автомобіля ВАЗ-2103, мотоцикла «Восход 3М-1», холодильника «Норд», телевізора «Samsung», відеоплеєра, магнітофона та гаража № НОМЕР_2 у автогаражному кооперативі АДРЕСА_1 посилаючись на те, що з відповідачем вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з 1983 року, назване майно є спільною сумісною власністю подружжя (арк. справи 2, 9).
Відповідно до пункту 1 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України зазначений кодекс набрав чинності одночасно з днем набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Матеріали справи вказують на те, що сторони, які названих обставин не оспорювали, перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 1983 року по 28 травня 1988 року з відповідною реєстрацією та видачею копії свідоцтва про розірвання шлюбу 28 травня 1989 року, актовий запис № 129 та з 11 серпня 1999 року по 20 вересня 2003 року з відповідною реєстрацією розірвання шлюбу 20 вересня 2003 року, актовий запис № 82.
Приписи статей 13, 44 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, вказують на те, що права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану; шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Таким чином згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, лише майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Перераховані позивачкою, як спільно нажите подружжям майно, зокрема, відеоплеєр, магнітофон, холодильник «Норд», телевізор «Samsung», суд обґрунтовано не визнав майном спільно нажитим подружжям, оскільки позивачка в позовній заяві вказувала, що відеоплеєр та магнітофон подарувала їх сину мати відповідача (арк. справи 3), холодильник та телевізор (арк. справи 103-104) набуті відповідачем за договором споживчого кредиту 22 травня 2003 року після припинення сторонами спільного проживання та ведення господарства.
Встановлено, що 22 травня 2003 року відповідач ОСОБА_6 уклав з акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» кредитний договір № 013/07/105 про надання споживчого кредиту в сумі 2 912 грн. строком до 21 травня 2004 року зі сплатою 25 % річних для придбання побутової техніки, а саме телевізора «Samsung» та холодильника «Норд» (арк. справи 103, 104).
Юридичний факт щодо часу припинення спільного господарства сторонами до травня 2003 року встановлений рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2005 року (арк. справи 258).
Відсутні підстави вважати, приймаючи до уваги, відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, встановлені названим судовим рішенням юридичні факти, що укладений відповідачем договір цільового споживчого кредиту, в умовах тих міжособистих відносин, які склалися між сторонами, укладався в межах взаємної згоди та на спільні кошти подружжя і був направлений на набуття статусу спільного майна подружжя, яке би мало призначення для ведення спільного господарства сторін.
В судовому засіданні ОСОБА_5, зокрема, просила виділити їй у власність гараж № НОМЕР_2 у автогаражному кооперативі АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, посилаючись на те, що 15 жовтня 1993 року вона сплатила 1 200 000 крб. вступного внеску за ділянку № 1 та в подальшому приймала участь у будівництві цього гаража (арк. справи 37, 45, 47).
Вказані доводи позивачки, на думку колегії суддів, є неспроможними, оскільки як свідчать матеріали справи лише 14 жовтня 1997 році автогаражний кооператив «Южный» отримав державний акт І-КМ № 001083 на право постійного користування землею (арк. справи 23).
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України 1991 року, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документом, що посвідчує право постійного користування землею на підставі статті 23 Земельного кодексу України є державний акт, який видається і реєструється міською радою народних депутатів.
З копії членської книжки члена автогаражного кооперативу «Южный» на ім’я відповідача вбачається, що він користується ділянкою № 264 з 1995 року (арк. справи 259-262), при вступі до товариства сплатив вступний внесок, в період починаючи з першого кварталу 1995 року по перший квартал 1996 року вносив суми (290 000, 300 000, двічі по 700 000, 1 200 000) і починаючи з третього кварталу 1996 року по 2010 рік щомісячні суми членських внесків на утримання та експлуатацію гаражів кооперативу.
Надані позивачкою квитанції щодо сплати вступного внеску за ділянку №1 від 15 жовтня 1993 року (арк. справи 37) та копії розрахункових квитанцій від 20 березня та 20 серпня 1997 року, від 05 квітня 1994 року щодо придбання каменю-черепашнику не свідчать з достовірністю про внесення вступного внеску до кооперативу за ділянку № 264 та про участь в будівництві гаража на ділянці № 264 в автогаражному кооперативі «Южный». В суді позивачка підтвердила, що названі будівельні матеріали вона за вказаний час придбала для інших цілей, ніж будівництво гаража (арк. справи 48).
Пояснення в суді першої інстанції свідка ОСОБА_7 (арк. справи 49), є неконкретними і не є достатніми допустимими доказами щодо вирішення питання для задоволення позову.
За названих підстав та встановлених обставин відсутності у вказаний період шлюбних відносин сторін, гараж не може бути віднесений до спільного майна подружжя.
Як свідчать свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, спірний автомобіль ВАЗ-2103, 1973 року випуску, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_6 18 червня 1994 року, мотоцикл «Восход 3М-1», 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_3, зареєстрований також за ОСОБА_6 18 серпня 1995 року, тобто придбані і зареєстровані не під час шлюбних відносин з позивачкою (арк. справи 81).
Позивачка, зокрема, не заперечувала цих обставин (арк. справи 221 – зворот), однак не надала суду доказів про те, що вказане майно було придбано на кошти, набуті в період шлюбу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини першої статті 307, частиною першою статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
О. Куриленко В. Сіротюк В. Сокол