У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт» про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод в користуванні приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
11 червня 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Сервісна компанія «Комфорт» (далі ПП СК «Комфорт»), в якому просить визнати недійсним договір оренди № 207, укладений між нею та відповідачем 3 травня 2006 року; заборонити відповідачу чинити їй перешкоди у користуванні підсобним приміщенням на 11-му поверсі під’їзду № 4 будинку № 41 по вул. Козлова в м. Сімферополі; визнати вимоги відповідача щодо звільнення нею вказаного приміщення незаконними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого згідно з рішенням виконкому Сімферопольської міської ради № 101 від 25 січня 2002 року. Балансоутримувачем будинку вона вважала ПП СК «Комфорт». 3 травня 2006 року між нею як орендарем та відповідачем як орендодавцем було укладено договір оренди нежитлового приміщення площею 25 кв. м., яке розташоване на 11-му поверсі під’їзду № 4 будинку № 41 по вул. Козлова в м. Сімферополі. Проте, як вона дізналась пізніше, відповідач не мав права укладати з нею такий договір, оскільки не є власником цього приміщення. Це приміщення є допоміжним приміщенням будинку, яке знаходиться у власності всіх співмешканців. Отже, вона має право користуватися ним без укладення договору оренди.
Рішенням Центрального районного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що суд безпідставно вважав, що нею пропущений строк на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, оскільки про порушення свого права вона дізналась лише у 2008 році.
Відмовляючи у задоволенні її вимог про заборону вчиняти певні дії, суд не врахував обставини, що свідчать про наявність таких перешкод, зокрема - вимоги відповідача до неї про сплату послуг, що не передбачені договором оренди, і вимоги про звільнення приміщення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила встановлений законом строк на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди, а для задоволення її вимог про усунення перешкод у користуванні приміщенням немає передбачених законом підстав.
Колегія суддів погоджується за такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з вимогами ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до частини 3 ст. 10 і частини 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення за даними інвентаризаційних документів є допоміжним приміщенням котельної, яка обслуговує будинок № 41 по вул. Козлова в м. Сімферополі.
3 травня 2006 року ПП СК «Комфорт» передало це приміщення в оренду ОСОБА_5, уклавши з нею договір оренди.
Проте, всупереч вимогам частини 3 ст. 10 і частини 1 ст. 60 ЦПК України відповідач не надав доказів на підтвердження наявності у нього права на передання в оренду спірного приміщення.
За таких обставин укладений договір дійсно суперечить вимогам ст. 761 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним згідно з вимогами частини 1 ст. 203 ЦК України.
Проте, як встановлено ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини 4 цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
ОСОБА_5, уклавши договір оренди спірного приміщення 3 травня 2006 року, звернулась до суду з позовом про визнання його недійсним лише 11 червня 2010 року, тобто після спливу позовної давності.
Відповідач під час розгляду справи до винесення рішення зробив заяву про застосування позовної давності до вимог про визнання договору оренди недійсним, у зв’язку з чим суд правомірно відмовив у задоволенні цієї частини позову саме з цих підстав.
Доводи ОСОБА_5, що про порушення свого права вона дізналась лише у 2008 році, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки під час укладення договору оренди позивач мала можливість перевірити наявність у відповідача документів, що підтверджують його право на укладення договору оренди, і таким чином дізнатися про відсутність цього права.
Посилання ПП СК «Комфорт» на договір оренди з фірмою «Консоль», як на доказ своїх повноважень на укладення договору оренди спірного приміщення, є безпідставним, оскільки право фірми «Консоль» на розпорядження цим приміщення також ніякими доказами не підтверджується.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1. визнання права;
2. визнання правочину недійсним;
3. припинення дії, яка порушує право;
4. відновлення становища, яке існувало порушення;
5. примусове виконання обов’язку в натурі;
6. зміна правовідношення;
7. припинення правовідношення;
8. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9. відшкодування моральної(немайнової) шкоди;
10. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади; органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Звернувшись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні допоміжним приміщенням шляхом заборони ПП СК «Комфорт» чинити їй такі перешкоди і шляхом визнання вимог ПП СК «Комфорт» про звільнення нею цього приміщення незаконними, позивач обрала спосіб захисту свого права, що не передбачений законом.
Отже, висновок суду про відсутність підстав для задоволення цієї частини позову також є обґрунтованим.
З огляду на зазначене, відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: