КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-3505/10 Головуючий у 1-й інстанції: Лєдньов Д.М.
Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"24" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сауляка Ю.В.,
суддів Губської О.А., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 29.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених коштів, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Лугинського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просив визнати дії відповідача щодо невиплати йому у повному розмірі доплат, передбачених ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»протиправними та стягнути на його користь 96292,38 грн. невиплачених коштів, передбачених ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.05.2010 року по 31.10.2010 року.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 29.11.2010 р. зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 коштів, у відповідності до ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та зобов’язано провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв’язку з обмеженням споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати щомісяця, за період з 09.05.2010 року по 31.10.2010 року, з урахуванням встановленого розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць періоду, визначеного на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», та фактично отриманих коштів і зобов’язано провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 доплату до заробітної плати у відповідності до ст. 39 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісяця, за період з 09.05.2010 року по 31.10,2010 року, з урахуванням встановленого розміру мінімальних заробітної плати за кожен місяць даного періоду, визначеного на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», та фактично отриманих коштів.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.
Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.
У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що Постанова Лугинського районного суду Житомирської області від 29.11.2010 року позивачем не оскаржується, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.
Аналізуючи вимоги ОСОБА_1. про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області щодо невиплати у повному обсязі щомісячної допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, згідно зі статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щомісячної доплати як працюючому на території радіоактивного забруднення, згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що ОСОБА_1 постійно проживає в с. Жеревці Лугинського району Житомирської області, що підтверджується відміткою у паспорті.
Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року смт. Лугиним віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: - у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем вказані оплата та грошова допомога виплачувались позивачу відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі значно меншому, ніж встановлено Законом.
ОСОБА_1. вважає, що він отримує допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах та оплату, як особа, яка працює на території радіоактивного забруднення, в значно нижчих розмірах, ніж це передбачено ст. ст. 37 та 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв’язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками Лугинського районного суду Житомирської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. ст. 37 та 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, позивач має право на перерахунок виплат, передбачених ст. ст. 37 та 39 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Лугинський районний суд Житомирської області обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених коштів розглянутий судом першої інстанції відповідно до статті 1832 КАС України в порядку скороченого провадження.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Частина 10 статті 1832 КАС України передбачає, що у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 1832, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 29.11.2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 29.11.2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю.В. Сауляк
Судді О.А. Губська
В.Ю. Ключкович