КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-410/10/0614                            Головуючий у 1-й інстанції:   Міхненко С.Д  

Суддя-доповідач:  Сауляк Ю.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                               Сауляка Ю.В.,

суддів                                                   Губської О.А., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області на Постанову Малинського районного суду Житомирської області від 08.12.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити доплати до пенсії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Малинського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області, в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області щодо виплати йому доплати у розмірі меншому, ніж визначено ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»протиправними та зобов’язати відповідача донарахувати та виплатити доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, передбачених ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.05.2010 року по 31.10.2010 року, а також перерахувати та виплатити в повному обсязі недоплачене щомісячне підвищення до пенсії за період з 01.05.2010 року по 31.10.2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Малинського районного суду Житомирської області від 08.12.2010 року зазначений адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області щодо виплати ОСОБА_1 в період з 23.05.2010 року по 31.10.2010 року щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, додаткової пенсії та доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірах менших, ніж визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка розраховується залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 23.05.2010 року по 31.10.2010 року, додаткової пенсії, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, яка розраховується залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 23.05.2010 року по 31.10.2010 року та доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст. 39 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, за період з 23.05.2010 року по 31.10.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи вимоги ОСОБА_1. про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, згідно зі статтями 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як непрацюючий пенсіонер та постійно проживає в м. Малині, Житомирської області, що підтверджується відміткою у паспорті.

Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року м. Малин віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю –одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 ст. 39 вищезазначеного Закону (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась позивачу доплата до пенсії відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5,20 грн.

ОСОБА_1. вважає, що він отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв’язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками Малинського районного суду Житомирської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним,  а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Щодо вимог позивача про зобов’язання здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до 4 категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, при визначенні розміру додаткової пенсії відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, тобто в розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.  

Таким чином, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру пенсії застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України.

Зі ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.          

Вимоги позивача про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату доплату до пенсії, як дитині війни, колегія суддів також вважає такими, що підлягають до задоволення.

Позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується  відповідним посвідченням.

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається із матеріалів справи, при виплаті вказаної соціальної допомоги відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, а тому Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області є належним відповідачем по справі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виходячи з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами, а тому суд визнає, що відповідачем позивачу повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Малинський районний суд Житомирської області обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити доплати до пенсії розглянутий судом першої інстанції відповідно до статті 1832 КАС України в порядку скороченого провадження.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Частина 10 статті 1832 КАС України передбачає, що у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 1832, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Малинському районі Житомирської області на Постанову Малинського районного суду Житомирської області від 08.12.2010 року –залишити без задоволення.

Постанову Малинського районного суду Житомирської області від 08.12.2010 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

                              Головуючий суддя                                                  Ю.В. Сауляк          

                              Судді                                                                      О.А. Губська

                                                                                                    В.Ю. Ключкович