У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    21 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді Сінані О.М.,

Суддів М’ясоєдової Т.М.,

Даніла Н.М.,

                                           при  секретарі Строєвій Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя  АР Крим від 29 вересня 2009 року  у цивільній справі за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,

ВСТАНОВИЛА:

             ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Філії «Кримське регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» (в подальшому Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 28626 доларів 87 центів . Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.10.2007 року між банком і відповідачем укладений кредитний договір №82738-CRED, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 40000 доларів США і зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у розмірі 20% річних. Відповідач неналежно виконував зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача у зазначеному розмірі.  

            Заочним рішенням Центрального районного  суду м. Сімферополя  АР  Крим від 29 вересня 2009 року позовні вимоги Банку задоволені. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 220426 грн. 86 коп., витрати по оплаті судового збору у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.  

    Ухвалою цього ж суду від 29 червня 2010 року заяву представника ОСОБА_6 – ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 вересня 2009 року залишено без задоволення.

    Не  погодившись з вказаним заочним рішенням представник відповідача ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що суд розглянув справу за відсутності відповідача, не з’ясувавши належним чином місце його проживання.

    Заслухавши пояснення осіб, які з’явилися  в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6  свої обов’язки за кредитним договором по сплаті щомісячних платежів належним чином не виконував, у зв’язку з чим виникла заборгованість, що є підставою для дострокового повернення кредитних коштів.  

З такими висновками суду погоджується колегія суддів.

Зі змісту ст. 232 ЦПК України випливає, що скасування заочного рішення суду можливе у випадку встановлення судом двох обставин: 1) відповідач не з’явився в судове засідання, в якому ухвалене заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; 2) докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення спору.

    Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

    Між тим, доводи скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.    

Відповідно до ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі. Судова повістка повинна бути вручена завчасно.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повідомляв осіб, які беруть участь у справі про призначення справи у попередньому судовому засіданні на 30.07.2009 року та про призначення справи до розгляду на 09.09.2009 року і 29.09.2009 року (а.с. 16, 20-22, 26-28, 30-32, 34-35).  

Відповідач ОСОБА_6 фактично зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 (а.с. 8 зворот, 12).

Однак при зверненні до суду позивач помилково зазначив в позовній заяві місце проживання відповідача ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, тому повістку про виклик до суду на 30.07.2009 року відповідач не отримав, оскільки за даною адресою не проживає (а.с. 21-22).

В судові засідання призначені на 9 та 29 вересня 2009 року відповідач викликався у відповідності до положень ч. 9 ст. 74 ЦПК України через оголошення у газетах «Кримські ізвестія» та «Урядовий кур’єр» (а.с. 34, 35).

Таким чином, відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, викликався до суду через оголошення в пресі з порушенням встановленої ч. 9 ст. 74 ЦПК України процедури – без звернення позивача до адресного бюро та органів внутрішніх справ щодо місцезнаходження відповідача.

Однак законодавець, виключивши можливість апеляційного суду скасувати у такому випадку рішення суду першої інстанції із направленням справи на новий розгляд, не змінив положення ст. 303 ЦПК України, згідно з якими апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

    Згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності з частиною 1 статті 1050 цього кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.    

    У відповідності з частиною 1 статті 530 цього кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 наведеного кодексу встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобов’язання щодо повернення суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.  

Як вбачається із матеріалів справи 19.10.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №82738-CRED, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 40000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20% річних  на суму залишку заборгованості за кредитом. Позичальник зобов’язаний погашати кредит відповідно до графіку погашення та повернути кредит у строк до 19.10.2010 року (а.с. 6-8).

Відповідач, всупереч вимогам статей 526, 527, 530 Цивільного Кодексу України, належним чином не виконував свої зобов’язання за договором кредиту, внаслідок чого на 16.04.2009 року утворилася заборгованість.

Наслідками порушення відповідачем зобов’язання щодо повернення суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.  

Згідно розрахунку на а.с. 5 станом на 16.04.2009 року за ОСОБА_6 виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 28626,87 доларів США, що еквівалентно 220426,86 грн., яка складається: 26215,40 доларів – заборгованість за кредитом; 1005,56  доларів – заборгованість по процентам за користування кредитом; 11,80 доларів – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань; 32,47 і 1361,64 доларів – штрафи відповідно до умов договору.

Таким чином, доводи позивача про неналежне виконання позичальником умов кредитного договору та наявність заборгованості по оплаті кредиту та процентів, штрафних санкцій обґрунтовані, оскільки підтверджуються письмовими доказами, зокрема наведеним розрахунком.

У зв’язку з невиконанням відповідачем боргових зобов’язань, районний суд 29.09.2009 року ухвалив рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в сумі 220426,86 грн.

Наявність боргу у зазначеній сумі відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції визнав, доказів щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом в спірний період часу не надав.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним  і відповідати його внутрішній волі.

Непогодження відповідача з окремими положеннями кредитного договору, зважаючи на вимоги статті 204 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банка, оскільки позичальник з умовами договору ознайомлений і погодився з ними, зауважень і заперечень не мав і зобов’язався їх дотримуватися і виконувати, що підтверджується його підписом під договором.  

Волевиявлення ОСОБА_6 під час підписання кредитного договору та отримання кредиту в іноземній валюті було вільним і відповідало його внутрішній волі.  

Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки саме вона надавалась за договором і позивач просив стягнути суму у валюті.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У Банку наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, які отриманні у встановленому порядку.

Посилання апелянта на те, що умови кредитного договору є несправедливими не беруться колегією суддів до уваги, оскільки під час підписання кредитного договору ОСОБА_6 був ознайомлений з його умовами та наслідками, його зовнішнє волевиявлення на отримання кредиту в іноземній валюті було вільним і відповідало його внутрішній волі, а кредитний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

    Із пояснень відповідача та його представника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та наявних в матеріалах справи доказів слідує, що в період дії кредитного договору зазначений договір позичальник не оспорив.

Будь-яких доказів про те, що суд неповно з’ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору відповідачем та його представником суду апеляційної інстанції не надано.    

Твердження апелянта про наявність у провадженні Центрального районного суду м. Сімферополя двох цивільних справ із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не приймається до уваги, оскільки рішення по іншій справі по суті спору не приймалось і не виконувалось, тому ця обставина не має правового значення для вирішення спору по цій цивільній справі.

Викладені в апеляційній скарзі доводи по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону в зв’язку з чим оскаржуване рішення не може бути скасовано чи змінено по суті.

Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального  права.  

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315, статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 відхилити.  

Заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя  АР Крим від 29 вересня 2009 року  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку   протягом  двадцяти   днів.  

Судді:

Сінані О.М.                                   М’ясоєдова Т.М.             Даніла Н.М.