УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою ОСОБА_5 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за довіреністю - Богатирьова О.О. на ухвалу Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
30 серпня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі ВДВС Євпаторійського МУЮ АРК) від 11 червня 2010 року про відкриття і про закриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документа – ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2009 року у справі № 2-4910, а також зобов’язати головного державного виконавця ВДВС Євпаторійського МУЮ АРК - Мороз В.М. зняти арешт зі всього нерухомого майна (нежитлової будівлі в АДРЕСА_1; нежитлової будівлі в АДРЕСА_2; магазину в АДРЕСА_3) і направити до Кримської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України інформацію про зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_5
Скарга мотивована тим, що 11 червня 2010 року ВДВС Євпаторійського МУЮ АРК було прийнято до виконання ухвалу Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2009 року, змінену ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року, про забезпечення позову ОСОБА_9 шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_5 в межах суми позову 1610000 грн. На підставі цієї ухвали старшим державним виконавцем Мороз В.М. 11 червня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на все майно ОСОБА_5 в межах суми 1660000 грн., а після цього - постанову про закінчення цього виконавчого провадження. Зазначені постанови порушують його права, оскільки ними накладено арешт на все його майно, не зважаючи на те, що його вартість значно перебільшує ціну позову.
Ухвалою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2010 року скаргу ОСОБА_5 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Мороз В.М. щодо винесення постанови від 11 червня 2010 року про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документа - ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2009 року у справі № 2-4910 та накладення арешту на все майно ОСОБА_5 в межах суми позову 1660000 грн., а постанову визнано неправомірною і скасовано. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Мороз В.М. щодо винесення постанови від 11.06.2010 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документа - ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2009 року у справі № 2-4910, а постанову визнано неправомірною і скасовано. Зобов’язано головного державного виконавця Мороз В.М. у порядку примусового виконання виконавчого документа - ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2009 року у справі № 2-4910 накласти арешт в межах суми позову – 1610000 грн. на частину майна, що належить ОСОБА_5, а саме - частину магазину «Таврія»ТЕХНО МИР», розташованого в АДРЕСА_3. Зобов’язати головного державного виконавця Мороз В.М. направити Кримській філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України інформацію про зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_5, накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2010 року.
Представник ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» за довіреністю - Богатирьов О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду змінити і скасувати арешт, накладений на частину нежилого приміщення (магазину), що знаходиться за адресою м. Євпаторія, вул.Дьомишева, 154.
При цьому посилається на ст. 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» і вказує, що даний магазин є предметом іпотеки за кредитним договором № 014/02-4/338-07 від 22 жовтня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 і ПАТ «Райффайзен банк «Аваль», а тому накладення на нього арешту позбавляє банк можливості задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом отримання права власності на предмет іпотеки, як це передбачено договором.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_5, суд виходив з того, що ухвалою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2009 року, зміненою ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року, було забезпечено позов ОСОБА_9 шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_5 в межах суми позову 1610000 грн. Отже, наклавши арешт на все майно ОСОБА_5 в межах суми позову 1660000 грн., державний виконавець вийшов за межі виконавчого документа і порушив вимоги ст. ст. 4, 5, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки боржник відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» має право визначити майно, на яке слід звернути стягнення у першу чергу, а вартість магазину «Таврія» ТЕХНО МИР» перевищує суму позову, суд зобов’язав державного виконавця накласти арешт саме на це майно.
Колегія суддів не може погодитися з такою ухвалою, оскільки вона постановлена з порушенням норм процесуального права.
Статтею 383 ЦПК України встановлено, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст. 387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2009 року у забезпечення позову ОСОБА_9 було накладено арешт на усе майно ОСОБА_5 в межах суми позову 1660000 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року резолютивну частину ухвали Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2009 року про забезпечення позову ОСОБА_9 було викладено в наступній редакції: «Клопотання ОСОБА_9 про забезпечення позову задовольнити, накласти арештна на майно, яке належить ОСОБА_5 та знаходиться у нього або у інших осіб у межах суми позову 1610000 грн. Заборонити ОСОБА_5 відчуження цього майна, передачу його у заставу або користування інших осіб до розгляду спору по суті».
11 червня 2010 року ухвала Євпаторійського міського суду від 11 грудня 2009 року в редакції ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року була пред’явлена до виконання до ВДВС Євпаторійського МУЮ АРК.
Постановою державного виконавця від 11 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню ухвали № 2-4910 і накладено арешт на все майно ОСОБА_5 в межах суми 1660000 грн.
Після цього постановою від 11 червня 2010 року виконавче провадження по примусовому виконанню ухвали № 2-4910 було закінчено.
Частиною 1 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем в тому числі і шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Таким чином, наклавши на підставі ухвали суду про забезпечення позову арешт на все майно боржника в межах суми позову державний виконавець діяв відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ухвалі суду майно, на яке накладається арешт, окремо визначено не було.
Відповідно до частини 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.
Опис майна і його оцінка згідно з вимогами ст. ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем під час виконання ухвали суду про забезпечення позову не проводились, а тому він обґрунтовано наклав арешт на все майно ОСОБА_5 в межах суми позову.
При цьому державний виконавець дійсно допустив помилку, зазначивши у постанові про відкриття виконавчого провадження і накладення арешту, що майно накладається в межах суми позову 1660000 грн., а не 1610000 грн., як зазначено в ухвалі Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим в редакції ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.
Проте, про цю помилку ОСОБА_5 дізнався 14 червня 2010 року, отримавши копію постанови державного виконавця, а до суду із скаргою звернувся лише 30 серпня 2010 року, тобто з пропущенням встановленого ст. 385 ЦПК України десятиденного строку.
Доказів поважності причин пропущення строку на звернення до суду з даною скаргою ОСОБА_5 не надав, а тому підстав для задоволення його заяви про поновлення цього строку відповідно до частини 2 ст. 385 ЦПК України колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд не мав передбачених ст. 387 ЦПК України підстав для задоволення скарги ОСОБА_5
З матеріалів справи вбачається, що магазин «Таврія» ТЕХНО МИР», розташований в АДРЕСА_3, на який суд зобов’язав державного виконавця накласти арешт у виконання ухвали суду про забезпечення позову ОСОБА_9, є предметом іпотеки за кредитним договором № 014/02-4/338-07 від 22 жовтня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 і ПАТ «Райффайзен банк «Аваль».
Отже, ухвала суду про задоволення скарги ОСОБА_5 на дії державного виконавця в частині зобов’язання державного виконавця накласти арешт на магазин «Таврія» ТЕХНО МИР», який перебуває в іпотеці, порушує права ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Проте, відповідно до частини 3 цієї статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Оскільки оскаржувана ухвала порушує права ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і постановлена з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає необхідним вийти за межі апеляційної скарги і відповідно до пункту 2 ст. 312 ЦПК України скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії державного виконавця.
Відповідно до вимог ст. ст. 88 і 388 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь держави підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи а апеляційному суді в сумі 37 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктом 2 ст. 312, ст. ст. 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за довіреністю - Богатирьова О.О. задовольнити частково.
Ухвалу Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 вересня 2010 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: